Самопізнання:

План

1. Знайомий незнайомець

2. Не помилися в оцінці

3. Самосповідь і самопізнання 

Що таке самопізнання? Чим пізнання себе відрізняється від пізнання інших об'єктів? Як формується образ "Я". Які механізми самооцінки? Що таке "Я концепція"?

Цей параграф присвячений пізнанню особливого об'єкта - самого себе. Відомий російський поет Є. Євтушенко стверджує, що "людина - це знання, яке пізнає саме себе". По суті, усе життя людина займається самопізнанням, але не завжди усвідомлює те, що здійснює цей вид діяльності, Самопізнання, як стверджують учені, починається в дитинстві і закінчується нерідко з останнім подихом.

ЗНАЙОМИЙ НЕЗНАЙОМЕЦЬ

Самопізнання починається із самодізнавання, відокремлення себе від зовнішнього світу. Учені думають, що таке відокремлення зустрічається вже в три - восьмимісячних дітей.

Цікаво, що в середньому до дворічного віку діти, які безпомилково впізнають інших, не пізнають себе на фотографіях" кінокадрах і навіть у дзеркалі. Відкриття свого відображення, відбитого в дзеркалі, викликає в дитини подив і захват.

Приблизно в два-три роки дитина вже активно і різноманітно діє з предметами, може подовгу маніпулювати ними сама, без участі дорослого. Але дорослий залишається основним джерелом знань про саму дитину: він дає їй ім'я, привчає відгукуватися на нього, реагувати на знайомі обличчя. Стаючи досить активною, дитина вимовляє знамениту фразу:

"Я сам..." Оволодіння особовими займенниками знаменує перехід до важливого етапу пізнання себе, людина вчиться словами позначати ознаки свого "Я", характеризувати себе. Але треба зауважити, що саме на основі відчуттів і сприйняття починає формуватися образ "Я". Цей образ у молодих людей складається насамперед із уявлення про власну зовнішність.

Кожна людина, яка дивиться в дзеркало, прагне побачити себе, свій образ" скорегувати його, змінити або "виправити" ерою зовнішність. Це початок переходу від пасивного сприйняття себе до активного створення образу "Я" шлях до самовдосконалення, що зачіпає поки тільки зовнішність.

Строго говорячи, справжнього свого обличчя в дзеркалі людина практично не бачить, як не чує вона свого голосу (кожний з вас, хто чув запис свого голосу на магнітофоні, імовірно, дивувався дивному, незвичному звучанню).

Справа в тому, що, готуючись розглядати себе в дзеркалі, ми мимоволі приймаємо певну позу. У результаті в нас міняється вираз обличчя, губиться його безпосередність і невимушеність. Ми несвідомо формуємо свій образ "Я". Тому, зустрівши своє зображення, що ненавмисно відбилося в дзеркалі, ми буваємо здивовані незнайомими рисами. Такий випадок описаний в оповіданні А. Моравіа "Трельяж". Молодий адвокат, розглядаючи тільки що доставлене з магазина дзеркало, раптом побачив у ньому не звичного себе, а якогось власного двійника, до якого він відчув антипатію як до зовсім незнайомої людини. До почуття антипатії домішувалося ще і відчуття якоїсь відчуженості. Герой розповіді розглядав дзеркало як предмет, а не готувався до сприйняття в ньому власного вигляду. У результаті те, що він побачив, виявилося для нього несподіваним, дивним чином розбіжним зі звичним, видно, більш значним уявленням про себе.

Фотозображення також часто розходиться зі справжнім обличчям моделі, оскільки не передає жвавості мімік, характерних для персонажа у житті. При цьому спотворення зовнішності завжди помічає сам, хто дивиться на свою фотографію.

Відомий кінорежисер С. Ейзенштейн вважав, що в кожному обличчі закладена багатоликість і при цьому всі люди дволикі. У першому випадку він підкреслював рухливість і мінливість людського обличчя, а в другому - розходження між лівою і правою частинами цього обличчя. Якщо змонтувати портрети певної людини з одних правих чи лівих половинок обличчя однієї і тієї ж фотографії, вони будуть істотно відрізнятися одна від іншої. Так, "праві" обличчя (що складаються з правих половинок) виглядають старшими справжнього віку оригіналу. "Ліві" обличчя бувають менш визначеними, більш типовими, менше зберігають індивідуальність живого обличчя.

З цього досвіду випливає, що між справжнім і сприйманим зображенням існує розбіжність, причому з віком воно збільшується. Немає потреби говорити детально про те, що сприйняття дзеркального відображення міняється залежно від настрою того, хто дивиться в нього, від самопочуття й інших обставин.

Зовнішність людини не тільки значима для неї самої, вона здійснює вплив на сприйняття людини іншими людьми. Ви, ймовірно, звертали увагу на те, що одні люди незмінно викликають довірливе ставлення до себе навіть незнайомих людей, а до інших і знайомі намагаються звертатися рідше. Психологічні експерименти показують, що тим, хто має приємну зовнішність, люди схильні приписувати достоїнства, які навіть відсутні у них насправді.

Коли говорять: "У нього на обличчі написано", то мають на увазі певний зв'язок між виглядом і внутрішніми властивостями людини. Ще в стародавності починалися спроби створити типові характеристики властивостей людей, засновані на зовнішніх ознаках, особливостях статури, будови обличчя.

НЕ ПОМИЛИСЯ В ОЦІНЦІ

Ставлення до власної зовнішності разом із уявленнями про свої здібності, ставлення до себе інших людей формується в самооцінку. Самооцінка є емоційним ставленням до власного образу: "Я талановитий", "Я абсолютна бездарність", "Я не гірший за інших" тощо. Самооцінка завжди суб'єктивна, але в її основі лежать не тільки власні судження, але і думки інших про вашу персону.

Існують три основних моменти для розуміння самооцінки. По-перше, у її формуванні важливу роль відіграє зіставлення образу реального "Я" з образом того ідеалу, яким ми хотіли б бути. Можна виразити самооцінку такою формулою:

Самооцінка — Успіх - Домагання

Підвищити самооцінку можна, або домігшись чогось - успіху, або знизивши вимоги до ідеалу - домагання.

По-друге, деякі люди схильні оцінювати себе так, як їх оцінюють інші. Можна з дитинства повторювати дитині, що вона гарна. Однак якщо хто-небудь скаже хлопчику, що він клаповухий, то і через роки, йдучи на побачення, юнак буде натягати шапку чи по-особливому зачісувати волосся. Свідомість людини виявляється своєрідною раковиною, що відкривається для нових знань про себе.

По-третє, самооцінка залежить від нашого ставлення до власних успіхів і невдач, до того, що ми витягаємо з власної історії життя.

Образ "Я" не залишається незмінним протягом життя. Міняється не тільки зовнішність, але і ставлення до неї, більш виправданою стає самооцінка, приймаються міри до її підвищення. Прагнення завоювати повагу змушує людину змінювати ставлення до себе й інших. Правильніше сказати, що в людини не один образ "Я", а безліч таких образів, що поперемінно виступають на авансцену або відходять у тінь.

САМОСПОВІДЬ І САМОПІЗНАННЯ

Важливим засобом пізнання себе є самосповідь. Власне кажучи, самосповідь є повним внутрішнім звітом перед самим собою.

У житті з різних причин нерідко доводиться шкодувати про вчинене. Жалкування може викликати почуття незручності, самоосуду, що довго зберігається. Виразити наболіле в словах, висловитися щиро перед ким-небудь здавна вважалося в людей одним з діючих способів позбутися від тяжких думок. Така розповідь про вчинки, помилки, переживання не тільки задовольняє потребу в співчутті, співпереживанні, розраді, але і допомагає людині краще розібратися в тому, що її хвилює, у самій собі.

Психологічно таке полегшення зрозуміле: те, що спочатку не усвідомлювалося до кінця, у ході сповіді робиться більш виразним, усвідомленим, а виходить, стає зрозумілим, як діяти в подібній ситуації.

Сповідь, насамперед перед самим собою, допомагає оцінити свої якості, ствердитися або змінити оцінку своєї поведінки, одержати досвід на майбутнє. А це значить відкрити ще одну таємницю самого себе.

У свій час були досить поширені особисті щоденники, записи своїх міркувань, вражень, переживань, що носять характер сповіді. Сьогодні такі щоденники зустрічаються набагато рідше, але зате помітно зріс інтерес до всіляких тестів, анкет, що дають можливість подивитися у свій внутрішній світ, довідатися про себе щось нове. Нерідко, порівнявши своє уявлення з результатом тестування, ми залишаємося незадоволеними ("Ця характеристика нічого загального зі мною не має"), іноді задоволено погоджуємося з результатом, якщо він підтверджує нашу самооцінку. В усіх випадках успіх залежить не тільки від якості тесту, але і від уміння та готовності чесно подивитися на себе нібито збоку, викликати себе на сповідь.

У зв'язку зі сповіддю перед самим собою згадаємо Ф. М. Достоєвського, вкладені ним у вуста старця Зосима: "Головне, самому собі не брешіть. Хто бреше сам собі і власну неправду свою слухає, до того доходить, що вже ніякої правди ні в собі, ні навколо не розрізняє, а, відповідно, перестає поважати і себе, й інших".

Суб'єктивна складність внутрішньої сповіді полягає не тільки в тому, абсолютна чесність із самим собою - прояв морального початку в людині. Набагато легше знайти виправдання своїм учинкам, ніж засудити себе у випадку негарної поведінки. Ще одна причина труднощів криється в тому, що поряд з усвідомлюваними проявами людина підвладна і неусвідомлюваним проявам. Так, за теорією 3. Фрейда, "Я" людини є "нещасливою" істотою, оскільки служить трьом панам і тому піддається потрійній загрозі: з боку зовнішнього світу; з боку несвідомих потягів і імпульсів, джерела психічної енергії, націленої на задоволення; з боку строгого морального контролю, заборон, що склалися під