Соціальна структура і соціальні відносини

План

1. Соціальна диференціація

2. Класи чи страти

3. Соціальна мобільність

4. "Соціальні ліфти"

5. Сім'я в сучасному суспільстві

6. Тенденції в розвитку соціальних відносин

7. Люмпени і маргінали

8. Зміни соціальних відносин у нашому суспільстві

Чи можна подолати соціальну нерівність? Що допомагає зайняти більш високу соціальну позицію в суспільстві? Чи втратили сімейні цінності своє значення в сучасному світі? Хто такі люмпени і маргінали?

Раніше, характеризуючи суспільство, ми звертали увагу на форми об'єднання людей. Люди, здійснюючи спільну діяльність, об'єднуються в різні групи, спільності. Взаємодія людей у таких групах і груп між собою складає соціальну сферу життєдіяльності суспільства і вивчається наукою соціологією.

СОЦІАЛЬНА ДИФЕРЕНЦІАЦІЯ

Слово "диференціація" походить від латинського кореня, що означає "розходження", "відмінність". Соціальна диференціація - це поділ суспільства на групи, які займають різне соціальне становище. Багато дослідників вважають, що соціальне розшарування властиве будь-якому суспільству. Навіть у первісних племенах виділялися групи відповідно за статтю і віком, із властивими їм привілеями й обов'язками. Тут же були впливовий і шанований вождь та його наближені, а також живучі "поза законом" знехтувані. На наступних етапах розвитку соціальне розшарування ускладнювалося і ставало усе більш очевидним.

Прийнято розрізняти економічну, політичну і професійну диференціацію. Економічна диференціація виражається у відмінності доходів, рівня життя, в існуванні багатих, бідних і середніх верств населення. Розподіл суспільства на керуючих і керованих, політичних лідерів і масу є проявом політичної диференціації. До професійної диференціації можна віднести виділення в суспільстві різних груп за родом їхньої діяльності, заняттям. При цьому деякі професії вважаються більш престижними в порівнянні з іншими.

Таким чином, уточнюючи поняття соціальної диференціації, можна сказати, що під ним мається на увазі не просте виділення яких-небудь груп, але і певна нерівність між ними з погляду їхнього суспільного становища, обсягу і характеру права, привілеїв і обов'язків, престижу і впливу.

Чи можна ліквідувати цю нерівність? На це питання даються різні відповіді. Наприклад, марксистське вчення про суспільство виходить з необхідності і можливості усунення цієї нерівності як найбільш яскравого прояву соціальної несправедливості. Для вирішення цього завдання потрібно, в першу чергу, змінити систему економічних відносин, ліквідувати приватну власність на засоби виробництва. В інших теоріях соціальне розшарування також розцінюється як зло, однак воно непереборне. Люди повинні приймати таке становище як неминучість.

Відповідно до іншого погляду, нерівність розцінюється як позитивне явище. Воно змушує людей прагнути до удосконалення суспільних відносин. Соціальна ж однорідність приведе суспільство до загибелі. При цьому багато дослідників відзначають, що в більшості розвинутих країн відбувається зменшення соціальної поляризації, збільшуються середні верстви і скорочуються групи, що відносяться до крайніх суспільних полюсів.

Подумайте над наведеними точками зору, спробуйте співвіднести їх з реальними суспільно-історичними процесами.

КЛАСИ ЧИ СТРАТИ

У своїй сукупності соціальні спільності утворюють соціальну структуру суспільства. Соціологи давно намагалися визначити основний елемент цієї структури. Багато хто з них таким елементом вважали класи. Саме поняття "соціальний клас" з'явилося давно. Спочатку виділили два класи - бідних і багатих, тобто враховували лише економічну диференціацію. Пізніше виник розподіл на класи пригноблених і гнобителів. Поява класів пов'язувалася з політичним насильством. У XVIII ст. з'явилася розподільна теорія (економіст А. Сміт, історик Ф. Гізо), відповідно до якої виділялися три основних класи: 1) власники землі (феодали), що одержують ренту; 2) власники капіталу (буржуазія), що одержують прибуток; 3) робітники, що володіють своєю працею, одержують заробітну плату. У марксистсько-ленінській теорії головною ознакою розподілу суспільства на класи служать відносини власності.

У сучасній західній соціології поняття класу також використовується (наприклад, виділяють середній клас, клас управлінців).

Але більш універсальним є поняття страти (з лат. stratum - прошарок). В основу розподілу суспільства на страти покладено багато критеріїв: дохід, професія, освіта тощо.

Соціальна структура суспільства крізь призму класів і страт виглядає по-різному. Звернемося до прикладів. Два основних класи - робітники і селянство та соціальна група - інтелігенція. Такою уявлялася структура радянського суспільства з позицій марксистського класового підходу. А ось один з варіантів соціальної стратифікації того ж радянського суспільства 80-х рр. XX ст. (групи виділялися з урахуванням наступних ознак: влада, рівень доходів, престиж, освіта, спосіб життя, стандарти споживання): правлячий клас (0,7% у складі зайнятого населення); управлінські фахівці (близько 3,5%); творча інтелігенція (1,8%); фахівці кваліфікованої розумової праці (18,8%); неспеціалісти - службовці (близько 5%); промисловий робітничий клас (22,3%); робітники різних галузей невиробничої і соціальної сфери (19%); обслуговуючий персонал (близько 13%); сільськогосподарські робітники і селяни (15%) і інші групи.

Очевидно, що врахування багатьох ознак при виділенні соціальних груп дозволяє створити більш багатомірну картину соціальної дійсності, а виходить, і точніше виявляти тенденції її змін.

СОЦІАЛЬНА МОБІЛЬНІСТЬ

Отже, кожний з нас може бути віднесений до тієї чи іншої соціальної групи, кожен займає певне місце в соціальній структурі. А чи можлива зміна цього місця і як воно відбувається?

Відповіді на ці питання дає теорія соціальної мобільності. Під соціальною мобільністю розуміється перехід людей з одних суспільних груп в інші. При цьому розрізняють горизонтальну і вертикальну мобільність. Горизонтальна мобільність має на увазі перехід людини в групу, розташовану на тім же рівні, що і колишня, наприклад, перехід з однієї сім'ї в іншу при повторному шлюбі, з однієї фабрики на іншу, зміна громадянства. Вертикальна ж мобільність припускає переміщення з одного ступені ієрархії (сходини) на інший. При цьому людина може робити як соціальний підйом (від дрібного службовця до керуючого великою компанією), так і соціальний спуск (від середнього підприємця до некваліфікованого робітника).

Прикладом "закритого" суспільства з малою соціальною мобільністю може служити кастовий лад в Індії. Людині, яка належала до нижчої касти, майже неможливо було зайняти більш високий соціальний стан. Навпаки, індустріальні, "відкриті" суспільства характеризуються високою соціальною мобільністю.

Соціальна мобільність може бути різною в рамках того самого суспільства на окремих етапах його розвитку. З історії відомо, до яких великих соціальних переміщень ведуть революції, війни, завоювання. Так, революційні потрясіння в Російській імперії в 1917 р., а потім встановлення більшовизму в Україні призвели до ліквідації найбагатших верств суспільства: майже вся політична аристократія була відкинута на нижчу сходинку; утратила свій соціальний стан велика частина підприємців і вищих фахівців-професіоналів. У той же час протягом декількох років на вершину політичного, економічного, ідеологічного життя висунулися представники нижчих шарів населення. Подібну картину дає революція у Франції 1789 р., англійська революція XVII ст.

"СОЦІАЛЬНІ ЛІФТИ"

Звернемося знову до суспільства в його нормальному стані. Якими шляхами відбувається переміщення людей з однієї групи в іншу?

На думку соціолога П. Сорокіна, цьому сприяють кілька соціальних інститутів, у першу чергу, армія, церква, школа.

Почнемо з армії. Служба в ній за всіх часів давала можливість рухатися вгору соціальними сходами. Утрати під час воєн серед командного складу вели до заповнення вакансії людьми більш низьких чинів. З 92 римських імператорів 36 досягли цього високого соціального стану завдяки ратним подвигам.

У Середні віки безліч простих людей у такий же спосіб ста вали генералами, графами, герцогами. У Новий час прикладом такого сходження може стати життєвий шлях Наполеона і багатьох з його оточення. До числа подібних висуванців відносяться Кромвель і Вашингтон.

Значний вплив на переміщення людей ступенями соціальних сходів робила церква. Звернемося до періоду раннього християнства. Нагадаємо, що послідовниками цього віровчення на початкових етапах були в основному представники нижчих соціальних верств: раби, ремісники, залежне селянство. Після державного визнання християнства в Древньому Римі багато хто з них завдяки церкві одержували свободу і досягали високого становища в суспільстві. Разом з тим, церква суворо карала віровідступників. Серед "розжалуваних" єретиків чимало королів, князів, лордів.

Ще одним "соціальним ліфтом" виступає школа. Освіта в ряді випадків відкриває доступ до престижних посад і звань. У сучасному західному суспільстві, не закінчивши університету чи коледжу, фактично не можна досягти високого становища на державній службі й у багатьох інших сферах.

З огляду на значення школи як важливого засобу соціальної мобільності, правлячі групи в ряді країн намагалися закрити доступ до освіти представникам нижчих верств. Так, в Англії в XIV ст. був випущений наказ, де говорилося, що жоден кріпак не повинен відправляти дітей у школу, щоб не дати їм можливість просуватися в житті. Аналогічну роль покликаний був виконувати і "циркуляр про Кухарчиних дітей", виданий у Російській імперії в 1886 р., який передбачав не допускати в гімназію дітей з нижчих станів.

СІМ'Я В СУЧАСНОМУ СУСПІЛЬСТВІ

Найважливішим елементом соціальної структури - соціальним інститутом є сім'я. Становище сім'ї служить барометром стану суспільства, показує ступінь його просування шляхом надання своїм громадянам реальних можливостей для соціально-культурного розвитку.

Сім'я - дуже древній соціальний інститут, який набував на різних ступенях розвитку різних форм. У суспільстві не вщухають суперечки про те.

яка з існуючих