Соціальні інститути: види та функції

План

1. Поняття "соціальний інститут". Інституціоналізація громадського життя

2. Види та функції соціальних інститутів

3. Сім'я як важливий соціальний феномен

Поняття "соціальний інститут". Інституціоналізація громадського життя

Важливим елементом соціальної структури є соціальний інститут (лат. institutum — улаштування, установлення). Саме через той або інший соціальний інститут забезпечується організація і регулювання сумісної діяльності людей, сталість соціальних відносин, від яких залежить буття соціальних груп і соціальних спільностей. В соціології соціальний інститут розглядається як:*

певна сукупність установ, які відповідають соціальній структурі суспільства;*

сукупність соціальних норм і культурних зразків, які визначають сталі форми соціальної поведінки і дії,*

система поведінки у відповідності з цими нормами.

Поняття "соціальний інститут" запозичене соціологією з юридичної науки, де воно означає сукупність юридичних норм, що регулюють соціально-правові відносини (інститут наслідування, шлюбу та ін.) і використовується достатньо широко, хоча найчастіше і поза точним визначенням. Наприклад, симпатики функціоналізму розглядають інститути як спрямовані на задоволення "потреб" індивідів або суспільства, тоді як прихильники феноменології цікавляться тим, яким чином люди створюють і видозмінюють різні інститути, а не просто реагують на їх існування.

Нерідко термін "інститут" використовують для позначення конкретних форм комплексів функцій, які виконуються деякими членами групи від імені всієї групи, а іноді цим терміном іменують соціальні ролі, особливо важливі для групи або суспільства (інститут материнства). Згідно зі структурно-функціональним підходом, соціальний інститут розглядається як сталий комплекс формальних і неформальних правил, принципів, норм, установок, які регулюють різні сфери людської діяльності і організовують їх в систему ролей, статусів, що й утворює соціальну цілісність. в цьому контексті соціальний інститут виступає узагальненим показником (в порівнянні з роллю) в соціальній структурі суспільства, бо він складається з багатьох ролевих позицій та їх компонентів.

Не дивлячись на цю багатоманітність теорій соціальних інститутів, можна виділити певні загальні елементи, які характеризують будь-який соціальний інститут.

По-перше, у всіх групах, які мають зачатки інституціоналізації, існують певні способи дії від імені членів групи як цілого; ці способи дії повинні виконуватися незалежно від особистих інтересів включених в даний інститут індивідів.

По-друге, будь-який соціальний інститут має функції, які можуть носити різний характер. Серед них:*

ті, що регулюють поведінку членів суспільства, соціальних груп;*

ті, що забезпечують стабільність суспільного життя;*

ті, що створюють можливість задоволення різного роду потреб;*

ті, що здійснюють інтеграцію прагнень, дій і відносин індивідів і забезпечують внутрішню згуртованість спільності.

По-третє, в рамках окремих соціальних інститутів виділяється система соціальних ролей.

Інститути, таким чином, є символами порядку і організованості в суспільстві.

На основі усього вищевикладеного, можна дати наступне визначення соціального інституту.

Соціальні інститути — це організовані об'єднання людей, що виконують певні соціально значимі функції, які забезпечують спільне досягнення цілей на основі виконаних членами своїх соціальних ролей, що задаються соціальними цінностями, нормами і зразками поведінки.

Види та функції соціальних інститутів

Кожен інститут виконує свою, характерну для нього соціальну функцію. Сукупність цих соціальних функцій складається в загальні соціальні функції соціальних інститутів як визначених видів соціальної системи. Ці функції дуже різноманітні. Соціологи різних напрямків прагнули якось класифікувати їх, представити у вигляді визначеної упорядкованої системи. Найбільш повну і цікаву класифікацію подала так звана "інституціональна школа". Представники інституціональної школи в соціології (С. Ліпсет, Д. Ландберг та ін.) виділили три основних функції соціальних інститутів.

1. Відтворення членів суспільства. Головним інститутом, що виконує цю функцію, є сім'я, але до неї причетні й інші соціальні інститути, такі, як держава.

2. Соціалізація — передача індивідами встановлених у даному суспільстві зразків поведінки і способів діяльності — інститути сім'ї, освіти, релігії та ін.

3. Виробництво і розподіл. Забезпечуються економічно-соціальними інститутами управління і контролю — органи влади.

Функції управління і контролю здійснюються через систему соціальних норм і розпоряджень, що реалізують відповідні типи поведінки: моральні і правові норми, звичаї, адміністративні рішення і т. п. Соціальні інститути керують поведінкою індивіду через систему заохочень і санкцій.

Люди завжди прагнуть інституціоналізувати свої відносини, які пов'язані з актуальними потребами (інститут черги, інститут шлюбу і т. д.). В залежності від сфери дії і функцій соціальні інститути поділяються на:*

реляційні, які визначають ролеву структуру суспільства за найрізноманітнішими категоріями: від статі і віку до виду занять і здібностей;*

релятивні, які визначають можливість індивідуальної поведінки стосовно існуючих в суспільстві норм дій, а також: санкції, що карають порушників максимів (всі види механізмів соціального контролю: культурні, зв'язані з релігією, наукою, ідеологією, мистецтвом і т. д.);*

інтегративні інститути, пов'язані з соціальними ролями, відповідальними за забезпечення інтересів соціальної спільності як цілого.

Ефективність діяльності соціальних інститутів залежить від великої кількості факторів (умов):*

чіткого визначення мети, завдань і обсягу функцій соціального інституту;*

регіонального розподілу праці і її раціональної організації в середині соціальної системи інститутів і кожного соціального інституту, зокрема;*

деперсоналізації дій і об'єктивації функцій і виконаних окремими особами від імені соціального цілого ролей, близькість поведінки членів інституту до соціальної максими;*

визнання і престижу, якими володіє даний соціальний інститут в очах груп, спільностей, суспільства (тобто цілісності),*

безконфліктності включення соціального інституту в глобальну систему соціальних інститутів, тобто в суспільство.

Зміна системи соціальних інститутів (як і кожного окремого інституту) може бути як еволюційною, так і революційною, що в кінцевому рахунку визначається станом соціальної системи в цілому. Крім того, джерелом розвитку соціальних інститутів можуть бути ендогамні (внутрішні) фактори, які зазвичай породжують обмеження в розвитку системи, і екзогамні (зовнішні) фактори. Так, розпад такого соціального інституту, як сім'я, може бути викликаний змінами ролевої поведінки подружжя (наприклад, зрадою) або конфліктами в сім'ї на ґрунті пияцтва одного із подружжя.

Найвпливовішими детермінантами змін (як внутрішніх, так і зовнішніх) є політика, економіка, культура. Вони діють на соціальні інститути, що функціонують в суспільстві, як безпосередньо, так і опосередковано через різні позиції індивідів.

Структура соціальних інститутів суспільства дуже складна, тому що:

1) дуже складними і багатоманітними є людські потреби та інтереси, які стимулюють створення даних соціальних інститутів;

2) соціальні інститути постійно видозмінюються.

В процесі системної трансформації окремі елементи структури інститутів можуть зникати (відмирати), наповнюватися новим змістом, набирати нові завдання і функції. Наочним прикладом цьому слугує виробнича функція сім'ї. Колись сім'я, особливо сільська, займалась підготовкою молоді до професійної праці. Розвиток виробничих відносин і ускладнення розподілу суспільної праці привели до відмирання цієї функції, однак з відродженням в Україні приватної власності, розвитком фермерства і підприємництва, сільська сім'я частково відновлює цю функцію. Збагачується також її функція накопичення капіталу.

Найбільших змін зазнає система соціальних інститутів в процесі трансформації суспільства, прикладом чого може слугувати практика 90-х pp. країн Східної і Центральної Європи, в тому числі й України, де відбувається переорганізація самих соціальних інститутів на основі нових норм, цінностей, відносин, що утверджуються, і які можуть бути більш складними, універсальними, узагальнюючими, ніж ті, що існували до цього. Це, у свою чергу, вимагає формулювання нових максим поведінки як всередині соціального інституту, так і в міжінституціональних взаємодіях всередині соціальної системи.

Зазначимо ще, що в ході трансформаційних процесів виникає проблема більш швидкого формування нових стандартів поведінки, що підвищує вимоги до адаптивних властивостей соціальної системи людини, її здатностей засвоювати нову соціальну реальність. Глибокі соціальні зміни в характері соціальних, інститутів вимагають тривалих часових періодів, бо неможливо швидко змінити свідомість, психологію і поведінку людей, скажімо, змінити у них колективістську психологію, що формувалась за часів існування так званого соціалізму, на індивідуалістську, без якої людина в умовах ринкових відносин не в стані виборювати свої власні інтереси, конкурувати з іншими тощо.

Якщо діяльність соціального інституту сприяє інтеграції людини у суспільні відносини, то її називають функціональною. Якщо соціальний інститут не сприяє або навіть заважає задоволенню потреб системи суспільства в цілому, то його діяльність може бути охарактеризована як дисфункційна. Наростання дисфункцій значної кількості соціальних інститутів може привести до незворотної дезорганізації і руйнування соціальної системи.

В залежності від сфер соціальних відносин виділяють такі соціальні інститути:*

економічні, які забезпечують відтворення і розподіл матеріальних благ, організацію праці, грошовий обіг і т. п.;*

політичні або інститути, пов'язані зі встановленням, виконанням і підтримуванням влади. Політичними інститутами є такі інститути, як уряд, парламент, політичні партії і т. п.;*

соціальні або суспільні у вузькому значенні цього слова. Суспільними в широкому значенні слова є всі види інститутів. Під соціальними ми тут розуміємо всі ті, які організовуються добровільним об'єднанням, — місцеві товариства, клуби і товариські установи, "церемоніальні" інститути, тобто способи взаємної поведінки членів товариства з нерівним становищем і т. п.*

інститути стратифікації, які визначають розміщення позицій і ресурсів;*

виховні і культурні, тобто всі інститути, створені для зміцнення і розвитку культури, для соціалізації кожного покоління, для передачі йому культурних цінностей суспільства як цілого (родинні інститути, сім'я, школа, наукові інститути і т. п.);*

релігійні, які регламентують відносини людей з представниками релігійних структур (служителів церкви);*

відтворення (інститути шлюбу і сім'ї).

Така кваліфікація не є