Ритуал — символ — міф

План

1. Ритуали і ритуалізм

2. Ритуали і соціальні інститути

Ритуали і ритуалізм

У повсякденному розумінні під ритуалом мається на увазі стандартна стійка послідовність дій, шо має церемоніальний характер. При цьому передбачається, що ритуал - лише формальна процедура, тобто цінності і змісти, приписувані ритуальній дії, не є воістину цінностями і змістами індивіда, що здійснює ритуал. Тому і говорять: "для нього (неї) це тільки ритуал", "усе це тільки ритуал", припускаючи якщо не пряме лицемірство й удавання індивіда, то у всякому разі невідповідність його зовнішньої поведінки і внутрішнього світу, який він повинен виражати в поведінці. Тобто термін "ритуал" у повсякденній мові має негативне ціннісне забарвлення.

Правота повсякденного судження полягає в тому, що значна частина наших повсякденних взаємодій дійсно vf характер ритуалу саме в цьому негативному розумінні слова. М.Зіммель у ряді робіт, присвячених аналізу "чистих форм" (термін Зіммеля) взаємодій, прийшов до висновку, шо велика частина повсякденного життя людини складається з дій ритуального характеру, мало чи зовсім не пов'язаних із субстанцією хвилювань і турбот.

Наприклад, аналізуючи звичай світського спілкування, він показав, що воно цілком ритуал істинне в тому розумінні, що його правила вимагають від учасників не стосуватися реальних життєвих проблем: сімейних ускладнень, фінансових утруднень, хвороб тощо. Таке спілкування — продукт свідомої угоди ігнорувати реальні цінності життя, що виходять за межі самої форми спілкування. Багато моралістів таврували світське спілкування за його порожнечу і лицемірство. Але, як показав Зіммель, це не "змістовні" порожнеча і лицемірство, а порожнеча і лицемірство гри Будь-яка гра порожня в тому розумінні, що ходи в цій грі (відповідно репліки у світській розмові) мотивуються правилами гри, а не реальними життєвими проблемами учасників; так, хвороба дружини шахіста не визначає, який варіант захисту він вибере в грі. Так само і докір у лицемірстві світського спілкування не витримує критики, тому що, вступаючи в гру, індивіди свідомо грають роль, яка диктується правилами гри, вимовляючись (зовсім чи частково) від власної індивідуальності.

Вивчений ним феномен світського спілкування Зіммель назвав чистою ігровою формою. Ми могли б сказати, що це форма цілком ритуалізованого спілкування. Така форма в житті зустрічається рідко (якщо взагалі зустрічається), так само як і зовсім неригуалізовані форми, які характеризуються тим, що зміст, сповідувані цінності, глибина переживання знаходять абсолютно адекватне, ніякими ритуалами не опосередковане вираження (такі іноді любовні злиття, у яких виражається чиста еротика; але в звичайному житті еротика має свою ігрову, як говорив Зіммель, чи ритуальну, як могли б сказати ми, форму — кокетство).

Реальні життєві взаємодії завжди ритуалізовані коли більшою, коли меншою мірою. І чим освіченіша, культурніша (у загальноприйнятому розумінні цього слова) людина, тим більшу роль у її житті відіграють ритуальні моменти. Феномен такту є феноменом ритуалізації повсякденності. Тактовна людина не вставить у розмову репліку про власну особисту проблему, навіть якщо вона для неї в тисячу разів важливіша від теми даної бесіди. Точно так вона не прореагує безпосередньо і "змістовно" на недоречну репліку чи недоречний вчинок іншої.

Таким чином, негативний відтінок, що дається в характеристиці дії як ритуальний, не завжди правильний. Розділити негативне і позитивне в ритуалі так само важко, як визначити, де закінчується такт і починається лицемірство, хоча саме з негативної інтерпретації слова "ритуал" виникло поняття ритуалізму.

Ритуалізм можна розуміти в трьох значеннях: по-перше, ритуалізм як принцип міжіндивідуальних повсякденних взаємодій; по-друге, .ритуалізм як форма адаптивної поведінки; по-третє, ритуалізм як ціннісна характеристика особистостей, груп чи навіть великих соціокультурних систем. Спочатку про перший. Тут можна згадати про експерименти Г.Гарфинкеля, які ставлять своєю метою "розкриття" звичайно незауважуваних, що приймаються людьми на віру, чи, можна сказати, латентних структур повсякденності. Один з експериментів полягав у такому: студент-експериментатор отримував завдання при зустрічі з приятелем, знайомим чи колегою замість звичайної відповіді на вітання поцікавитися, що має на увазі партнер у цих привітальних словах. Почувши стандартне питання: "Як справи?", студент зупинявся і приступав до "допитування" приятеля, шо мав нещастя трапитися йому на дорозі: "Що ти маєш на увазі під справами? Як справи на факультеті? Зі здоров'ям? Чи з дівчиною? Чи щось ще...?" Допитуваний починав сердитися. А бесіда, як правило, завершувалася сваркою і лементами: "Так пішов ти... Навіщо мені потрібні твої справи!" чи якими-небудь іншими настільки ж бурхливими проявами почуттів.

У даному контексті експерименти Гарфинкеля важливі як демонстрація ритуалізму, характерного для переважної більшості нормальних людських ситуацій і взаємодій.

Інше значення слова "ритуалізм" бере початок з визначення, даного Р.Мертоном. Для нього ритуалізм — це тип індивідуальної адаптації, коли індивід відкидає культурно визначені цілі через нездатність їхнього досягнення, але продовжує виконувати інституціональні правила і норми, призначені для досягнення цих цілей. Таке розуміння можна розглядати як концептуалізацію ритуалу в повсякденному розумінні, про яке сказано вище. Мертон роз'яснював ритуалізм таким чином: індивід почуває себе захищеним, наслідуючи рутинним процедурам, запропонованим для досягнення успіху. Навіть якщо він упевнений, що ніколи не доб'ється успіху і не підніметься на більш високий ступінь в організації, сама ця ритуальна відповідність інституціональній моделі охороняє його від гострої тривоги і нервових зривів, що провокуються провалом спроб досягнення мети. Ритуалізм — один з п'яти виділених Мертоном типів адаптації індивідів до культурних цілей і вироблених для їхнього досягнення інституціональних норм.

Інші чотири типи: конформізм, коли індивід цілком приймає як культурні цілі, так й інституціональні правила їх досягнення; інновація, коли індивід приймає цілі культури, але відкидає інституціональні засоби їх досягнення (індивіди саме такого складу роблять злочини, типові для конторських службовців, клерків: посадові підробки, розтрата державних грошей тощо); ритритизм, коли заперечуються як культурні цілі, так і засоби їхнього досягнення; бунт, коли індивід відкидає як мету, так і цінності, однак заміняє їх на нові, альтернативні (така поведінка характерна для молоді, що відкидає цінності батьків, а разом з ними і стандартні способи реалізації цих цінностей). Ця вкрай корисна типологія фіксує основні типи поведінки в стабільному соціокультурному середовищі.

Третє значення слова "ритуалізм" має на увазі систематичну відповідність нормам і правилам, які традиційні за своїм походженням і характером, але вже давно не відповідають потребам і цінностям реального життя. Ритуалізм такого роду може породжуватися різними причинами: інтересами влади імущих, відсталістю відповідних організацій та інститутів, відсутністю сильних імпульсів до зміни сформованої нормативної системи.

Наведу тільки два приклади. Найближча до нас в історичному плані — ритуалістична форма існування радянської моностилістичної культури в останні роки Радянської влади, у роки застою і початку перебудови. У цей період критика радянської системи здійснювалася, так сказати, зсередини і була спрямована проти ритуалістичного характеру системи, відображала потребу її відновлення, приведення у відповідність з життям і часом.

Такий же характер антиритуалістичного протесту мала на перших її порах релігійна Реформація XIV ст. Спочатку Лютер боровся не з католицизмом як таким, а з його ритуалістичними рисами. Так, богослужіння і Біблія тільки на латині, безліч складних різноманітних ритуалів, що мали багатовікову історію, зміст яких давно забувся, і деякі інші риси догматики й обряду суперечили вимогам часу і, на думку реформатора, їх потрібно було відкинути геть як порожню мушлю, як стару зміїну шкіру.

Правда, виявилося, що як зараз, у ході недавньої перебудови, так і п'ятсот років тому, у випадку Реформації, усе далеко не просто: ритуал, те що вважалося чистою формою, наповненою, власне кажучи, іншим, новим змістом, небайдужий стосовно цієї самої форми. З'ясувалося, що відкидання одного за іншим елементів ритуалу послідовно, крок за кроком веде або до знищення, або до трансформації відповідних шс титуцюнальних утворень, які частково містяться саме в цих ритуалізованих структурах дій. Католицька церква мудро зберегла ритуал і багато в чому завдяки цьому існує ось уже п'ять століть після Реформації

Ці приклади дозволяють зробити висновок, що войовничий антиритуалізм, боротьба проти застарілих форм насправді завжди (чи майже завжди) є боротьбою проти змісту, що полягає в цих формах. Революції починаються з антиритуалістичного протесту. завершуються тотальним зламуванням відповідних інститутів. Інший висновок полягає в тому, що немає ритуалів які зовсім не відповідають цінностям, що виражається в них. Формування цінностей історично складається саме в таких, якими вони є, ритуалах, і будь-який антиритуалізм не минуле зводиться до боротьби проти основних цінностей, що виражаються в ритуалах, за інші, нові цінності.

Ритуали і соціальні інститути

Ритуалізація певних систем діяльності, відрив їх від реального життєвого енергетичного субстрату є формою утворення соціальних інститутів. 1 нституціоналізовані ритуали є формою каналізації індивідуальних енергій найрізноманітнішого плану й одночасно фундаментом соціального порядку.

Щоб роз'яснити цю тезу, корисно звернутися до зіммелівського розрізнення форми і змісту соціального. Зміст — це