Рангові параметри являють собою не що інше, як характеристики соціальної структури, що базується на нерівності (вертикальній диференціації).

Це знаходить свій вираз у тому, що за кожним з наведених вище рангових параметрів можна скласти систему статусів, кожен з яких за рангом буде вищим від одних статусів і нижчим від інших. Вертикальну диференціацію соціальної структури творять групи та спільноти, що виникають внаслідок неоднакового володіння людьми деякими важливими матеріальними і духовними благами, від яких залежить їх суспільний статус та життєві можливості: особистого розвитку та навчання і виховання своїх дітей, перспективи зайняття певного суспільного становища (вищого або нижчого), яке у свою чергу розширює або звужує соціальні потенції індивіда. Нерівність веде до формування "соціальної драбини", по якій люди рухаються вгору, забезпечуючи собі, своїм дітям все кращі життєві умови і все ширші можливості, або вниз, де ці можливості значно звужуються.

Щодо типів соціальних структур, то вони визначаються характером суспільно-економічної системи, в межах якої дана система функціонує. І якщо суспільство переживає процес соціального зламу, стан перехідного періоду, то кардинальні, якісні зміни в соціальній структурі стають неминучими. Вони й реформують економічну, політичну і духовну сфери життєдіяльності суспільства, значною мірою самі визначають їх. Саме ці процеси спостерігаються на території колишнього СРСР, в т. ч. в Україні.

Основні тенденції перетворень соціально-класової структури в нашому суспільстві характеризуються:*

посиленням позицій ринкової економіки,*

зростанням числа зайнятих у приватному секторі і бізнес-діяльності, особливо молоді, менеджерів,*

поглибленням соціальної диференціації,*

появою принципово нових соціальних груп (фермерів, підприємців, банкірів тощо),*

зміною соціальної структури, соціальних пріоритетів.

В якості одного із варіантів можна за рівнем добробуту виділити в сучасному українському суспільстві три основні страти: вищу, середню і нижчу.

За нашими оцінками в Україні середній клас становить всього і 12-15 відсотків дієздатного населення. На Заході — більше 60 %.

А. Гальчинський, радник Президента України, Директор Національного Інституту стратегічних досліджень

Основні страти | Рівень добробуту | Основне коло людей

Вищий клас | дуже високий | правляча еліта, великі бізнесмени, банкіри, фінансисти, частина творчої інтелігенції

Умовно середній клас | від заможного до задовільного | середні та дрібні підприємці і люди з постійною зайнятістю і регулярним одержанням доходу

Нижчий клас | низький і дуже низький | люди, що живуть біля і за межею бідності

За таким критерієм, як розмір доходу, населення України можна приблизно поділити на такі чотири групи: багаті, середня верства (заможних), середня верства (які живуть терпимо) і бідні. До останніх, як правило, попадають безробітні, пенсіонери, які не мають додаткових доходів, працівники збанкрутілих підприємств та фірм і ті, хто місяцями не отримує заробітну платню і т. п.

Отже, суспільство є складно-структурованою та багатовимірною будовою. Кожна особистість від народження до кінця свого життя в ньому може бути охарактеризована через набір властивих їй приписних та набутих статусів та відповідних їм соціальних ролей.

Соціальна стратифікація: поняття та види

В сучасному суспільстві існують групи, які мають значно більші ресурси багатства і влади, ніж інші, а отже, перебувають щодо них у більш привілейованому становищі. Іноді в буденному житті індивіди, що входять у ці групи, не уявляють собі ані розмірів та меж такої групи, ані власного статусу у цій складній соціальній системі. Однак без наукових знань реальної соціальної структури, характеру розподілу цінностей між різними групами і ступеня нерівності між ними неможливо зрозуміти, як функціонує і розвивається суспільство. Сукупність знань, які характеризують саме ці аспекти соціального життя, відноситься сучасними вченими до теорії соціальної стратифікації.

Соціальна стратифікація — це ієрархічно організована структура соціальної нерівності, яка існує в певному суспільстві в даний історичний проміжок часу. Таку ієрархічно побудовану структуру соціальної нерівності можна уявити як розподіл суспільства на страти (від лат. stratum — пласт, прошарок).

МЕТОДОЛОГІЧНІ ПІДХОДИ ДО АНАЛІЗУ СОЦІАЛЬНОЇ СТРАТИФІКАЦІЇ

Функціоналістський підхід | Конфліктологічний підхід | Еволюційний підхід

1. Стратифікація природна, необхідна, неминуча, бо пов'язана з багатоманітністю потреб, функцій і соціальних ролей.

2. Винагорода здійснюється у відповідності з роллю і тому справедлива.

3. Стратифікація забезпечує оптимальне функціонування суспільства. | 1. Стратифікація не необхідна, але й не неминуча. Вона виникає з конфлікту груп.

2. Стратифікація несправедлива, її визначають інтереси можновладців.

3. Стратифікація утруднює нормальне функціонування суспільства. | 1. Стратифікація не завжди є необхідною і корисною. Вона з'являється не лише в силу природних потреб, але й на основі конфлікту, що виникає у результаті розподілу додаткового продукту.

2. Винагорода може бути справедливою і несправедливою. Стратифікація може сприяти, а може утруднювати розвиток.

Стратифікацію можна визначити як структуровані нерівності між різними групуваннями людей. Стратифікацію можна уявити як геологічне нашарування різних скельних порід земної поверхні. В такому разі сучасне суспільство можна розглядати як ієрархію "пропорцій" — з привілейованими нагорі й знедоленими внизу.

Е. Гідденс

Розшароване, багаторівневе суспільство в даному випадку можна порівняти з геологічними нашаруваннями ґрунту або різнокольоровими пластами кондитерського виробу. Проте порівняно з простим нашаруванням соціальна стратифікація має принаймні дві суттєві особливості:*

по-перше, стратифікація являє собою рангове розшарування, коли вищі верстви знаходяться у більш привілейованому становищі, ніж нижчі (стосовно ресурсів і можливостей розвитку);*

по-друге, верхні верстви, як правило, значно менші за кількістю членів суспільства, що до них належать, аніж нижчі.

Те саме можна сказати і відносно інших верств, якщо їх розглядати послідовно зверху вниз. Однак у сучасних розвинутих суспільствах цей порядок порушується. Нижчі верстви в кількісному відношенні поступаються так званому "середньому класу".

Спроби пояснити механізм соціального розшарування привели до появи трьох взаємопов'язаних підходів до аналізу соціальної стратифікації.

Отже, соціальна стратифікація — необхідне, неминуче і універсальне явище, пов'язане з природною різноманітністю функцій соціальних ролей.

Суспільство не тільки допускає ієрархію статусного становища груп, окремих індивідів, що до них належать, але й сприймає її як джерело, імпульс для свого розвитку. Соціальна стратифікація вказує на нерівність в суспільстві, його поділ за певним критерієм чи їх сукупністю на стійкі групи, які мають неоднаковий вплив на суспільне життя. Якщо соціальна нерівність потрібна для раціоналізації суспільного устрою, то проблемою залишається вибір критерію нерівності, який би забезпечив стабільність суспільства, його прогрес.

Найчастіше для складання загального уявлення про соціальну ієрархію суспільства є достатнім поділити громадян будь-якого суспільства відповідно до виділених вище критеріїв.

Дохід вимірюється в гривнях або доларах, які одержує окремий індивід (індивідуальний дохід) або сім'я (сімейний дохід) протягом певного періоду часу, скажімо, одного місяця або року.

Освіта вимірюється кількістю років навчання у школі, ліцеї, гімназії, технікумі, коледжі, університеті. Скажімо, початкова школа означає 4 роки, неповна середня — 9 років, повна середня 11(12), коледж — 4 роки, університет — 5 років, аспірантура — 3 роки. Отже, професор має за спиною більше 20 років формального навчання. Інша ж людина може не мати і неповної середньої освіти.

Влада вимірюється кількістю людей, на яких розповсюджується прийняте Вами рішення. Влада — можливість нав'язувати свою волю або рішення іншим людям незалежно від їх волі. Скажімо рішення Президента України розповсюджується на всіх громадян, а рішення бригадира — лише на членів бригади.

Престиж — повага статусу, який склався в громадській думці.

Критерії стратифікації* | дохід;*

освіта;*

влада;*

престиж

Система цінностей, яка панує в суспільстві, буде визначати домінанти у співвідношенні чотирьох критеріїв. У більшості закритих суспільств, і зокрема тоталітарному (радянському), визначальною була наближеність до влади, доступ до прийняття владних рішень, що давало можливість піднятись на вершину соціальної піраміди за всіма показниками. Сучасне суспільство орієнтується на фінансовий успіх, досягнення якого відкриває більші перспективи і в набутті влади. Дохід, влада, престиж і освіта визначають сукупний соціальний статус особистості, тобто її становище і роль в суспільстві, соціально-стратифікаційній структурі. Кожна привілейована страта об'єктивно прагне до закріплення і відтворення у спадкоємців свого престижного статусу, до перетворення власного набутого статусу у приписний для нащадків, чи, принаймні, до полегшення їм процесу набуття привілейованого статусу. При тому, чим впливовішою є страта, тим більше в неї таких можливостей, наприклад, через передачу частини нагромаджених багатств у спадок, через створення умов для набуття кращої освіти тощо.

Якщо суспільство у побудові стратифікаційної системи орієнтується на приписний статус особистості, то в результаті формується жорстка система стратифікації, обмежується доступ до привілейованих груп нових членів. Таке суспільство можна визначити як закрите. Класичними прикладами закритих суспільств є рабовласницьке, феодальне, кастове суспільство в Індії, залишки якого збереглися й