Літературу французького Просвітництва завершує фундаментальна праця філософа Ж. А. Н. Кондорсе (1743—1794) "Нарис історичної картини прогресу людського розуму", яка побачила світ у 1795 p., вже після смерті автора. Головна ідея цієї праці полягає в тому, що на історію слід поширити принципи природознавства й перетворити її на точну науку. У цьому розумінні Кондорсе є безпосереднім попередником пізнішого позитивізму в історичній науці, репрезентованого працями соціаліста-утопіста Сен-Сімона та Конта.

Філософія історії знаходить чимало адвокатів і по сьогодні, хоча сама філософська наука поступилася більшою частиною своїх традиційних позицій іншим наукам, включаючи соціологію, яка претендує на власне (позитивне) розуміння історії. Що стосується захисників філософії історії у XX ст., то можна назвати англійського філософа та історика Р. Дж. Коллінгвуда (1889—1943), який нараховував чотири способи застосування словосполучення "філософія історії". По-перше, цей вираз позначає "критичну історіографію" (Вольтер). По-друге, під філософією історії розуміють філософське витлумачення всесвітньої історії (Гегель та інші автори кінця XVIII — початку XIX ст.). По-третє, позитивісти XIX ст. розглядають вивчення історії з точки зору відкриття загальних законів соціальної еволюції. По-четверте, філософію історії можна розуміти як вчення про історичне знання та пізнання.

На думку естонського філософа Е. Н. Лооне, можна виокремити не менше п'яти значень словосполучення "філософія історії". По-перше, філософію історії розуміють як універсальну історію людства, базовану на певних принципах та законах. По-друге, філософія історії — це історична теорія суспільства та його еволюції. По-третє, філософію історії деякі вчені тлумачать як філософську науку, яка займається методологічними проблемами історіографії. По-четверте, філософію історії ототожнюють з аксіологією історії, тобто з вивченням найбільш значущих для суспільства та людини історичних подій. По-п'яте, філософія історії є історичним фундаментом філософської теорії пізнання, тобто постає у ролі теорії історичного знання та пізнання.

У пропонованій Лооне класифікації підходів до історичної науки явно проглядає тенденція до виходу на рівень соціології історії (наприклад, вивчення законів соціально-історичного розвитку, зв'язок з аксіологічною проблематикою тощо). Це випливає також з того, що сучасна історична наука дедалі ширше використовує емпіричні методи дослідження (наприклад, археологічні розкопки, біологічно-антропологічні дослідження, різноманітні соціальні експерименти тощо), які є невід'ємними інструментами сучасної соціології, включаючи соціологію історії.

Література

Бешелев С. Д., Гурвич Ф. Г. Экспертные оценки. — М.: Наука, 1973. — 159 с. Гречихин В. Г. Лекции по методике и технике социологических исследований. — М.: Изд-во Моск. ун-та, 1988. — 232 с.

Куприна А. П. Проблема эксперимента в системе общественной практики. — М.: Наука, 1981. - 168 с.

Кэмпбелл Д. Модели эксперимента в социальной психологии и прикладных исследованиях: Пер. с англ. — М.: Прогресс, 1980. — 391 с. Лейтц Г. Психодрама: Теория и практика: Пер. с нем. — М.: Издательская группа "Прогресс", "Унивсрс", 1994. — 352 с.

Логический подход к искусственному интеллекту. От классической логики к логическому программированию: Пер. с англ. — м.: Мир, 1990. — 430 с. Марпшно Дж. Технологическое прогнозирование: Пер. с англ. — М.: Прогресс, 1977. - 592 с.

Масленников Е. В. Метод интеграции концепций экспертов в социологическом исследовании. — М.: Изд-во Моск. ун-та, 1992. — 87 с. Налимов В. В. Теория эксперимента. — М.: Наука, 1971. — 207 с.

Налимов В. В., Голикова Т. И. Логические основания планирования эксперимента. — М.: Металлургия, 1981. — 151 с.

Нерсесова Е. X. Гносеологический аспект проблемы социальных показателей. — М.: Наука, 1981. - 158 с.

Ноэль Э. Массовые опросы: Пер. с нем. — М.: Прогресс, 1978. — 381 с. Овсянников В. Г. Методология и методика в прикладном социологическом исследовании. — Л.: Изд-во Ленинград, ун-та, 1989. — 133 с.

Рывкина Р. В., Винокур А. В. Социальный эксперимент. — Новосибирск: Наука, 1968. - 173 с.

Стандартизация показателей в социологическом исследовании. — М.: Наука, 1981. - 248 с.