Вивчаючи природу соціального зв'язку, слід розглянути його структурні компоненти - соціальну дію та соціальну діяльність. Ці поняття використовуються багатьма суспільними науками. В соціологічному аспекті - це специфічна людська форма активного ставлення до оточуючого соціального середовища в плані його зміни та перетворення. Діяльність визначається як система (комплекс) послідовних, логічно обумовлених, усвідомлених дій, які мають суспільний продуктивний характер.

Залежно від характеру ставлення людини до оточуючого світу та взаємодії її з іншими людьми (критерії поділу), соціальна діяльність поділяється на безліч різновидів. Стосовно характеру спрямованості та існуючих систем цінностей - на позитивну та негативну, законну - незаконну, моральну - аморальну. Залежно від її значення та ролі соціального розвитку - продуктивну (творчу) та репродуктивну (відтворюючу). Більш детальний поділ визначає матеріально-перетворюючу (господарську, трудову) діяльність, політичну, комунікативну, пізнавальну та ін. Згідно з її соціальними формами - індивідуальну, колективну, масову. Будь-яка свідома цілеспрямована соціальна діяльність включає в собі: інтерес, мету, засіб, результат (так би мовити система координат дії) і сам процес діяльності.

Одними із перших, хто науково окреслив природу соціальної дії та діяльності, були М. Вебер та Т. Парсонс. М. Вебер розчленував три основних типи дії: афективні (з метою вираження емоцій), традиційні (засновані на тривалій звичці індивіда і здійснюються, як правило без осмислення) та раціональні, які в свою чергу розподіляються на цілераціональні (інструментальні, за яких діяч оцінює корисність самої мети) та ціннісно-раціональні ("абсолютні", не порівняльні) дії. Згідно з теорією Т. Парсонса, головною ознакою соціальності в діях є не об'єктивні причини та наслідки, а наявність суб'єктивного смислу дії. Іншими словами, соціальна дія – це поведінка, керована смислом, якого діячі надають предметам та людям. Тут присутні і потреба, і мотивація до дії, і мета, і засоби, і ситуація, символи, цінності.

Більш складна форма соціальної дії - соціальні взаємодії - виступають у соціальному просторі у трьох основних варіантах: соціальні відносини, соціальні інститути та соціальні спільності.

Соціальні інститути

Як відомо, соціальні відносини - основний елемент соціального зв'язку, який забезпечує стійкість, згуртованість груп. Суспільство не може існувати без соціальних зв'язків та взаємодій. Особливу роль відіграють взаємодії, які забезпечують задоволення найбільш важливих потреб суспільства чи індивіда. Ці взаємодії інституціоналізовані (узаконені) і володіють стійким, самооновлюючим характером.

У повсякденному житті соціальні зв'язки досягаються саме через соціальні інститути, іншими словами, – через регламентацію регулювання взаємовідносин; чіткий розподіл (функцій, прав, обов'язків учасників взаємодії та регулярність їх дії. Відносини тривають так довго, як довго його партнери виконують свої обов'язки, функції, ролі. Щоб забезпечити стійкість соціальних відносин, від яких залежить буття суспільства, люди створюють своєрідну систему закладів, установ, що контролюють поведінку їх членів. Передаючись із покоління до покоління, норми та правила поведінки і діяльності в різних суспільних сферах ставали колективною звичкою, традицією. Вони спрямовували спосіб мислення та спосіб життя людей у певне русло. Всі вони з часом інституціювалися (установлювалися, закріплялися у вигляді законів та установ). Все це сформувало систему соціальних інститутів - базисний механізм регулювання суспільства. Саме вони виводять нас на розуміння суті людського суспільства, його складових елементів, ознак та стадій еволюції.

У соціології існує немало трактувань, визначень соціальних інститутів.

Соціальні інститути - (від лат. Institutum - установа) - історично установлені форми організації спільної діяльності людей. Поняття "соціальний інститут" запозичено із юридичної науки, де воно визначає сукупність юридичних норм, що регулюють соціально-правові відносини.

Соціальні інститути - це і відносно стабільні та інтегровані (історично сформовані) сукупності символів, вірувань, цінностей, норм, ролей та статусів, завдяки яким управляються різні сфери соціального життя: сім'я, економіка, політика, культура, релігія, освіта та ін. це - свого роду, потужні інструменти, засоби, що допомагають боротися за існування та успішно виживати і окремій особі, і суспільству в цілому. їх призначення - задовольняти важливі суспільні потреби групи.

Найсуттєвішою рисою інституційного зв'язку (основа соціального інституту) є обов'язковість, зобов'язання дотримуватися відведених індивіду обов'язків, функцій, ролей. Соціальні інститути, а також організації в системі соціальних зв'язків не що інше, як свого роду скрепи, на котрих тримається суспільство.

Першим, хто започаткував термін "соціальний інститут" та ввів у науковий обіг і розробив відповідну теорію, був Г. Спенсер, англійський соціолог. Він вивчив та описав шість типів соціальних інститутів: промисловий (економічний), політичний, профспілковий, обрядовий (культурно-церемоніальні), церковний (релігійний), домашній (сімейний). Будь-який соціальний інститут, за його теорією, – це стійка структура соціальних дій.

Одну з перших спроб пояснити природу соціального інституту у "вітчизняній" соціології зробив професор Ю. Левада, трактуючи його як центр (вузол) діяльності людей, який зберігає свою стабільність протягом певного часу і забезпечує стабільність всієї соціальної системи.

У науковій літературі існує багато трактувань та підходів до розуміння соціального інституту. Часто він розглядається як сталий комплекс формальних та неформальних правил, принципів, норм, установок, що регулюють різні сфери людської діяльності.

Соціальні інститути - це організовані об'єднання людей, які виконують певні соціально значимі функції, які забезпечують спільне досягнення цілей на основі виконання своїх соціальних ролей в рамках цінностей, взірців поведінки.

До нього, входять:

¦ певна група людей, які виконують суспільні функції;

¦ організаційний комплекс функцій, які виконують окремі особи, члени групи від імені всієї групи;

¦ сукупність установ, організацій, засобів діяльності;

¦ деякі соціальні ролі, особливо важливі для групи, – тобто все, що націлено на те, щоб задовольнити потреби і регулювати поведінку людей.

Наприклад, суд – як соціальний інститут - виступає як:

¦ група людей, які виконують певні функції;

¦ організаційні форми функцій, які виконує суд (аналізує, судить, розбирає);

¦ установи, організації, засоби функціонування;

¦ соціальна роль судді або прокурора, адвоката.

Однією з необхідних умов появи соціальних інститутів є певні соціальні потреби, котрі завжди виникали, існували та видозмінювалися. Історія розвитку соціальних інститутів показує постійну трансформацію інститутів традиційного типу в сучасний соціальний інститут. Для традиційних (у минулому) інститутів характерні жорсткі ритуали, циркуляри, століттями овіяні традиціями, а також родинними зв'язками та відносинами. Історично першими провідними інститутами були рід та сімейна община. Далі з'явилися інститути, які регулювали відносини між родами, – інститути обміну продуктів (економічні). Згодом з'явилися так звані політичні інститути (регулювання безпеки народів) та ін. У житті суспільства протягом історичного розвитку домінували ті чи інші соціальні інститути: вожді племен, рада старшини, церква, держава і т. ін.

Інститути повинні організовувати спільну діяльність людей з метою задоволення тих чи інших соціальних потреб.

Кожний інститут характеризується наявністю мети своєї діяльності, конкретними функціями, які забезпечують досягнення цієї мети, набором соціальних позицій, ролей, типових для даного інституту, системою норм, санкцій, стимулів. Ці системи обумовлюють нормованість поведінки людей, всіх суб'єктів соціальної дії, узгоджують їх прагнення, встановлюють форми, способи задоволення їх потреб та інтересів, розв'язують конфлікти, на певний час забезпечують стан рівноваги в рамках того чи іншого суспільства.

Процес утворення соціального інституту (інституціоналізації) досить складний і довготривалий, складається з кількох послідовних етапів:

Будь-який інститут має функції та коло завдань у суспільному житті, які мають різний характер, але основні з них - це:

¦ створення можливості членам групи задовольняти свої потреби;

¦ регулювання дії членів групи в певних рамках;

¦ забезпечення стійкості суспільного життя.

Кожна людина користується послугами безлічі структурних компонентів соціальних інститутів, вона:

1) народжується і виховується в сім'ї;

2) навчається в школах, установах різного роду;

3) працює на різних підприємствах;

4) користується послугами транспорту, житла, розподілу та обміну благ;

5) черпає інформацію з газет, ТВ, радіо, кіно;

6) реалізовує своє дозвілля, використовує вільний час (розваги);

7) використовує гарантії безпеки (міліція, медицина, армія) і т. ін.

Впродовж життя, задовольняючи свої потреби, особа включається в мережу соціальних інститутів, виконуючи в кожній свою певну роль, обов'язок, функції. Соціальний інститут є символом порядку та організованості в суспільстві. Люди, протягом історичного розвитку, завжди прагнули інституціоналізувати (регламентувати) свої відносини, які пов'язані з актуальними потребами в різних сферах діяльності, тому за родом діяльності соціальні інститути поділяються на:

- економічні - ті, які займаються виробництвом, розподілом, регулюванням благ, послуг (задовольняючи потреби в здобуванні та регулюванні засобів існування); | Господарські, торгові, фінансові об'єднання, ринкові структури, (система власності)

- політичні - які задовольняють потреби в безпеці та налагодженні соціального порядку і пов'язані з встановленням, виконанням, підтримкою влади, а також утворення, регулювання моральних, правових, ідеологічних цінностей, підтримка сформованої соціальної структури суспільства; | Держава, партії, профспілки, інші громадські організації

- виховні та культурні - які створені для забезпечення розвитку культури (освіти, науки), передачі культурних цінностей; у свою чергу вони поділяються на: соціокультурні, виховні (механізми та засоби морально-етичної орієнтації, нормативно-санкціонуючі механізми регуляції поведінки на основі норм, правил), суспільні - всі інші, місцеві ради, церемоніальні організації, добровільні об'єднання, що регулюють повсякденні міжлюдські контакти; | Сім'я, наукові інститути, художні установи, організації, культурні заклади

- релігійні -