німецький соціолог М. Вебер. Він же висловив і припущення про перетворення формальних організацій на своєрідний феномен, назва якого бюрократія. Трансформування організації в більш складну бюрократичну систему виникає внаслідок того, що тут управлінська діяльність, контроль, функціонування влади здійснюється постійно, і управлінська функція документується, розчленовується на ряд вузьких підфункцій, проявляється принцип безособистісності, чіткості ієрархії влади. Бюрократія є найбільш складною і раціональною влаштованістю, яку вигадала людина. Бюрократичне панування є одним з існуючих стилів керівництва поряд із:
- патріархальним (відносини повної підпорядкованості підлеглих володареві і їхня залежність від нього; вияв глибокої віри людей у непорушність здавна існуючих звичаїв і влади володарів - це панування людей знатного походження);
- становим (влада здійснюється не одним володарем чи його слугами, а членами стану, "сословія" щодо відносно незалежних від володаря, хто отримав частину влади як привілей);
- харизматичним (вид влади над масами, який мають пророки, військові герої, великі демагоги; влада такого роду ґрунтується на вірі людей у харизму (Божу благодать), якою нібито наділений той, кому вони підкоряються (приклади: Ж. Д'арк, Наполеон, Лютер та ін.).
Домінуюча риса бюрократії - чітко встановлена ієрархія позицій, в котрій нижчі позиції контролюються та підпорядковуються вищим. Основу бюрократії становить формальна організація, тобто система ролей, статусів, цілей, функцій і стандартів діяльності. А стрижнем формальної організації виступає особливий код поведінки чиновників, який включає в себе норми, правила та процедури. Кожен із них знає або повинен знати власне коло обов'язків, прав, відповідальності, систему поведінки та підходів за умов кожної ситуації. Прояви бюрократичної форми управління існували й існують завжди і всюди, як у високорозвинутих країнах, так і в інших.
Більш детально природу та механізм функціонування соціальних організацій розглядає спеціальна соціологічна теорія - "соціологія організацій".
Література
Бебик В. Політичний маркетинг. – К., 2000.
Вишняк О. В. Електоральна соціологія: історія, теорії, методи - К Ін-т соціології НАНУ, 2000.
Матусевич В., Оссовский В. Электоральное поведение: техника социологического исследования И Философская и социологическая мысль. – 1994, № 11.
Нельга О. Соціологія виборчого процесу: проблеми становлення // Соціологія: теорія, методи, маркетинг. – 2000, № 2.
Петров О. В. Социологоческие собирательные технологии, –Днепропетровск, 1998.
Пилипенко В. Соціологічна наука та електоральні процеси в Україні // Соціологія: теорія, методи, маркетинг. –1999, № 4.
Райман Р. Г. Электоральное исследование: сущность и технология // Соц. иссл. – № 9.
Спеціальні та галузеві соціології / За ред. Пилипенка В. Є. –К.: Вища освіта, 2003.