Предметом особливої уваги теоретиків електоральної соціології є так звана соціально-психологічна концепція електоральної поведінки, її ще визначають як сімейно-традиційну теорію, або теорію ідеологічно-партійної ідентифікації. Згідно з нею, фактором впливу на електоральний вибір часто виступають політичні погляди сім'ї, батьків, їх сімейні традиції. Досить високий рівень партійної ідентифікації виборців виявляється в американській політичній культурі, певною мірою у Великобританії, Франції, де місце має так званий "імідж" тієї чи іншої партії та їх протиборство: "республіканці - демократи", "консерватори - ліберали", "соціалісти – націонал-демократи".

Досить актуальним є питання про рівень електоральної активності. Досвід показує, що значний рівень активності виборців у Західних країнах є стабільним і відносно високим. Однак і цьому є свої пояснення: не тільки стійкість політичних позицій, морально-громадянського рівня, але санкціоновані (Австралія, Бельгія, Люксембург, Австрія, Греція, Нідерланди). Крім того, рівень виборчої активності визначається, на думку спеціалістів, швидше рівнем значимості виборів для самих виборців - тут ніби переважають "раціональні" елементи у рішенні і виборі виборця.

Цьому дає обґрунтування так звана гіпотеза "раціонального вибору" (А. Даус, В. Райнер), за якою: раціональний вибір ґрунтується на твердженні, що виборець бере участь у голосуванні, якщо користь для нього особисто від участі перевищує його матеріальні і моральні затрати. Чим більший вплив вони можуть справити на соціально-економічне життя в цілому і конкретно виборця зокрема, тим більшою є виборча активність виборців. Порівняймо, наприклад, рівень активності виборців на референдумі 1990 р. (коли вирішувалася доля незалежності України) і виборів до парламентів у 1998 і 2002 pp. (в останньому випадку народ мало виявив інтересу до виборів і їх значущості).

Всі вищеописані теорії соціології згруповувати у так звані теорії електоральної поведінки, а саме:

¦ соціологічну (що пояснює електоральний вибір солідарністю з певними соціальними, класовими групами);

¦ соціально-психологічну (яка акцентує увагу на ідентифікації виборців з певними партіями та ідеологіями);

¦ теорію раціонального вибору.

Вітчизняні та російські соціологи запевняють, що переважна більшість західних електоральних теорій в проекції до наших умов певною мірою спрацьовують і у пострадянських суспільствах (закономірності не поширюються на азіатські країни). Електоральні опитування в Україні свідчать, що типологізовані фактори, як правило, спрацьовують і у наших умовах: поселенські, соціально-статусні ознаки, мовно-етнічні, міжпоколінні (вікові) ознаки та ін.

Наведений вище аналіз деяких концепцій, пов'язаних із поясненням сутності і специфіки електоральної поведінки, дозволяє зробити висновки про те, що електоральна поведінка - це комплексне соціальне явище і її сутність визначається дією багатьох факторів: соціокультурних, економічних, політичних. Електоральна поведінка не "виводиться" безпосередньо із соціального становища як людини, а генерується завдяки і різновидностям суспільної свідомості, громадської думки.

Електоральна соціологія застосовує у дослідженні електоральної поведінки різноманітні методики процедур, котрі, у свою чергу, систематизуються у відповідні технології і своєю специфікою ідентифікують дану науково-практичну галузь. Кожна з них повною мірою спрямована не тільки на просте вивчення громадської думки, але і на управління нею, організований вплив на громадську думку виборців і навпаки.

Залежно від мети та етапів виокремлюються такі соціологічні виборні технології:

¦ базові (котрі вимагають збору різноманітної інформації, необхідної для стратегічного планування виборчої кампанії й уточнення важливих сторін тактики її організації);

¦ прогностичні (прогнозування результатів виборів);

¦ пропагандистські (посередній вплив на електорат з метою підняття іміджу кандидата чи партії);

¦ поствиборні (відслідковування ситуації після виборів, аналіз виборчого процесу).

При цьому самі дослідження мають теоретичний та практично-прикладний характер, а залежно від наближення до виборів та конкретизації завдань, на практиці проводять: комплексні базові дослідження, рейтинго-пропагандиські та експрес-прогноз-дослідження.

Так чи інакше, електоральна поведінка підлягає постійному цілеспрямованому регулюванню, управлінню з метою "набуття" та "підгонки" нею бажаного характеру спрямованості. Це все дає підстави говорити про те, що подібне управління можна розглядати як одну із форм соціального управління і, зокрема, реалізації політичного управління, або менеджменту. Специфіка політичного менеджменту полягає у тому, що в його рамках об'єднуються різні підходи і регулятори: соціологічні, правові, організаційні, психологічні, рекламні тощо.

Саме поняття "політичний менеджмент" почало використовуватися у вітчизняній політології та соціології порівняно недавно. Це - комплексне явище, яке розглядається у кількох проекціях:

¦ як соціальний інститут, що впливає на все політико-правове життя суспільства, громадську свідомість та політичну діяльність громадян;

¦ мистецтво ("ремесло") політичного управління і регулювання, як розробка, використання, удосконалення відповідних методів, засобів, технологій та інших факторів впливу на політичні процеси та відносини;

¦ як сукупність людей, котрі професійно зайняті політичною діяльністю і мають реальні механізми впливу на формування політики завдяки різноманітним важелям влади (політичним, економічним, організаційним);

¦ як наукова дисципліна, котра комплексно вивчає механізми управління політичною діяльністю в суспільстві.

Більшість фахівців у галузі науково-політичної практики ототожнюють політичний менеджмент з різновидністю соціоінженерінгу (соціоінженерною діяльністю), що в цілому розуміється як діяльність, що спрямована на "перетворення" будь-якого роду теорій, загальних висновків, положень у конкретні прикладні рекомендації та технології з реалізації їх на практиці. Практично з виникненням та активним впровадженням у практичну політику соціологічних досліджень почалося становлення професійної діяльності щодо проведення виборних кампаній зокрема - як однієї із складових соціоінженерії.

У США такого роду емпірична хвиля хлинула з 20-х років, однак більшість подібних досліджень (прикладного характеру), у тому числі і політичної спрямованості, мало містила елементів наукової обґрунтованості та практичного спрямування. Свого часу P. Мертон піддав гострій критиці цю "про наукову" хвилю за дрібнотем'я і нехтування теоретичними засадами. Однак були і позитивні моменти. Так, уже в 30-ті роки із численних консультативних агентств та фірм виділилася спеціалізована фірма подружжя К. Уітейкер та JI. Бекстер. Це була свого роду перша фірма з політичного менеджменту, котра за два десятки років провела понад 70 політичних кампаній, переважна більшість яких мала позитивний результат.

Проблеми ефективної організації виборчих кампаній займають і сьогодні особливо важливе місце в політичному менеджменті. Аналіз проблем політичних технологій політичного менеджменту тісно переплітається з системою "політичного маркетингу". Можна сказати, що це дві сторони однієї медалі. Важливою функцією менеджменту є маркетинг - система цілеспрямованих заходів щодо регулювання різних процесів, управління системами виробництва, збуту, їх планування і реалізація, узгодженість потреб споживача та можливостей продуценту. Аналогічно, політична діяльність за будь-яких обставин, соціально-політичних систем і типів державного устрою також спрямована на завоювання та утримання контролю за ринком - головного об'єкта маркетингу.

Всі загальнотеоретичні принципи маркетингу, його підходи, методологія, інструментарій застосовуються і в політичній діяльності, де ринком виступає "електорат". Однак тут є свої відмінні сторони. На відміну від класичної системи маркетингу, за якої стратегія діяльності базується головним чином на пристосуванні можливостей пропозиціонера (продуцента) до запитів споживача, в політичній сфері відбувається все навпаки - у "споживачів" - електорату попит ("погребний" його характер) відсутній. Він не є "природним", а є "штучним" як такий.

Політичні продуціонери (політики, полстери, інші фахівці "політико-впровадженої" діяльності відповідно до "запиту соціальної потреби людини" відповідно і гармонічно увійшли в це русло і використовують його. Один із спеціалістів у галузі політичного маркетингу англієць Б. Брюс досить справедливо і скептично зауважив: політики самі по собі не запитують у виборців, чого вони хочуть. їх швидше цікавить реакція виборців на те, що вони вже вирішили зробити, і те, [і тільки для того], щоб цю реакцію "спрямувати" в бажане русло.

Все це цілком збігається із загальними завданнями маркетингової діяльності (в широкому розумінні), а саме: аналіз, планування, впровадження в життя і контроль за проведенням цілеспрямованих заходів, розрахованих на встановлення, закріплення і підтримку вигідних обмінів з цільовими та потенційними споживачами заради досягання певних завдань певної організації - розвитку та росту. Таким чином, аналогії тут цілком сумісні (мається на увазі проекціювання загальних засад маркетингу та менеджменту на політичну сферу).

Література

1. Бебик В. Політичний маркетинг. – К., 2000.

2. Вишняк О. В. Електоральна соціологія: історія, теорії, методи - К Ін-т соціології НАНУ, 2000.

3. Матусевич В., Оссовский В. Электоральное поведение: техника социологического исследования И Философская и социологическая мысль. – 1994, № 11.

4. Нельга О. Соціологія виборчого процесу: проблеми становлення // Соціологія: теорія, методи, маркетинг. – 2000, № 2.

5. Петров О. В. Социологоческие собирательные технологии, –Днепропетровск, 1998.

6. Пилипенко В. Соціологічна наука та електоральні процеси в Україні // Соціологія: теорія, методи, маркетинг. –1999, № 4.

7. Райман Р. Г. Электоральное исследование: сущность и технология // Соц. иссл. – № 9.

8. Спеціальні та галузеві соціології / За ред. Пилипенка В. Є. –К.: Вища освіта, 2003.