Однак ціна цього товару досить специфічна; вона не пряма, а включена в іншу вартість. Це дає можливість маскувати (аж до фальсифікації) реальні виробничі відносини між працівником і підприємцем. Будучи ціною та оплатою робочої сили, вартість якої створена лише в необхідний робочий час необхідною працею, заробітна плата створює видимість, що є оплатою праці, затраченої протягом усього робочого дня. Виникає основа для неправильного уявлення, що товаром на ринку виступає праця, тобто саме та праця, що затрачена протягом усього робочого дня. Тим самим створюється передумова для виникнення в трудових відносинах соціальної несправедливості й соціальної нерівності.

Заперечення радянською економікою товарності робочої сили через ідеологічні засади призвело до деформацій в економічній теорії і практиці соціально-економічного життя. Так, без адекватного уявлення про вартість робочої сили стає неможливим наукове обґрунтування вартості життя, прожиткового мінімуму, ознак бідності та інших важливих економічних показників соціальності нашої економіки.

Через відсутність вартості робочої сили неможливо було проконтролювати правильність цих та інших економічних показників рівня добробуту людей, що створювало умови для надто "вільного" поводження з ними статистичних організацій, для формування в суспільній свідомості неадекватного уявлення про соціально-економічне життя в країні.

У сучасній економічній вітчизняній літературі поступово стверджується соціально орієнтований погляд на сутність ринку праці. Суть його полягає в тому, що на підставі економічної основи формування ринку робочої сили в його товарній формі визнається специфічна сутність робочої сили як товару, що надає цьому ринку соціального характеру. Працівники, власники робочої сили, створюють пропозиції цього товару, а підприємці, власники капіталу, створюють попит на робочу силу. Співвідношення попиту та пропозиції формує ціну цього товару, що виражається в грошовій формі заробітної плати. Купівля-продаж робочої сили є економічною основою найманої праці. Для успішного функціонування ринку праці необхідне створення адекватної правової та інституціональної інфраструктури.

Структуру ринку робочої сили утворюють: власники робочої сили (її продавці), власники капіталу (покупці) та суб'єкти інфраструктури, що виконують роль посередників.

Структура ринку праці, згідно з Б. М. Генкіним, характеризується також співвідношенням професійно-кваліфікаційних і соціальних груп, за якими аналізуються попит та пропозиція.

Ще однією важливою характеристикою структури ринку праці, що визначає поділ робочих місць і працівників на відносно сталі сектори, є його сегментація. Ці сектори обмежують мобільність робочої сили. Розрізняють первинні і вторинні ринки праці.

Первинний ринок праці формується найбільш привабливими видами робіт, тобто такими, що забезпечують стабільність зайнятості, високий рівень оплати, можливості професійного росту. Вторинний ринок праці, навпаки — роботами, де немає гарантії зайнятості, низький рівень оплати, обмежені перспективи професійного росту. Різниця між первинним і вторинним ринками зумовлена насамперед розходженнями в кваліфікації працівників, технічному та організаційному рівнях підприємств; істотну роль відіграє також дискримінація за статтю, віком, за соціальним станом та іншими ознаками.

Ціни на ринку праці складаються, як відомо, під впливом співвідношення попиту та пропозиції. У нашому розумінні попит — це платоспроможна потреба роботодавців у трудових послугах працівників певних професій і кваліфікації, а пропозиція — розмаїтість і якість трудових послуг, що підлягають продажу.

Факторами, що визначають відхилення ціни робочої сили від її вартості, виступають ефективність виробництва і розподільчих відносин, рівень заробітної плати і структури доходів, динаміка споживчого ринку, чинних цін на товари й послуги та ін. У своєму взаємозв'язку і взаємозумовленості ці фактори є елементами, що формують механізм саморегулювання і саморуху робочої сили в сфері обігу.

Ринок робочої сили виконує ряд функцій, основними серед яких, на наш погляд, є:*

стимулювання підвищення ефективності виробництва завдяки забезпеченню відповідності кваліфікації працівників вимогам робочих місць;*

узгодження суспільних та індивідуальних потреб у праці шляхом сприяння переливу робочої сили;*

скорочення витрат виробництва в силу упорядкування організації формування підготовки і перепідготовки кадрів;*

сприяння науково-технічному прогресові за допомогою перерозподілу надлишкових резервів робочої сили в перспективні галузі господарства;*

зменшення соціальної напруженості в праценадлишкових регіонах шляхом регулювання інтенсивності процесу трудової міграції населення.

Як бачимо, кожна з зазначених функцій поряд з економічними приводить також до певних соціальних наслідків. Водночас поряд зі спаданням соціальної напруженості можна виокремити ще кілька функцій ринку праці, що також мають явно виражений соціальний характер. До них належать:*

адаптивно-соціалізуюча, яка допомагає трудовій частині населення освоїти механізми взаємодії людей у ринкових умовах;*

оцінна, що дає можливість скласти адекватне уявлення про себе як працівника і про свою цінність у соціально-трудовій сфері;*

диференційна, завдяки якій складається рейтинг соціально-професійних статусів працівників і визначається престиж різних професій;*

функція механізму соціально-трудової мобільності працівників залежно від ціни на робочу силу в різних регіонах і областях.

Виконання цих та інших функцій, тобто наявність ринку робочої сили, потребує певних умов. Аналіз наукових джерел дає змогу виокремити серед них як найважливіші такі:*

забезпечення можливостей повної реалізації прав власності на свою робочу силу кожному громадянинові. Повнота реалізації не допускає яких-небудь вольових обмежень свободи вибору місця і сфери застосування праці, а також свободи пересування. (Винятком можуть бути обмеження з мотивів безпеки чи загрози завдання шкоди (збитків) для суспільства);*

вільне формування попиту на трудові послуги;*

відсутність обмежень на зростання заробітної плати та інших легальних доходів працівників і підприємців. Регуляторами доходів виступають податки;*

забезпечення державою рівня мінімальної заробітної плати, затвердженого законодавчо на основі науково обґрунтованих норм прожиткового рівня.

Насамкінець наголосимо, що від системи забезпечення всієї сукупності цих умов залежать в кінцевому підсумку ефективність та особливості функціонування ринку праці як соціально-економічної системи, що виявляються в особливостях соціально-трудових відносин.

Література

1. Актуальные проблемы разработки и внедрения социальных технологий в трудовых коллективах. М., I99L

2. Бирюкова М. В. Социальные технологии и проектирование. X.. 2001.

3. Бойдаченко П. Г. Служба управления персоналом. Новосибирск. 1997.

4. Иванов В. Н., Петрушев В. И. Социальные технологии: Курс лекций. М., 1999.

5. Лукашевич Н. П. Социология труда. К., 2001.

6. Марков М. Технология и эффективность социального управления. М., 1982.

7. Методологические основы социального управления / Пол пел. Г. П. Давидюка и др. Минск, 1977.

8. Молодцов А. В. Управление и планирование социального развития трудового коллектива. К., 1991.

9. Патрушев В. И. Социальные резервы трудового коллектива: пути реализации (социологический анализ). К., 1990.

10. Подшивалкина В. И. Социальные технологии: проблемы методологии и практики. Кишинев, 1997.

11. Полторак В. А. Социология труда: справочник. Днепропетровск, 1997.

12. Ромашов О. В. Социология труда. М., 1999.

13. Слепенков И. М., Аверин Ю. П. Основы теории социального управления. М., 1990.

14. Социальное управление в производственных коллективах: опыт, проблемы и перспективы. М., 1985.

15. Социальное управление трудовым коллективом / Пол ред. Ю. Е. Волкова. М., 1987.

16. Социология труда / Под ред. Н. И. Дряхлова, А. И. Кравченко, В. В. Щербины. М., 1993.

17. Тищенко Ж. Т. Социальные резервы труда. Актуальные вопросы социологии труда. М., 1989.

18. Управление трудовым коллективом (социально-психологические факторы оптимизации) / Отв. ред. К. К. Грищенко, Н. А. Сакада. К., 1988.

19. Чернявский А. Д. Организация управления в условиях рыночных отношений: Учебное пособие. К., 1994.

20. Шепель В. М. Социальное управление производственным коллективом (опыт социологического исследования проблемы). М., 1976.

21. Щекин Г. В. Теория социального управления. К., 1996.

22. Щербина В. В. Средства социологической диагностики в системе управления. М., 1993.