Релігійний світогляд - світогляд, основою якого є релігійні вчення, що містяться в таких пам'ятках світової духовної культури, як Біблія, Коран, священні книги буддистів, Талмуд і ряді інших. Нагадаємо, у релігії міститься і певна картина світу, вчення про призначення людини, заповіді, спрямовані на виховання в неї певного способу життя, на порятунок душі. Релігійний світогляд також має сильні і слабкі сторони. До його сильних сторін можна віднести тісний зв'язок зі світовою культурною спадщиною, орієнтацію на вирішення проблем, пов'язаних з духовними потребами людини, прагнення дати людині віру в можливість досягнення поставлених цілей.

Слабкими сторонами релігійного світогляду є непримиренність до інших життєвих позицій, що іноді виявляється, недостатня увага до досягнень науки, а часом їх ігнорування. Правда, останнім часом багато богословів висловлюють думку проте, що перед теологією стоїть завдання вироблення нового шляху мислення "про відповідність Бога змінам, що даються наукою і технологією". Але поки ще богослови не можуть виразно сказати, "який саме тип згоди може бути встановлений між лабораторною табуреткою і церковною лавою".

Науковий світогляд є законним спадкоємцем того напряму світової філософської думки, який у своєму розвитку постійно спирався на досягнення науки. Він містить у собі наукову картину світу, узагальнені підсумки досягнень людського пізнання, принципи взаємин людини з природним і штучним середовищем проживання. Науковий світогляд також має достоїнства і недоліки. До достоїнств віднесемо його міцну обґрунтованість досягненнями науки, реальність цілей і ідеалів, що містяться в ньому, органічний зв'язок з виробничою і соціальною практичною діяльністю людей. Але не можна закривати очі на те, що людина ще не зайняла в ньому належного місця. Людина, людство, людяність

- це воістину глобальна проблема сьогодення і майбутнього. Розробка цієї тріади

- завдання невичерпне, але невичерпність завдання вимагає не відсторонення від неї, а наполегливості в її вирішенні. Це і є домінантою сучасної науки, покликаної збагачувати світогляд.

Звернення до людини, людства, людяності, якщо воно прийме всеосяжний характер, може стати вирішальним облагороджуючим фактором для всіх типів світогляду; тоді їх головною рисою стане гуманістична спрямованість.

Така спрямованість ставить в основу поглядів і діяльності вищі цінності: життя індивіда, його права і свободи. З їхніх позицій людина розглядається частиною суспільства і природи, яка відповідальна за їх збереження і розвиток, володіє широтою бачення світу, визнає рівноправність різних світоглядних орієнтації, культур і ставить на "вершину кута" взаєморозуміння людей, їхнє фізичне і моральне здоров'я, захист достоїнства людини, її творчої праці і добробуту, мирних добросусідських відносин між людьми, різними соціальними групами, народами, країнами. У число вищих цінностей, крім загальнолюдських, включаються цінності і загальнонаціональні (стосовно нашої країни - загальноукраїнські), етнокультурні (тобто такі, що належать до нації, регіону, етнічної групи), соціально орієнтовані на турботу про дітей і батьків, розвиток освіти й охорони здоров'я, пенсійне забезпечення, недоторканність житла тощо.

ПЕРЕКОНАННЯ І ВІРА

Найчастіше віру пов'язують тільки з релігійним світоглядом, однак поняття віри значно ширше. Вірити можна не тільки в Бога, але й у можливість побудови певного суспільного устрою, успіх реформ, власні можливості тощо.

Як пов'язані знання, переконання і віра?

Ми знаємо те, що пізнали, що отримало підтвердження в наших практичних справах. Так, ми знаємо, що сонце сходить на сході, а заходить - на заході, і повсякденне життя постійно підтверджує це, роблячи наші знання міцними, перетворюючи їх у переконання. Ми переконані, що і завтра, і післязавтра, і через рік сонце буде сходити на сході, а заходити на заході. Наші переконання базуються на знаннях, але будь-яке знання кінцеве й обмежене. Воно обмежується можливостями людини, можливостями часу, у якому вона живе. Навколишній світ людини нескінченний у часі і просторі, він містить у собі нескінченно велику розмаїтість властивостей, якостей, явищ. Чи можна пізнати все? Нікому і ніколи. У світі завжди є щось недоступне нашому сьогоднішньому пізнанню" хоча, як уже говорилося вище, пізнаване взагалі. Там, де неможливо з тих чи інших причин пізнання, там нерідко відкривається поле діяльності для віри. Ми віримо там, де не знаємо точно.

Відзначимо відмінність віри і знання, скажемо словами Платона: "А тим часом переконанням володіють ті, що довідалися, і ті, що повірили ". Таким чином, бути переконаним у чому-небудь можна як на основі віри, так і на основі знання.

У переконанні-вірі переважає суб'єктивна впевненість. Вона може породжуватися неусвідомленими емоціями і почуттями, різноманітними інтуїціями. При цьому Немає потреби в аргументації, раціональній доказовості. На противагу цьому для переконань-знань характерна опора на достовірну інформацію, логічну обґрунтованість.

У житті людини важливу роль відіграє кожен з цих видів переконання. Переконання це усвідомлена потреба особистості діяти відповідно до своїх ціннісних орієнтацій.

Давно помічено, що особисто значимі, дорогі людині переконання багато в чому визначають її практичну діяльність, поведінку. І не випадково багато хто самовіддано відстоює їх.

Переконання притаманні людині з будь-яким типом світогляду, але джерела їх різні. Одним з них є життєвий досвід. Осмислюючи реальні факти свого повсякденного буття, життя оточуючих людей, людина приходить до важливих для себе висновків і узагальнень. Нерідко переконання виникають не в результаті міркувань, а в підсумку мимовільного засвоєння якоїсь думки, готового висновку чи під впливом почуттів і настроїв.

Наведемо невеликий приклад. В одній зі шкіл старшокласникам була запропонована анкета, що містила наступні питання:

1. Упевнений, що школа дає нам багато зайвих знань: так, ні, не знаю (виберіть відповідь).

2. Моя впевненість заснована на:

а) інтуїції;

б) особистому досвіді;

в) досвіді моїх батьків;

г) думці багатьох, що закінчили школу;

д) спостереженні за долею випускників;

е) вивченні зв'язку між шкільною успішністю і життєвим успіхом.

На перше питання більшість відповіла позитивно. Відбираючи відповіді, багато хто виділили пункти в) і г). А який би вибір зробили ви?

Джерелом переконань може стати наука і теорія. Сила таких переконань у їх обґрунтованості, аргументованості. Разом з тим, залишаючись тільки "головними" і книжковими переконаннями, вони можуть не витримати іспиту в зіткненні з особистим досвідом, повсякденністю.

ФІЛОСОФІЯ ЯК ТЕОРЕТИЧНА ФОРМА СВІТОГЛЯДУ

Співвідношення філософії і науки, а також інтерпретація наукового світогляду і філософії як теоретичної форми світогляду залежать від розуміння природи філософських знань і ролі науки в існуванні людини й суспільства.

Багато філософських шкіл і напрямів, особливо сучасних, свідомо уникають розгляду чи то наукових, чи то світоглядних проблем. Через це з'являються такі трактування співвідношення філософії і науки, розуміння специфіки наукового світогляду і філософії як його теоретичної форми:

1. Філософія - це наука про найбільш загальні закони природи, суспільства, пізнання або філософія - це наука про методи і форми пізнання, тобто методологія науки.

2. Філософія - це не наука. Це світогляд (певний тип світогляду, відмінний, наприклад, від релігійного і міфологічного).

3. Філософія це і наука, і світогляд, тобто філософія виконує в культурі, духовному житті суспільства функції науки і функції світогляду.

Розглянути співвідношення філософії і науки, визначити роль філософії у життєдіяльності людини, духовній культурі суспільства можна лише у широкому соціально-історичному контексті, тобто не з погляду якоїсь окремої філософської школи, а з погляду всієї історії культури і філософії крізь призму всієї сукупності філософських знань, ролі філософії, її впливу на розвиток науки і пізнання.

Філософія, філософське знання виконують такі функції:

1. Наукова. У філософських ученнях на основі узагальнення, аналізу знання, набутого завдяки природничим і гуманітарним дисциплінам просвіт (його структуру, закономірності) створюється цілісна картина світу, розглядається питання про природу людини, її походження й способи існування. Таким чином, філософія це узагальнене знання про світ у цілому, основні сфери його буття (про природу, суспільство, свідомість), а також закономірності функціонування й розвитку сфер.

2. Логіко-методологічна, або гносеологічна. У філософії досліджується пізнавальна діяльність людини в усіх її аспектах (див. додатково тему "Пізнання").

3. Світоглядна. Це одна із головних функцій. І в цьому плані філософія багато в чому збігається із світоглядом і називається системно-раціоналізованим світоглядом.

Науковий світогляд - це також системно-раціоналізований світогляд. Проте науковий світогляд неможливий без філософського знання. Сама по собі наука (прикладна чи теоретична), наприклад, математика, фізика, хімія, біологія, психологія і т. д. не може бути світоглядом. По-перше, тому що наука досліджує окремі, відносно автономні системи, грані буття світу чи людини. По-друге, мета наукового пізнання і науки - отримання справжнього знання про світ, про те, як він влаштований і які його закономірності, з особливої точки зору, передусім безвідносно до об'єкта пізнання.

Наукове знання повинно бути максимально очищене від спотворень, які привносить суб'єкт пізнання своїми органами чуттів, ступенем розвитку мови, понятійного апарату і т. д. Воно має бути так само максимально незалежне від оціночного ставлення, тобто безвідносне у створюваній картині світу і сутності людини від цілей і цінностей людського існування, уявлень про сенс життя.

Науковий світогляд ґрунтується на принципах раціонального пізнання, має чітку структуру, логічно оформлений.