Активно досліджував проблеми злочинності у Франції правознавець А. Геррі. У своїх працях Геррі розкриває залежності між різними факторами, що впливають на вчинення злочину (рід, стать, освіта, пора року тощо), котрі визнані і сучасною кримінологією.

Подібні дослідження проводилися і в Англії, і притому дещо раніше. Вже наприкінці ХУШ ст. проводилися обслідування різних форм життєдіяльності робітничих прошарків Англії, Шотландії з використанням анкет, в яких число позицій (питань) сягало понад 100 (Д. Девіс, Ф. Мартон, Дж. Сінклер).

У цей період відбувається спеціалізація досліджень та їх розподіл на сфери "моральної статистики", яка займалася проблемами освіти, моралі, злочинності, та "соціальної гігієни", де ставилися питання соціального здоров'я, медичного обслуговування, умов проживання різних верств населення, особливо знедолених. Ці два предметних напрями досліджень відіграли неабияку роль у пробудженні інтересу громадської думки до становища широких мас у суспільстві.

У соціальних обслідуваннях в Англії XIX ст. зародилося майбутнє так званої урбаністичної соціології - соціологія міста. Одним із зачинателів цієї галузі був громадський діяч і підприємець Чарльз Бут (1840- 1916) ("Життя і праця людей у Лондоні"), Ч. Бут - один з перших соціологів, хто використав техніку включеного спостереження (будучи учасником), інтерв'ю (бесіди), документальної інформації (матеріали поліції). На основі власних обстежень Бут вперше виділив три суспільних класи: "вищий", "середній" та "нижчий", критерієм розподілу яких була наявність слуг, кількість житлових кімнат. Пізніше такого роду класифікація була перейнята світовою соціологією і взята за основу.

Примітною фігурою у дослідницькій діяльності був французький професор-природознавець Фредерик Лe Пле (1806-1882). Головним об'єктом аналізу Ле Пле була сім'я. Завдяки численним поїздкам багатьма країнами світу вчений зібрав чималий матеріал про сім'ї, звичаї, інститути приватного життя. Це допомогло йому вперше типологізувати сім'ї, визначити характерні риси, особливості кожної групи сімей, а саме:

¦ патріархальна (залежність усіх членів від глави роду, що характерно було для Росії, слов'ян середньої Європи);

¦ нестійка (поділ майна між всіма дітьми в родині, в разі їх самостійного життя і ведення господарства, характерна для Франції, Бельгії та ряду країн Західної Європи);

¦ корінна (пов'язана з наслідуванням батьківського майна одним з одружених синів, який залишається при ньому і продовжує родинну справу; такий тип сімей був характерний для США, Англії, Німеччини, країн Скандинавії; це найбільш раціональний тип сім'ї).

Лe Пле увійшов в історію соціології також як автор монографічного методу дослідження.

Плідно працював французький дослідник О. Лоран-Дюшатле, який вивчав причини виникнення найдавнішої професії - "жриці кохання", загалом дослідивши спосіб життя понад тисячі повій, використовуючи на широкому рівні матеріали власних спостережень, статистичні дані, методи інтерв'ю, документальні джерела поліції.

Анкетні опитування проводилися також у Німеччині О. Лангарне, при якому було опитано близько 7 тисяч робітників. К. Маркс проводив подібні дослідження, використовуючи анкети, вивчаючи пролетарські прошарки Німеччини, Англії, Франції. І. М. Вебер робив спроби поставити емпіричні соціальні дослідження на наукову основу. Всі ці факти свідчать про особливості розвитку науки та значення традицій і досвіду попередників дня подальшого розвитку соціологічної науки на усіх її рівнях.

У Росії середини XIX ст. проблемами статистичних досліджень займався Д. Журавський - статистик. Його цікавила якісна сторона проведення подібних статистичних обстежень та виявлення факторів, що впливають на якість проведення дослідження.

У Сполучених Штатах вже перші соціальні дослідження мали більш "раціональний" характер, ніж у Європі. У XIX ст. з'являються перші спроби вивчення громадської думки (оцінка та ставлення до конкретних соціальних явищ). І пов'язані вони були із політичними реформаціями. Прийняття конституції, громадянська війна, боротьба за рівноправність громадян створили умови для формування демократичного суспільства. Дослідження громадської думки в США започаткували журналісти, використавши її як елемент демократичних, соціальних та політичних перетворень. Йшли пошуки шляхів і засобів прогнозування можливих результатів виборів і виборчих кампаній. Так, у 1895 р. в одному зі штатів було проведено обслідування в масиві близько 800 чоловік. Звичайно, ці перші спроби опитувань населення не опиралися на наукові принципи та засади. Та й історія вивчення громадської думки Америки містить багато фактів, які свідчать про тернистий шлях спроб та помилок у пошуках надійних засобів дослідження. Але все ж таки, вони дали великий поштовх до подальшого розширення досліджень у багатьох сферах суспільного життя.

Іншим великим тереном, результатом використання досягнень соціології та психології була рекламна справа. Витоки реклами в Америці також починаються з другої половини XIX ст. та пов'язані з ім'ям американського бізнесмена В. Пал мера (щоправда, прояви реклами мали місце і на початку XVIII ст.). Знову ж таки, для розвитку рекламної справи було використано найбільш нетрудомісткий засіб - пресу. Вже на базі перших публікацій реклами у газетах виникали одне за одним рекламні агентства. Сьогодні реклама для американців є таким же елементом його життя, як і їжа, наприклад.

У Європі подібна "реклама" вперше фіксується 1610 р. у Франції (Т. Ренадо), в Англії - 1611р. (рекламне бюро А. Горше і У. Кока). Одним з перших в Росії використав друковану рекламу журналіст і письменник Ф. Булгарін.

Сама по собі реклама на той час не була предметом соціології, однак вона дала поштовх для подальшого розвитку системи соціальних обстежень. У сьогоденні це знайшло вияв у формі соціального, товарного, рекламного маркетингу. Як соціальне явище, реклама надзвичайно цікавий для соціології феномен, завдяки якому можна дослідити багато проблем.

Соціологічні ідеї В. Парето

Відомий італійський соціолог та економіст Вільфредо Парето (1848-1923) був першим визнаним мислителем-соціологом новітньої доби в Італії. Його місце в історії соціології надто своєрідне. За оригінальність та нетрадиційність думок, які не були сприйняті тогочасними представниками соціологічної науки, його іноді порівнюють з Марксом, Ніцше, Фрейдом.

В. Парето був яскравим представником психологічного напряму у соціології. Характерною особливістю його соціологічної орієнтації було зосередження уваги на психологічних, переважно ірраціональних аспектах соціального життя: почуттях, інстинктах, емоціях та ін. Його наукові погляди формувалися в руслі досягнень точних та прикладних наук. Щодо визначення ролі соціології у пізнанні соціальної дійсності, Парето виводить її від філософських уявлень і визначає її метод (який добре себе зарекомендував в астрономії, фізиці, хімії, біології) як логіко-експериментальний. Цей метод вимагає систематичного спостереження явищ і розкриття їхнього виникнення, а також за допомогою логічних операцій поширення здобутого знання на галузі (процеси, явища), які не були предметом безпосереднього спостереження.

Однією з основних методологічних засад Парето була теза про суперечність між нелогічним характером більшості людських вчинків і логічним характером наукового знання про них. На думку вченого, люди здатні діяти логічно, раціонально, але переважно цього не роблять у зв'язку з тим, що в основі людської природи закладені інстинкти. При цьому логіку, раціональні міркування вони використовують для виправдовування чи приховування своїх справжніх намірів. Як вважає В. Парето, більшість соціологів, не розуміючи цієї істини, прагнуть віднайти в людських діях логіку, раціональність, коли лише необхідно чітко вказати людям на нелогічність їхньої поведінки і вивчати її такою, якою вона є.

Важливе місце у соціологічній концепції Парето належить аналізу "лінгвістичної" (словесної) дії людей на їх поведінку в соціальній сфері. Вченого цікавило, "чи впливають слова на соціальну поведінку, і яким чином одні люди можуть завдяки спілкуванню нав'язувати свою волю іншим? На ці запитання соціолог дає відповідь за допомогою власної теорії "деривації" (похідних) та "резидуїв" (залишків), які виступають елементами його методологічного інструментарію.

Деривації - це свого роду засоби псевдологічного, псевдораціонального лінгвістичного оформлення людських інтересів та почуттів, одним словом, форми вербальних дій: переконання, вірування, теорії.

Залишки - це основні типи цих інтересів та почуттів. Вони - основа почуттів, емоцій, пристрастей, інстинктів, психічних станів, є внутрішніми біологічними імпульсами, які визначають соціальну поведінку людини. На основі них Парето прагнув пояснити багаточисленні варіанти людської поведінки. На думку вченого, абсолютна більшість людських "впливових" дій, які трансформовані у словесні форми-вирази, заклики, ідеологічні гасла - це маніфестації інтересів, почуттів, де раціональний чинник хоч і присутній, однак підпорядкований настрою та ілюзіям.

Висновки Парето мали важливе значення для розробки базових понять соціології політики та соціології масових комунікацій.

Досліджуючи суспільство як соціальну систему, проблеми соціальної структури та соціальних переміщень, Парето приділяв основну увагу еліті та масам - соціальним класам, які співіснують у протиборстві в будь-якому конкретно-історичному суспільстві. Парето - один з відомих теоретиків елітизму, за яким історія суспільства розглядається як історія спадкоємності пануючих