Соціальне пізнання: особливості, факти

План

1. Особливості соціального пізнання

2. Конкретно-історичний підхід до соціальних явищ

3. Факти, інтерпретації, оцінки

4. Соціальне і гуманітарне знання

Про що дослідникам важче добувати істинне знання: про природу чи про суспільство? Чи може вчений, що вивчає суспільство, бути абсолютно безстороннім в оцінці подій? Чи може наука довідатися, про що думав той чи інший діяч минулого?

Вище ми говорили про пізнання будь-яких об'єктів реальної дійсності, і природних, і соціальних (суспільних). Однак пізнання суспільства, соціальних процесів, що протікають у ньому, має поряд із загальними для всієї пізнавальної діяльності рисами також і істотні відмінності від пізнання природи.

ОСОБЛИВОСТІ СОЦІАЛЬНОГО ПІЗНАННЯ

Зусиллями вчених, що вивчають соціальні явища, суспільство пізнає саме себе. Іншими словами, суб'єкт пізнання (суспільство) і його об'єкт (суспільство) збігаються. Люди є творцями суспільного життя і його змін, вони ж пізнають соціальну дійсність, її історію. Включення людини як соціальної істоти в соціальне життя, яке вона ж вивчає, не може не позначитися на процесі пізнання.

Порівняємо: один учений вивчає фізичні явища, наприклад, електрику, інший - життя суспільства. Перший дивиться на об'єкт вивчення з боку, другий є часткою досліджуваного об'єкта. Ви погодитеся, що той, хто включений у досліджуваний процес, бачить його ніби зсередини, має переваги перед тим, хто намагається проникнути в сутність природних процесів, що протікають незалежно від людини. Але, з іншого боку, будучи учасником соціального розвитку, людина не може бути байдужою до того, що відбувається. Одні явища викликають у нею позитивні почуття, інші - антипатію. Одним соціальним силам, партіям, діячам вона співчуває, інші засуджує. І це накладає відбиток на процес пізнання.

Але справа не тільки в особистісній оцінці суспільних явищ. Оскільки інтереси великих груп людей (класів, демографічних і професійних груп тощо) не збігаються, а в ряді випадків протилежні, висновки вчених, що вивчають суспільство, зачіпають інтереси тих чи інших груп. Тому від них потрібна максимальна стриманість у висновках.

Таке буває й у природничих науках. Якби ідеї Джордано Бруно не зачіпав нічиїх інтересів, його не відправили б на багаття. Але в більшості випадків відкриття фізиків | хіміків, біологів і геологів не зачіпають становище соціальних сил. Цю відмінність природно-наукового і соціального пізнання помітив ще в XVII ст. англійський філософ Том ас Гоббс. "Я не сумніваюся, - писав він, - що якби істина, що три кути трикутника рівні двом кутам квадрата, суперечила чиємусь праву на владу або інтересам тих, хто вже володіє владою, то, оскільки це було б у владі тих, чиї інтереси зачеплені цією Істиною, вивчення геометрії було б якщо не заброньоване, то шляхом спалення всіх книг з геометрії витіснене".

Зрозуміло, що, наприклад, прихильники республіки, вивчаючи форми держави, будуть шукати підтвердження переваг республіканського ладу перед монархічним, у той час, як монархісти особливу увагу приділять доказам недоліків республіканської форми і достоїнств монархічної. Безсторонніми у вивченні цього питання вони бути не можуть, і чим більше дослідник включений у соціально-політичну боротьбу, тим сильніше будуть позначатися його суб'єктивні позиції, його пристрасті, потреби, настрої на процеси пізнання соціального об'єкта. Збіг суб'єкта й об'єкта соціального пізнання багато в чому пояснює наявність багатьох висновків і оцінок, що виникають при вивченні того самого суспільного явища.

Ще одна особливість соціального пізнання полягає в складності досліджуваного об'єкта - суспільства. У соціальних процесах взаємодіють різні соціальні сили, переплітаються різноманітні економічні, політичні, духовні причини, у них перетинаються інтереси, очікування і воля, дії безлічі людей.

Зв'язки в природі - це зв'язки між неживими предметами чи нерозумними живими істотами. Складність пізнання соціальних зв'язків у тому, що тут доводиться розбиратися у відносинах людей, наділених свідомістю, чиї прагнення, бажання, цілі найчастіше приховані, замасковані заявами, обіцянками, саморекламою. Кожна подія в соціальному житті неповторна за своїм "малюнком". У природі закономірні зв'язки більш очевидні. День приходить на зміну ночі, восени природа засинає, а навесні пробуджується, вода при температурі нижче нуля замерзає. У житті суспільства події і явища не схожі одні на одних. Навіть аналогічні за характером процеси разюче відрізняються. Порівняйте кілька революцій у Європі ХУІІ-ХІХ ст. або кілька селянських повстань, і ви погодитеся, що кожна окрема подія має своє власне "обличчя". Тому в суспільному житті знайти закономірність нелегко, розібратися в її численних зиґзаґах, стрибках, рухах важче, ніж у природних процесах.

Нарешті, ще одна помітна особливість соціального пізнання. Якщо у вивченні природи велике місце займають безпосереднє спостереження (наприклад, виверження вулкана, життя тварин тощо) і експеримент, то в соціальному пізнанні можливості спостереження й експерименту обмежені. У першу чергу, це відноситься до історичної науки. У житті не можна спостерігати повстання Спартака, у науковій лабораторії неможливо провести експеримент із визвольною війною Богдана Хмельницького. Можливий лише обмежений соціальний експеримент (наприклад, експеримент в одному регіоні за новим принципом організації парламентських виборів або ж експеримент на декількох фабриках за новою системою управління підприємством). Головне ж джерело знань - це оточуюча нас соціальна дійсність, історичний досвід, різнобічна суспільна практика.

Труднощі соціального пізнання, як ми бачимо, великі. Вони стали основою для висновку деяких учених проте, що суспільство не піддається науковому вивченню. Можливий, вважають вони, тільки опис суспільних явищ. Однак більшість учених не відмовляються і від пояснення соціальних процесів.

КОНКРЕТНО-ІСТОРИЧНИЙ ПІДХІД ДО СОЦІАЛЬНИХ ЯВИЩ

Що ж дає можливість не тільки описати соціальні явища, але і зрозуміти їх? Насамперед правильний підхід до них. Це означає, що в розумінні суспільних явищ варто виходити з їхньої суті. Якщо розвиток суспільства, його історія — це діяльність людей, то потрібно аналізувати як поточну діяльність, так і її умови, які є результатом діяльності попередньої. Не можна не враховувати діяльність, що відтворює відомі продукти і методи їхнього створення, і діяльність творчу. Перша зберігає стабільність, стійкість, сформовані суспільні форми. Друга обновляє їх, перетворює, прокладає шлях новому. Важливо також розглядати взаємозв'язок матеріальної і духовної діяльності. Нарешті, необхідний також аналіз діяльності різних її суб'єктів: як великих груп людей, так і окремих особистостей.

Такий підхід дозволяє зрозуміти залежність теперішнього від минулого, а також значення сьогодення як умови досягнення майбутнього. Якщо ви вивчаєте, наприклад, мануфактурне виробництво, то зрозуміти його можна, лише звернувшись до ремісничого виробництва, з якого виросла мануфактура, а в останньому побачити передумови переходу до машинного, фабричного виробництва (подумайте, що дає цей підхід для пояснення суспільного прогресу).

Ми краще зрозуміємо сутність і форми сучасної держави в розвинутих країнах Європи, якщо простежимо етапи її розвитку від зародження до наших днів. Але знання сучасної ролі і функцій держави в цих країнах допомагає краще зрозуміти її попередню історію. Разом з тим, знання минулого і сьогодення дозволяє виявити тенденцію розвитку держави в майбутньому, оскільки майбутнє існує в сьогоденні ніби у вигляді зародка.

Виявляючи загальне, ми не можемо забувати і про те, що не тільки індивідуальні, неповторні окремі події історії, але і своєрідний історичний шлях народів, країн, регіонів.

У будь-якому суспільстві існує своєрідне, тільки йому властиве сполучення економічних, духовних, соціальних, політичних факторів. Кожне суспільство має тільки йому притаманні фактори, пов'язані з культурою народу, його історичним досвідом і традиціями, світосприйманням, тому використовувати при вивченні однієї країни знання, отримані при вивченні іншої, можна, лише використовуючи метод аналогії.

Аналогія це подоба, подібність предметів у яких-небудь властивостях,, ознаках, відносинах, причому таких предметів, які у цілому різні. Якщо який- небудь соціальний процес водній країні аналогічний процесу в іншій, то можна лише припускати наявність деяких загальних ознак. Готової відповіді аналогія не дасть. Необхідне конкретне дослідження даного процеси у певних, специфічних умовах, з огляду на різноманіття історичного процесу, багатоваріантність розвитку історії.

Зі сказаного випливає наступна важлива вимога наукового підходу: вивчення суспільних явищ у їхніх різноманітних зв'язках, у взаємозалежності. Ми вже говорили, що взаємодія безлічі факторів, різних соціальних сил, що переслідують свої інтереси, важлива особливість соціальних процесів і явищ. І тільки вивчаючи ці зв'язки і взаємодії, положення й інтереси діючих сил, можна правильно зрозуміти досліджуваний об'єкт. Так, золото саме пособі,- це лише метал з певними властивостями. Але в одних умовах воно стає матеріалом для прикрас, в інших - складовим технологічного процесу, а на певному етапі - грошима. Чи інший приклад: роль держави неможливо пояснити без урахування конкретних економічних, соціальних, культурних умов у даній країні на певному історичному етапі.

Ще одна вимога конкретно-історичного підходу пов'язана з проблемою повторюваності історичних подій. Вище ми говорили, що історичні події неповторні за своїм "малюнком ". Однак розбіжність індивідуального вигляду подій не означає, що в них узагалі немає нічого спільного. Якби це було так, ми не могли б їх об'єднати словами "революції", "селянські повстання" тощо. Наприклад,