Цільові групи

Виходячи з різноманітного характеру виникнення груп, прийнято виділяти так звані цільові групи. Назва цільові говорить сама за себе.

Цільові групи - це групи, створені із певним задумом, прагнутимуть до досягнення певної мети або до здійснення певних замислів організаторів. На заводі такими цільовими групами є: бригада, дільниця, цех, служба. На АТП - автоколона, ланка. В інституті - кафедра, факультет; канцелярія, бухгалтерія. Хоча їх можна віднести до елементів соціальних інститутів. Але можуть існувати цільові неформальні групи. В їх основі, як і в основі всіх галузей суспільного життя, є певні людські потреби, які набувають форму інтересів. (Стійке прагнення до досягнення певної мети - інтерес.)

Як правило, людина прагне досягти мети або самостійно, або в конкурентній боротьбі, або у співпраці з іншими. Причому ця співпраця регулюється і визначається певними нормами, правилами, які об'єднують співробітників у цільову групу. Деколи їх називають об'єднаннями, організаціями. Цільові групи можуть бути різного роду - залежно від характеру інтересів, які об'єднують її членів. Вони можуть бути групами, що реалізовують: економічні, політичні, культурні, наукові, спортивні, розважальні, благодійні цілі, можуть служити певним місцевим інтересам.

У цільових об'єднаннях панують відносини погодженого характеру між членами, в них існує певна організованість, структура, діє система стимулів та активізації діяльності, внутрішня комунікативна мережа. В цільових групах особливо важливу роль відіграють лідери як організатори-керівники та каталізатори злиття, згуртованості групи.

Таким чином, цільова група - соціальна група, наділена статусом (формально юридично, або ні), і є частиною соціального інституту, організації, має мету в досягненні певних результатів у рамках даного інституту, організації. Дуже часто цільова група ототожнюється із поняттям організація.

Література

Бебик В. Політичний маркетинг. – К., 2000.

Вишняк О. В. Електоральна соціологія: історія, теорії, методи - К Ін-т соціології НАНУ, 2000.

Матусевич В., Оссовский В. Электоральное поведение: техника социологического исследования И Философская и социологическая мысль. – 1994, № 11.

Нельга О. Соціологія виборчого процесу: проблеми становлення // Соціологія: теорія, методи, маркетинг. – 2000, № 2.

Петров О. В. Социологоческие собирательные технологии, –Днепропетровск, 1998.

Пилипенко В. Соціологічна наука та електоральні процеси в Україні // Соціологія: теорія, методи, маркетинг. –1999, № 4.

Райман Р. Г. Электоральное исследование: сущность и технология // Соц. иссл. – № 9.

Спеціальні та галузеві соціології / За ред. Пилипенка В. Є. –К.: Вища освіта, 2003.