Скористайтеся пошуком, наприклад Реферат        Грубий пошук Точний пошук
Вхід в абонемент







Соціальні зміни

Соціальні зміни

План

1. Сутність, причини і фактори соціальних змін

2. Види і форми соціальних змін

3. Соціальний прогрес і типізація суспільства

Сутність, причини і фактори соціальних змін

Знаходячись у постійному русі, суспільство переживає відповідні соціальні зміни в процесі переходу соціальних явищ, їхніх елементів і структур, зв'язків, взаємодій і відносин з одного стану в інший, виникнення чи зникнення того чи іншого явища, його елемента і т. п. Але одні зміни відрізняються від інших. Одні можуть відбуватися на мікрорівні (тобто бути пов'язані з більш-менш істотною зміною положення чи ролі окремої особистості, наприклад, із вступом у будь-яку громадську організацію чи партію, з виходом із неї чи переходом з однієї в іншу), а інші — на макрорівні (тобто бути пов'язані з визначеними змінами в цілих соціальних групах і спільностях і навіть у всьому суспільстві). Соціальні зміни розрізняються не тільки за масштабами, але й за своєю глибиною. Одна справа, коли ці зміни відбуваються в рамках збереження якості даного соціального явища, а інша, коли вони виходять за межі цієї якості.

у повсякденній свідомості поняття "зміна" і "розвиток" найчастіше ототожнюються, у зв'язку з чим будь-яка зміна в суспільстві розглядається як його розвиток. у цьому випадку розвиток суспільства розуміється в широкому розумінні, тобто як його рух, зміна. Соціальна зміна може привести до розвитку суспільства і його структурних елементів, а може й не привести.

Соціальний розвиток у вузькому, точному значенні слова — це не всякий рух, не будь-яка його зміна, а лише така, яка пов'язана з більш-менш глибинними, структурними його змінами, що ведуть до появи нових суспільних відносин, інститутів, норм і цінностей.

Багато соціологів виходять із того, що зміни в об'єкті складають зміст розвитку, а його сутність складається в зміні структури цілого, що категорія розвитку застосована тільки до об'єктів, що мають внутрішню структуру. Цікава в цьому зв'язку і позиція Т. Парсонса, що розробляє теорію соціальних змін з позицій системно-функціонального аналізу. Він поділяв соціальні зміни на "зміни рівноваги", тобто зміни в рамках збереження даної соціальної системи і її основних структур, і "зміни структури", тобто зміни, коли якісно перетворюються найважливіші структури суспільства, а тим самим і воно саме. При цьому Т. Парсонс виділяє особливі "еволюційні універсали" як такі соціальні структури, поява яких указує на якісні зміни суспільства як соціальної системи. Останнє, тобто структурна зміна суспільства, розглядається Т. Парсонсом, по суті справи, не як нормальний, природний стан соціальної системи, а як відхилення від нього, як порушення рівноваги.

Одна з відмінних рис соціального розвитку полягає в тому, що соціальні зміни, які відбуваються в його рамках, мають визначену спрямованість, що виключає хаотичне, довільне, невзаємопов'язане накопичення таких змін.

Заслуга визнання об'єктивності, закономірності і поступального розвитку суспільства належить теорії соціальної еволюції, що одержала особливо широке поширення в другій половині XIX сторіччя в зв'язку з появою дарвінізму. Відповідно до цієї теорії історичний розвиток відбувається на основі поступових соціокультурних змін аж до корінних, якісних перетворень суспільства в напрямку переходу від простого, однорідного до складного, неоднорідного. Це знайшло своє відображення, зокрема, у соціологічних поглядах О. Конта й особливо Г. Спенсера, захоплених соціальним дарвінізмом. Трохи менше, хоча і досить сильний вплив ця теорія мала і в першій половині XX в. Пізніше її місце і роль у сучасній соціології серйозно знизилися в зв'язку з ускладненням процесів суспільного розвитку і його результатів. Принцип еволюції вже не вважається універсальним і не поширюється на всі соціальні явища. Більш того, саме розуміння соціальної еволюції перетерплює істотну зміну, спирається не стільки на біологічні, скільки на суспільствознавчі основи. В другій половині XX в. ідеї класичного еволюціонізму одержали модернізацію в неоеволюціонізмі (наприклад, у зазначеній концепції Т. Парсонса, теорії модернізації, неодарвінізмі), що застосовує більш складні і гнучкі способи відображення соціальної еволюції.

Визнаючи сам факт об'єктивного, природничо-історичного характеру суспільного розвитку, соціологи багато в чому по-різному уявляли собі суть і основний зміст історичного процесу. О. Конт, як відомо, бачив їх у прогресі знань, що знайшло своє відображення в його "теоретичному законі подвійної еволюції":*

інтелектуальної;*

соціальної.

Г. Спенсер сутність соціальної еволюції бачив у переході суспільства від однорідності до неоднорідності, у його ускладненні, внутрішній диференціації при одночасному зростанні його інтегрованості. Марксизм головну суть і зміст суспільного розвитку пов'язував із ростом продуктивних сил і відповідною зміною виробничих відносин, зі зміною суспільно-економічних формацій. Е. Дюркгейм основою руху суспільства вважав перехід від механічної солідарності до солідарності органічної, що базується на поглибленні розподілу праці й соціальної диференціації. П. А. Сорокін в основу своєї теорії соціальної динаміки поклав широкі інтегральні соціокультурні фактори, що визначають, на його думку, економічний і політичний розвиток.

У рамках сучасної соціології поступальний рух суспільства пов'язується насамперед із досягнутим рівнем промислового чи науково-технічного, науково-технологічного, науково-інформаційного розвитку, що визначає всі інші сторони життя суспільства. Такі й "теорія індустріального суспільства" Р. Арона, а також "стадії економічного росту" У. Ростоу (50-х — 60-х років), й "теорія постіндустріального (надіндустріального, технотронного) суспільства" Д. Белла, З. Бжезинського, А. Турена, О. Тоффлера та інших (70-х років і наступних десятиліть), включаючи новітню концепцію "інформаційного суспільства".

Плюралізм поглядів на суспільство, його структуру і розвиток нерозривно пов'язаний і з неоднозначним розв'язанням у соціології питання про джерела соціальних змін, їхніх рушійних силах. Одні вчені виділяють джерело соціальних змін зовні суспільства (абсолютна ідея об'єктивно-ідеалістичної філософії історії Гегеля; природно-географічне середовище в географічному напрямку в соціології — Монтеск'є, Мечников та ін.), а інші бачать його в самому суспільстві.

Особливо пильну увагу розглянутій проблемі приділив і дав найбільш чітку і розгорнуту відповідь на питання про джерело соціальних змін конфліктологічний напрямок у соціології, що виходить з визнання вирішальної чи дуже важливої ролі соціального конфлікту в розвитку суспільства. До цього напрямку, як відомо, відноситься і марксистська соціологія, хоча власне "теорія соціального конфлікту" у сучасній соціології виділилася лише в 50-х роках нашого сторіччя (Л. Козер, Р. Дарендорф, Д. Белл і ін.).

Рух суспільства марксизм завжди розглядав як саморух, оскільки головне джерело соціальних змін він бачив у єдності і боротьбі протилежностей усередині будь-якого соціального явища чи процесу. В економічній сфері — це боротьба таких двох протилежних сторін єдиного способу виробництва:*

продуктивні сили,*

виробничі відносини; у соціально-політичній:*

боротьба протилежних класів,*

партій; у духовній:*

боротьба протилежних ідеологій,*

непримиренність відповідних класових інтересів.

Тому вся чи майже вся соціальна історія людства представлена в марксизмі як історія боротьби класів. Соціальні протиріччя, за марксизмом, були і будуть завжди, а тому і зміна і розвиток суспільства, його частин — це не аномальний, а нормальний його стан. Ці й інші ідеї марксизму з питання про джерела і фактори суспільних змін вплинули на подальший розвиток соціології (Г. Зіммель та ін.), у тому числі і сучасної немарксистської, хоча це і не завжди визнавалося відкрито.

Прихильники сучасної немарксистської конфліктологічної теорії (Л. Козер, Р. Дарендорф та ін.), хоча й по-різному трактують причини і суть соціальних конфліктів, проте найчастіше визнають соціальні конфлікти невід'ємною рисою будь-якого суспільства, головної чи однієї з головних рушійних сил соціального розвитку.

Значення конфлікту сучасні конфліктологи бачать у тому, що він запобігає консервації і загниванню суспільства і веде до його відновлення. При цьому якщо в "закритих" суспільствах соціальний конфлікт веде до поляризації соціально-політичних сил, революційного вибуху і руйнування соціальної системи, то в "відкритих", "плюралістичних" суспільствах соціальна напруженість, яка нагромадилася, одержує свій своєчасний вихід, не ставлячи під питання існування самої соціальної системи. Р. Дарендорф вважав, що придушення соціального конфлікту неможливе, безглузде і здатне вести лише до його загострення, у той час як "раціональна регуляція" веде до "контрольованої еволюції". У цьому плані сучасна немарксистська конфліктологія розглядає регуляцію соціального конфлікту, по суті справи, як шлях досягнення соціальної стабільності (згоди, порядку), яка вважається в кінцевому рахунку як звичайний, нормальний стан суспільства.

Слід зазначити, що саме розуміння соціального конфлікту в сучасній соціології неоднозначне. Одні трактують це поняття дуже широко припускаючи під ним будь-яке соціальне протиріччя на будь-якій ступені його розвитку. Л. Козер розглядає соціальний конфлікт як ідеологічне вираження прагнень і почуттів соціальних груп та індивідів у боротьбі за об'єктивні цілі (влада, доходи, статус, цінності й ін.). Е. Гідденс під соціальним конфліктом розуміє "реальну боротьбу між діючими людьми чи групами, незалежно від того, які джерела цієї боротьби, її способи і засоби, які мобілізує кожна із

сторін". Інші виходять з того, що соціальний конфлікт — це не всяке соціальне протиріччя в суспільстві, яке випливає з його соціальної неоднорідності і соціальної нерівності, а лише визначена досить висока стадія його визрівання і розвитку.

Нам уявляється, що не слід ототожнювати соціальне протиріччя і соціальний конфлікт;


Сторінки: 1 2 3 4