¦ імітація (спроби дитини копіювати та наслідувати поведінку дорослих);

¦ ідентифікація (засвоєння поведінки дорослих, соціальних цінностей і норм, як своїх власних);

¦ відчуття сорому, і вини (заборони та придушення моделей та взірців бажаної поведінки).

Інша модель розуміння суспільства з позицій дослідження закономірностей взаємодії суспільства, людини, економічних і соціальних факторів, є теорія "соціально-історичного детермінізму" або соціально-історична теорія суспільства, де історія трактується як діяльність людини, яка має на меті свої цілі.

У так званій теорії соціалізації міжособистісного спілкування (Ч. Кулі, Дж. Мід) формування особи подається як комплекс уявлень про себе, створений з оцінки іншої людини про неї. Інтегрований комплекс цих елементів - створює особу. Керуючий елемент цієї теорії ("Я-теорія", або теорія "дзеркального Я") - "відображене "Я". Останнє складається з трьох елементів:

¦ "уявлення про те, як бачать нас інші";

¦ "уявлення про те, як сприймають, оцінюють нашу поведінку, діяльність";

¦ "реакція на ці уявні оцінки у вигляді роздумів, задоволення, сорому".

Те, що ми бачимо у так званому "соціальному" дзеркалі" - це суть реакції на нашу поведінку оточуючих. Ми постійно розмірковуємо про те: "що про нас думають інші", "яким я виглядаю з боку", "як вони будуть реагувати на той чи інший мій вчинок". Відповідно і вносяться корективи у власні дії. І ці розмірковування не залишають нас все життя. Наше "я" - це не тільки стан, але і структура, і процес. На соціально-психологічному рівні становлення соціального "Я" проходить через інтерналізацію (перетворення зовнішніх норм у внутрішні правила поведінки) культурних норм та соціальних цінностей.

В іншій моделі (модель "інкультурації" В. Малиновського, Ф. Боаса) соціалізація розглядається як процес передачі культурної спадщини.

Заслуговує на увагу системна, або так звана "адаптивно-розвиваюча" концепція соціалізації (М. Лукашевич). І хоч постулати її не нові, однак вона досить комплексно підводить до трактування механізму соціалізації, як функціонуючу все життя взаємодію людини із навколишнім світом шляхом зміни адаптації в кожній із сфер та життєвих циклів її життєдіяльності.

Всі моделі та підходи немає потреби розглядати. Не всі вони комплексно та системно виявляють механізм соціалізації.

Особистість як предмет аналізу (потреби, інтереси, ЦІННОСТІ)

При вивченні особистості слід взяти до уваги те, що людина сама по собі являє систему зі складною структурою. Але соціологію найбільш цікавить суспільне виявлення природи людини як продукту суспільства, як надзвичайно пластичну істоту, здатну до значних соціальних адаптацій та генерацій.

Вивчаючи особу, слід розділити поняття "людина", "індивід", "індивідуальність", "особа", які часто ототожнюються.

Людина - найбільш узагальнене поняття, яке характеризує принципову різницю (біологічну) між людиною та твариною.

Індивід розуміється як окрема конкретна людина, як одиничний представник людського роду.

Індивідуальність визначається як сукупність рис, властивостей (природних, психічних, соціальних), що відрізняють одного індивіда від іншого.

Поняття особистість - різноманітна. Воно характеризує "надприродну", соціальну властивість людини. З одного боку, цим визначається конкретний індивід як суб'єкт діяльності, з іншого - розуміється соціальна властивість індивіда як сукупність соціальних рис, характеристик, які інтегрувалися в процесі суспільної взаємодії.

Соціологію цікавлять і внутрішні детермінанти (фактори) соціальної поведінки. До них, перш за все, належать: потреби, інтереси, цінності. Люди в своїй життєдіяльності прагнуть забезпечити умови, засоби існування, реалізацію потреб, інтересів, цінностей.

Коли нам чогось не вистачає, ми відчуваємо потребу в чомусь, але водночас перебуваємо у залежності від цього чогось. Саме тому вважається, що потреба - стан живої істоти, який виражає його залежність від того, що і становить умову його існування. Задоволення потреби - процес повернення організму в стан рівноваги.

Потреби - це ті форми взаємодії людини зі світом (духовні чи матеріальні), необхідність яких обумовлена особливостями відтворення і розвитку її біологічної, психологічної, соціальної визначеності, і які тою чи іншою мірою відчуваються, усвідомлюються людиною. Потреби демонструють протиріччя між необхідним і наявним. Це - потреба в чомусь, необхідність чогось, що забезпечує її існування, збереження. Це – рухома сила людської активності, причина багатьох наших дій.

Першим, хто розібрався в структурі потреб, виявив їх роль та значення, був американський психолог А. Маслоу. Послідовність та задоволення потреб та їх ієрархію можна відтворити в такій схемі:

Кожна група потреб по-своєму виявляються у людини, з різною силою та інтенсивністю. Якщо природні потреби (нижчі) притаманні всім людям в рівній мірі, то вищі (штучні) - в неоднаковій. У цілому, вищі потреби сильніше диференціюють людей, розрізняють одного від другого, ніж нижчі, природні. Де починаються вищі потреби, там, власне кажучи, починається формування особистості. В результаті виникає двоспрямований процес: потреби керують людиною, а вона формує їх зміст. Чим вищі запити особи, тим складніший процес формування потреб.

Наступний елемент, котрий виявляє сутність природи особистості, є інтерес. Інтерес - це усвідомлення потреб особистості. Це спрямованість дій індивіда залежно від можливості задоволення тієї чи іншої потреби, одна із рушійних сил поведінки та діяльності особи. Разом із потребами інтереси становлять основу цінності.

Цінність виступає як закріплене ставлення людини (ідеї, уявлення, переживання, установки) до елементів навколишнього світу, які визначають вибір засобів і методів діяльності і їх застосування в соціальній практиці. Цінностями можуть виступати предмети людських прагнень, устремлінь, бажань, а також процеси, явища, ідеї. Вони виявляються у формі ідеалу (абстрактне уявлення), в елементах матеріальної та духовної культури, соціальних цінностях. Кожній людині притаманна індивідуальна ієрархія особистих цінностей, що дозволяє говорити про таке поняття, як шкала цінностей. Все це пов'язує духовну культуру суспільства з духовним світом людини. Цінності та потреби тісно взаємопов'язані. Це - два боки єдиного цілого. Якщо потреби - це спонукальна сила, яка коріниться всередині людини, то цінність визначає ті об'єкти, котрі задовольняють цю потребу. Соціологія виділяє, а також застосовує кілька типів інтересів особистості:

¦ інтерес-ставлення;

¦ інтерес-дія (як практичний вияв інтересу шляхом участі людини у певному виді діяльності);

¦ інтерес-установка (сформоване при довготривалій дії спрямоване ставлення);

¦ інтерес-орієнтація (виділення одного інтересу як головного із ряду інших).

Ставлення людини до інтересів та цінностей характеризують мотиви (мотивація). Вони характеризують людину насамперед як суб'єкта. Це - усвідомлена потреба особи у досягненні певних цілей, бажаних умов діяльності.

Мотив, на відміну від потреби, – з'ясована причина поведінки, осмислена дія. усвідомлені наміри.

У класифікації мотивів виділяють матеріальні та духовні як основні, а також економічні, політичні, соціальні, ідеологічні тощо. Людина прагне здобути те, чого потребує, те, що цінить, відповідно орієнтує поведінку на конкретні цінності, причому свідомо. А це і є властивість мотиву поведінки.

Ми характеризуємо людину як особистість, залежно від того, на які цінності вона зорієнтована і чи збігаються вони із суспільновизнаними. Але цінності відображають не просто дефіцит, потребу людини в чомусь, але і процес соціального порівняння. У процесі суспільного життя люди порівнюють себе з іншими. Все це виражає прагнення до самореалізації та самоутвердження. Система цінностей виступає і як механізм, і як результат соціального порівняння, способу упорядкування елементів культури.

Поведінка та діяльність людини, крім того, визначається різними соціальними позиціями (статусами), які вона займає, і соціальними функціями (ролями), котрі виконує, соціальними нормами та цінностями, які прийняті в соціальній системі. До числа елементів соціальної системи можуть входити різні ідеальні елементи (вірування, уявлення). Соціальні норми - загальні правила поведінки в різних ситуаціях, які поширюються на всіх членів суспільства.

Рис. 3

Нами розглянуті далеко не всі елементи особи як соціальної системи, а лише основні, які певною мірою характеризують особистісну природу. Більш поглиблений аналіз особи як системи здійснює теорія особистості та соціальна психологія.

Сьогодні соціологія використовує ряд сучасних теорій особистості, які з різних позицій описують природу формування особи. "Матеріалістичне" вчення людини базується на теорії дарвінізму і впливі суспільних факторів. Якщо підійти до вивчення суспільства з позицій дослідження закономірностей взаємодії суспільства і людини, економічних і соціальних факторів в історичному процесі, то відповідна теорія є теорією "соціально-історичного детермінізму", або соціально-історичною теорією суспільства, де історія подається як процес діяльності людини, яка має свої цілі. Основними принципами цієї теорії особистості (іноді її називають марксистською) є встановлення залежності особи від об'єктивних, суспільно-економічних, соціально-культурних, предметно-діяльних чинників.

Згідно з іншою концепцією ("рольова теорія особистості", розроблена Дж. Морено, Т. Парсонсом, Р. Мертоном), елементом соціального аналізу є не діючий індивід а його роль. Кожна людина в різних групах займає певне визначене становище, з яким пов'язані і певні взірці поведінки. При цьому група і очікує від неї відповідну взірцям поведінку. Якщо виходити із даного розуміння соціальної ролі, то рольову поведінку особи можна аналізувати через її виконавчі функції.

Аналіз особистості буде неповним, якщо її розглядати відокремлено від природи та механізму соціальної дії та діяльності. Проблема соціальної дії та соціальної діяльності завжди була в центрі уваги соціологів минулого та сьогодення - як першоцеглина соціальної динаміки (соціального руху).

Література

1. Андреева Г. М. Социальная психология. - М., 1980. –C. 334-351.

2. Асеев В. Г.