Наука як міф і ритуал

Крім усього іншого, міф не є також і науковою побудовою, зокрема псевдонауковою, донауковою чи примітивно-науковою Псевдонаукою, чи, якщо завгодно, паранаукою, чи альтернативною наукою можна вважати магію, по-перше, через її спроби дати альтернативну версію будови світу і світових подій, по-друге, через її прикладний характер. Міф, у будь-якому випадку, у лосівському йото розумінні, якого ми тут дотримуємось, не може бути ототожнений з наукою, так само, як безглуздо було б ототожнити з наукою саму живу функціонуючу реальність. Лосев показує, що міф не є примітивною наукою, переднаукою чи до-наукою. Безглуздо говорити, що сучасна наука з'являється з міфу, а потім, розвиваючись, перемагає міф. Наука і міф — це просто різні функції життя. Вони не пов'язані відносинами наступності, хоча взаємодія між ними є. Ця взаємодія полягає насамперед у тому, що наука міфологічна, причому не тільки первісна наука, але сучасна теж.

За Лосевим, механіка Ньютона заснована на міфологіїнігілізму. Ось яким чином він роз'ясняє суть міфології нігілізму (до його іронії треба ставитися серйозно): "Механіка Ньютона побудована на гіпотезі однорідного і нескінченного простору. Світ не має меж, тобто не має форми. Для мене це значить, що він — безформний. Світ — абсолютно однорідний простір. Для мене це значить, що він — абсолютно площинний, невиразний, нерельєфний. Неймовірною нудьгою віє від такого світу. Додайте до цього абсолютну темряву і нелюдський холод міжпланетних просторів. Що це, як не чорна діра, навіть не могила і не лазня з павуками, тому що і те, й інше все-таки цікавіше та тепліше говорить про щось людське. Зрозуміло, що це не висновок науки, а міфологія, яку наука взяла як віровчення і догмат. Не тільки гімназисти, але і всі поважні вчені не зауважують, що світ їхньої фізики й астрономії є таким нудним, часом огидним, часом же просто божевільним маревом, та сама діра, яку теж можна любити і поважати. Диромоляї, кажуть, і зараз ще не перевелися в глухому Сибіру. А я, через гріхи свої, ніяк не можу второпати: як це Земля може рухатися? Підручники читав, коли хотів сам бути астрономом, навіть одружився з астрономкою. Але дотепер ніяк не можу себе переконати, що земля рухається і що неба ніякого немає. Якісь там маятники так відхилення чогось кудись, якісь паралакси... Непереконливо. Отут питання про цілу землю йде, а ви якісь маятники рухаєте. А головне, усе це якось незатишно, усе це якесь нерідне, зле, жорстоке. Та я був на землі, під рідним небом, слухав про всесвіт, який не рухався...Ато раптом нічого немає, ні землі, ні неба, ні руху. Кудись вигнали в шию, у якусь порожнечу. "Осьде твоя батьківщина, — наплювати і розмазати!" Читаючи підручник астрономії, відчуваю, що хтось ціпком виганяє мене з власного дому і ще готовий плюнути у фізіономію. А за що?

Цьому уявленню цілком відповідає характерне для європейської філософії Нового часу вчення про нескінченний прогрес суспільства і культури. На основі цього вчення можна зробити висновок, що будь-яка епоха має сенс не сама по собі, а як підготовка для наступної епохи, а отже, жодна з епох не має змісту, а зміст відсувається в нескінченну історичну далечінь. Саме це Лосев називає міфологією соціального нігілізму. Міфологічні і вчення про загальну соціальну рівність. володіє ознаками соціального нігілізму, і теорія нескінченної подільності матерії

Ці вкрай важливі питання потрібно розглянути докладніше. Той факт, що будь-яка наука міфологічна, не означає, що вона тотожна міфу. Наука може бути не-міфологічною. Але така наука є зовсім абстрактною, тобто є системою логічних та математичних закономірностей, і її можна назвати чистою наукою, "наукою в собі". Насправді такою наука ніколи не буває. Коли ми говоримо про реальну науку, що характерна для тієї чи іншої історичної епохи, ми маємо на увазі застосування чистої, абстрактної науки, і тут керує нами винятково міфологія. "Будь-яка реальна наука міфологічна, але наука сама по собі ніяк не стосується міфології".

Тому боротьба науки з міфологією, про яку так багато написано, це завжди, власне кажучи, боротьба однієї міфології з іншою. А іноді в боротьбу вступають наукові міфології. Так, у 1970 році американський історик науки Т. Кун випустив книгу "Структура наукових революцій", де представив боротьбу напрямів у науці як боротьбу "наукових парадигм", тобто, якщо скористатися термінологією Лосева, боротьбу міфологій.

Зрозуміло, сам Кун міфологічного змісту науки не бачить і не припускає. Книга його задумана і написана як трактат, з одного боку, в галузі логіки наукового дослідження, а з другого — соціології науки, тобто з метою вивчення соціальних і соціально-психологічних факторів, що детермінують науковий розвиток. Однак, спираючись на аргументацію Куна, неважко показати, як певною мірою наука є не строго раціональним дослідженням, що збігається з власним ідеальним образом, а не чим іншим, як міф і ритуал.

Суть концепції Куна полягає в наступному (у нашому викладі запропонуємо її з деяким спрощенням). У розвитку науки чергуються бурхливі, але порівняно короткі періоди наукових революцій і порівняно протяжні, спокійні, стабільні періоди існування так званої нормальної науки. Нормальна наука ґрунтується на великих зразках — парадигмах. Як правило, парадигмами виступають великі дослідження, серії досліджень чи дослідницькі проекти, що стали зразком для роботи багатьох інших учених, навіть поколінь учених. Методологічно всі дослідження будуються за парадигматичним зразком. Експерименти організуються так само, як вони були організовані в "зразковому" дослідженні. Факти, на які спрямована увага вчених, — ті ж факти, якими займався "батько" парадигми. 1 так далі. "Нормальна наука", тобто наука спокійного, стабільного періоду, є, власне кажучи, відтворенням того, що було один раз зроблено і визнано великим.

Але в якийсь момент виявляється факт, що не вкладається в прийняту і визнану парадигмою модель реальності. Для вченого тут можливі два шляхи. Перший, до речі, у реальному житті науки, найбільш поширений, полягає втому, що вченого змушують замовчати. Це робиться за допомогою грошей, пільг, адміністративних привілеїв або шляхом посилення адміністративного тиску, аж до застосування фізичного насильства. І факт начебто перестає існувати. Варіантом цього вирішення проблеми є просте замовчування аномального факту. Хто знайомий із вдачами наукового співтовариства, знає, як просто це зробити. Тоді аномальний факт теж ніби перестає існувати, і нормальна наука спокійно розвивається далі.

Другий шлях веде до зовсім іншого результату. Або аномальні факти виявляються настільки кричущими, що замовчати їх не вдається, або "обуренець спокою" мужній і могутній настільки, що в стані пробити бастіони, які споруджуються парадигмою, або всі уже фактично (але поки не формально) тільки чекають її катастрофи, неважливо чому, але альтернативні факти отримують шалений розголос, тема починає розроблятися і кимось здійснюється те, що Кун називає екстраординарним дослідженням (екстраординарне в тому розумінні, що воно руйнує парадигмальні канони і закладає основи нової парадигми).

З цього моменту до руйнування старого будинку — старої парадигми — приступають усі. Так починається період наукової революції — час катастрофи авторитетів, шкіл, інститутів, моделей і методологій, теорій, світоглядів, образів світу. Одночасно підсилюється вплив нової парадигми, що виникла на основі екстраординарного дослідницького досягнення. Навколо нових авторитетів збираються прихильники, формується школа. Поступово розпалювання пристрастей спадає, і розвиток знову вступає в стадію нормальної науки, але вже на новій парадигмальній основі.

Кун так характеризує нормальну науку: "...Створюється враження, нібито природу намагаються втиснути в парадигму, як у заздалегідь збиту і досить тісну коробку. Мета нормальної науки ніякою мірою не вимагає пророкування нових видів явищ: явища, що не вміщаються в цю коробку, часто взагалі випускаються з виду. Вчені в руслі нормальної науки не ставлять собі за мету створення нової теорії, звичайно, до того ж вони нетерпимі до створення таких теорій іншими. Навпаки, дослідження в нормальній науці спрямовано на розроблення тих явищ і теорій, існування яких парадигма свідомо припускає.

У нормальній науці з усією очевидністю виявляються риси міфологізму і ритуалізму. Однак її міфологічність полягає не в тому, що вона керується неправильними уявленнями про реальність, а в тому, що питання про істинність чи хибності цих уявлень для існування в рамках парадигми не відіграє вирішальної ролі. У нормальній науці образ світу— це спосіб життя, і в цьому розумінні фізичні образи реальності, створювані наукою, настільки ж живі й істотні, як для первісних народів образи їхніх міфів, втілені в ритуалах.

Якщо підійти до цього питання з дещо інших позицій, можна сказати, що парадигма — це репрезентативна культура вчених, що діють у рамках цієї парадигми, і доти, поки вони визнають основну теорію, ними буде знайдено досить і теоретичних аргументів на її користь, і експериментальних підтверджень.

Парадигма найвищою мірою ритуалістична, причому ритуалістична в обох значеннях цього