полягала в обґрунтуванні соціології як самостійної науки. Це - особлива "конкретна" (емпірична) наука, котра вивчає елементи і структури функціонування суспільства, конкретні суспільні процеси у специфічних ситуаціях, механізми та закони функціонування в домінанті структурно-функціонального аналізу. Утверджувалася позиція, що це – наука теоретико-практичного мислення і дії. В силу цього, соціолог (в одній особі) виступає як дослідник (польовий працівник), і як теоретик-методолог (розробка програми дослідження, теоретичний аналіз та ін.).
Таким чином, соціологія - це нефілософська наука, яка отримує власні знання на основі великої точності вимірів конкретних фактів соціальної дійсності.
Українська соціологія сьогодні
Сьогодні вітчизняна соціологія перебуває у стані визначення. За словами фахівців, вона ще не з'ясувала для себе, якою вона є, якою вона хоче стати і якою вона може стати. Сьогоднішній стан української соціології визначається, насамперед, загальною ситуацією у країні.
Основна увага загалом зосереджена на вивченні змін, що відбуваються у нашому суспільстві, в Україні, ґенези цих змін і їх наслідки. Це – перша особливість сучасної української соціології. Друга – те, що вона почала щойно інституціалізуватися як самостійне суспільне явище. Третя особливість, притаманна розвитку вітчизняної соціології, це недостатня увага до неї з боку держави та суспільства, недостатнє фінансування та ін.
Розбудова соціологічної науки та освіти неможлива без збереження наукових шкіл. У 70-80-х роках, на думку фахівців, в Україні сформувалося кілька так званих соціологічних шкіл: школа київських соціологів, Харківська і Одеська. Саме в цих містах (Київ, Одеса, Харків, Дніпропетровськ) в основній масі й досі виходять колективні та індивідуальні праці соціологів, наукові записки, збірники праць. Але це лише більш-менш "благополучні острівки". Наукова робота на більшості вузівських кафедр вимагає подальшої активізації.
І сьогодні залишається одним з найгостріших питання наукового спілкування. Організувати конференцію, провести семінар, "круглий стіл" тощо дуже важко з основної причини: слабкої інституалізації соціології, науково-комунікативної системи. Хоча за роки незалежності України з'явилися нові періодичні видання: "Ґенеза" (м. Львів), "Константи" (м. Херсон), "Современное общество" (м. Харків), "Розбудова держави", "Політичний портрет України", часопис "Політична думка" (м. Київ), все-таки, за браком коштів, вони ледь підтримують життя соціологічної науки. Найважливішим досягненням у цій галузі стало заснування першого в Україні фахового видання "Соціологія: теорія, методи, маркетинг".
У 1990 р. в Україні був сформований інститут соціології НАН України, в результаті реструктуризації Інституту філософії НАН України. Цього ж року було створено Соціологічну асоціацію України (САУ) - організацію, яка об'єднує науковців, спеціалістів та науково-дослідні колективи, які працюють у галузі соціології. З 1993 р. вона є колективним членом Міжнародної соціологічної асоціації. Головною метою САУ є сприяння підвищенню професійного рівня та практичних цінностей соціологічних досліджень в Україні, захист законних інтересів соціологів та поширення соціологічних знань. Пріоритетними завданнями САУ визначено: розвиток вітчизняної соціології, виявлення проблем соціального розвитку України, сприяння професійній соціологічній освіті в Україні, розвиток наукових зв'язків та багато іншого.
Щодо соціологічної освіти в Україні, то це порівняно нова галузь вищої професійної освіти як соціального інституту держави. Її метою є створення, оновлення та поширення соціологічних знань і підготовка кваліфікованих фахівців. Тривалий час соціологічна освіта в Україні була відсутня з ідеологічних причин, і лише у 80-х роках утворюються перші кафедри соціології.
Нині соціологічна освіта в Україні має певну мережу навчальних та науково-дослідних установ. Соціологів готують декілька державних університетів та інші вищі навчальні заклади, що мають соціологічні факультети або відділення на інших факультетах: Київський, Харківський, Одеський, Львівський, Дніпропетровський, Волинський університети, Києво-Могилянська академія та ін. Загалом у цих закладах навчаються і здобувають кваліфікацію кілька сотень студентів та близько сотні аспірантів.
До соціології сьогодні у суспільстві панує великий інтерес, і це забезпечує високий престиж відповідних вузів, відділень, факультетів. Цілком логічно, що ринок реагує на цей попит, і, як гриби після дощу, з'являються соціологічні факультети, відділення, спеціалізація у вузах. На перший погляд, такого роду активізацію можна вітати, однак у зв'язку з цим виникають і суттєві негативні тенденції.
Насамперед – поява соціологічних відділень у тих вузах, спеціалізація яких ніяк не в'яжеться із соціологією. А звідси - інша особливість: відсутність відповідних умов для підготовки соціологів на багатьох новостворених факультетах та відділеннях, що виявляється, передусім, у тому, що бракує кваліфікованих викладачів, здатних забезпечити якісну підготовку, недостатньо укомплектовані соціологічною літературою бібліотечні фонди, відсутня належна технічна база, бази набуття практичного досвіду.
Небезпроблемною залишається і система післядипломної підготовки соціологів, де мають місце аналогічні явища.
Сьогодні на соціологію попит. Причиною цього є те, що соціологічні дослідження почали проводитися на комерційній основі, спостерігається прагнення з боку правлячої влади і тих, "хто платить", "закупити" соціологію. В Україні, як і в Росії, створена велика кількість соціологічних центрів, інститутів, груп окремих осіб, які проводять опитування громадської думки, моніторинги, маркетингові дослідження, і, на жаль, не завжди на професійному рівні. Отже, перед інститутом науки постає ряд завдань щодо удосконалення соціологічної освіти, формування у суспільстві соціологічного мислення, масової підготовки спеціалістів-соціологів.
Актуальним є створення навчальних та методичних посібників з соціології, які виступали б і функцією експертної оцінки теоретичних та емпіричних результатів науки. Заслуговує уваги і формування міцної академічної соціології, яка має стати в авангарді розвитку цієї науки.
Отже, соціологія в Україні, як в системі науки, так і в системі освіти, переживає своє становлення, перебуває у стані пошуку своєї ідентичності. І перш за все, потребує більшої уваги з боку держави та суспільства.
Література
Бебик В. Політичний маркетинг. – К., 2000.
Вишняк О. В. Електоральна соціологія: історія, теорії, методи - К Ін-т соціології НАНУ, 2000.
Матусевич В., Оссовский В. Электоральное поведение: техника социологического исследования И Философская и социологическая мысль. – 1994, № 11.
Нельга О. Соціологія виборчого процесу: проблеми становлення // Соціологія: теорія, методи, маркетинг. – 2000, № 2.
Петров О. В. Социологоческие собирательные технологии, –Днепропетровск, 1998.
Пилипенко В. Соціологічна наука та електоральні процеси в Україні // Соціологія: теорія, методи, маркетинг. –1999, № 4.
Райман Р. Г. Электоральное исследование: сущность и технология // Соц. иссл. – № 9.
Спеціальні та галузеві соціології / За ред. Пилипенка В. Є. –К.: Вища освіта, 2003.