основних понять соціальних наук та обґрунтуванню наукових критеріїв соціологічного дослідження. Ним обґрунтовано основні вимоги науковості у соціології. Перша була пов'язана із формуванням основних понять - "суспільство", "держава", "право", "культура", які інтерпретував виходячи з реального повсякденного світу. Друга вимога зводилася до вияву причинових відносин у соціальній сфері соціології, розгляду проблем можливості і дійсності, необхідності та випадковості у соціальних процесах. Третя вимога стосувалася проблеми цінностей у соціологічному пізнанні і була запозичена у Вебера.
Вчення про право - найбільш опрацьована частина теоретичної спадщини Кістяківського. За своєю природою ідея права, на думку вченого, належить до сфери цінностей. Природа права має двоїстий характер. З одного боку, це сфера соціальних відносин, між окремими індивідами та соціальними групами, це сума норм, що забезпечують компроміс між різними вимогами. З іншого боку - це зовнішня форма існування справедливості і свободи. Кістяківський виокремлює основні, на його думку, підходи до аналізу права:
¦ соціологічний, який спрямований на аналіз права як природного явища (вивчення законів його виникнення та розвитку);
¦ психологічний, що ототожнюється з рівнем вивчення правової свідомості індивіда, групи;
¦ догматичний (юридичний) - вивчення системи правових норм або правового порядку у певному типі суспільства;
¦ нормативний, за якого припускається, що у праві реалізуються "трансцендентальні" цілі – раціональна та етична, які містять, вважає вчений найважливіші людські цінності - свободу та справедливість.
Чимало уваги Кістяківський приділяв і проблемам української національної культури.
В'ячеслав Липинський (1882-1931) – відомий як видатний український соціальний мислитель, громадський діяч, соціолог. В історію української соціологічної думки він увійшов як видатний політичний мислитель, який має оригінальне та самобутнє розуміння природи нації, влади, еліти. Аналізуючи рушійні сили соціально-історичних процесів в Україні, він звертається до таких нетрадиційних для науки понять, як "сила землі", "воля", "органічність груп", "еліта". Правляча еліта, на його думку, – це домінанта розвитку держави. Тлумачення ролі еліт, їхньої циркуляції багато в чому переплітаються з класичними теоріями В. Парето та Г. Моска (видатними італійськими соціологами).
Майже всі соціологічні поняття В. Липинського є прямою проекцією інтересів політичної боротьби. Його соціологічні постулати отримують свій статус лише під кутом зору їхньої придатності для вирішення певних політичних завдань. Липинського називають філософом саме "української політики", бо він розвивав власну теорію "територіальної свідомості" як визначальної складової національної ідеології". Дані соціальні розробки є в чомусь співзвучними з відомими теоріями "психології народу" М. Лацаруса, X. Штейнталя, В. Вундта, Г. Лєбона.
Одному із фундаторів вітчизняної соціології - Микиті Шаповалу (1882-1932) випало стати і видатним політичним та громадським діячем України. Незважаючи на вагомість та інтерес, які викликають його праці, слід зазначити, що більшість з них все-таки опинилась поза науковим обігом. Перебуваючи за кордоном та в еміграції,
М. Шаповал розробив основи української соціології. Один із пріоритетів наукових розробок М. Шаповала - проблеми етнонаціонального розвитку України. Він прагнув з'ясувати наукову істину в цьому питанні - розкрити соціальний зміст поняття "нація", виділити основні моменти націоґенези, використовуючи саме соціологічну методологію та методи. Соціологічні теорії, на думку вченого, безпосередньо повинні спиратися на емпіричний матеріал, котрий вчений вважав "хлібом" для соціології і разом з тим виступав проти голого теоретизування, "філософування" в ній. Виходячи із цих позицій соціологічного мислення, М. Шаповал уявляв собі націю як особливу соціальну спільність, котра займає і певне місце в соціальній стратифікації суспільства і динамічно розвивається в ньому і періодично виступає суб'єктом боротьби інтересів. Особливо гострі дискусії точилися щодо "шовіністського" ставлення Росії до України упродовж історії.
Розглядаючи генезис української нації в історичному ракурсі, Шаповал особливо виділяв роль так званих культурно-психологічних елементів у розвитку національного зв'язку - мови, побуту, культури.
Вчений особливе значення надавав раціональній свідомості, культурі, мистецтву – тим елементам культури, навколо яких починалася окрема "психологічна організація", перша система національного зв'язку. М. Шаповал був впевнений, що в культурі як факторі націоґенези і об'єктивної ознаки нації найбільш рельєфо проявляється також і суб'єктивний фактор - національна свідомість. Основними працями вченого були "Загальна соціологія", "Соціологія українського відродження".
Література
Бебик В. Політичний маркетинг. – К., 2000.
Вишняк О. В. Електоральна соціологія: історія, теорії, методи - К Ін-т соціології НАНУ, 2000.
Матусевич В., Оссовский В. Электоральное поведение: техника социологического исследования И Философская и социологическая мысль. – 1994, № 11.
Нельга О. Соціологія виборчого процесу: проблеми становлення // Соціологія: теорія, методи, маркетинг. – 2000, № 2.
Петров О. В. Социологоческие собирательные технологии, –Днепропетровск, 1998.
Пилипенко В. Соціологічна наука та електоральні процеси в Україні // Соціологія: теорія, методи, маркетинг. –1999, № 4.
Райман Р. Г. Электоральное исследование: сущность и технология // Соц. иссл. – № 9.
Спеціальні та галузеві соціології / За ред. Пилипенка В. Є. –К.: Вища освіта, 2003.