Як ви знаєте, наприкінці XIX ст. великі товаровиробники в ряді країн стали об'єднуватися в союзи (картелі, синдикати, трести). Ці союзи зосередили у певних галузях значну частину виробництва товарів, іншими словами, стали монополіями. Суть монополії - економічний диктат шляхом установлення монопольно високих (чи низьких) цін для одержання монопольно високого прибутку.

Економічне життя містить у собі елементи і конкуренції, і монополії. Виникнення союзів капіталістів не усуває конкуренції: вона відбувається і між самими союзами, і між монополістичними союзами та немонополізованими підприємствами. Однак монополія породжує високі ціни, невідповідність попиту та пропозиції. Ось чому, наприклад, у США вже наприкінці XIX ст. з'явилися антитрестовські закони, які держава використовувала для поліпшення ринкової системи.

РОЗПОДІЛ ДОХОДІВ

Дохід, отриманий у результаті економічної діяльності" розподіляється між власниками основних факторів виробництва: землі, праці, капіталу, підприємницьких здібностей.

Повернемося до прикладу відомої фабрики. Фабрика побудована на ділянці землі, яка належить іншому власнику, частину доходу цього підприємства доводиться платити за оренду земельної ділянки. Власник землі, не витрачаючи ніяких зусиль на цій ділянці, одержує за неї плату, яка називається рентою. Це дохід власника землі.

Власники робочої сили - наймані робітники та службовці фабрики - одержують за використання в процесі виробництва своїх здібностей до праці заробітну плату. Це їхній дохід, що виплачується їм з доходу підприємства.

Для придбання нового обладнання фабрика взяла позичку в банку, тобто гроші у вигляді позики на умовах повернення зі сплатою позичкового відсотка за користування наданими засобами. Ці кошти називаються фінансовим капіталом. Власники банку одержать за використання капіталу дохід у вигляді відсотка на капітал.

У руках власника фабрики залишається частина доходу підприємства у вигляді прибутку. За що він одержав цю частину доходу підприємства? Відповідь на це питання не проста. Ту грошову суму, яку складає прибуток, можна розділити, принаймні, на дві частини. Одну з них власник фабрики одержує за свою підприємницьку працю з управління виробництвом (якщо він не передає її керуючому - менеджеру, який займається організацією виробництва). Це плата за використання його власності - здатності до підприємницької діяльності (помітимо, що нею володіє лише 5-10% працездатного населення), тобто своєрідна зарплата. Інша частина прибутку розглядається як плата за ризик, якому піддається підприємець у ринковій ситуації, а також як результат монопольного становища підприємства.

РИНОК І ДЕРЖАВА

У сучасних умовах жодна з названих па початку параграфа моделей організації економіки в чистому вигляді не характеризує економічне життя. Будучи автоматичним регулятором господарського життя, ринок має і негативні сторони. Виникає велика і найчастіше залежна не від ефективності господарської діяльності, а від випадкових обставин диференціація доходів. Забезпечуючи тимчасову вигоду, ринок не дозволяє правильно оцінити довгострокові проекти, пов'язані із соціальним забезпеченням населення, використанням невідтворених природних багатств тощо. Це відноситься і до організації фундаментальних наукових досліджень (наприклад, в галузі теоретичної фізики). Ринкові системи розвиваються циклічно: роки росту змінюються роками застою чи спаду. Безробіття, ріст цін, спекуляція цінними паперами теж виникають на ґрунті вільного ринку. Звести до мінімуму негативні наслідки ринкових форм господарювання - завдання державного регулювання.

Ринок у наш час не є єдиним регулятором економічного життя. На економічні відносини впливає держава, використовуючи законодавство і економічні методи. Правове регулювання спрямоване на упорядкування ринкових відносин. Особливе місце займає анти монопольне законодавство, ціль якого - обмежити на ринку диктат монополістичних об'єднань.

Один з важелів регулювання економіки - державні замовлення, закупівлі тих чи інших товарів (насамперед, військового призначення), які дозволяють збільшити попит, тобто розширити внутрішній ринок.

Найважливішим важелем є фінансово-економічне регулювання у формі податків. Держава збільшує чи зменшує ставки податків з населення і з підприємців. Таким чином, вона сприяє розширенню виробництва або гальмує його, стимулює або скорочує попит. За рахунок частини зібраних податків держава надає субсидії підприємцям, заохочуючи виробництво в тих чи інших галузях.

Серед основних важелів впливу на ринок варто назвати кредитно-грошову систему. Держава забезпечує економіку грошима і контролює їхній обіг з метою підтримки економічної стабільності (детальніше про це ви довідаєтеся з наступного параграфа).

Товаровиробники у певних ситуаціях (наприклад, коли необхідно вкласти засоби в технічне переоснащення виробництва або коли попередня партія товару не продана і виторг не надійшов) мають потребу в тому, щоб позичити гроші. їх дають у борг на короткий або тривалий термін (кредит) банки. При цьому гроші повинні бути повернені банку в сумі, на кілька відсотків перевищуючу суму, узяту в борг. Знижуючи або підвищуючи процентну ставку, державний банк обмежує або розширює можливості одержання кредиту. А це, у свою чергу, впливає на можливості розширення виробництва тих чи інших товарів.

Вплив держави на ринок здійснюється і за допомогою економічного програмування. Державні програми або плани в ринковій економіці роблять на неї великий вилив, хоча не є обов'язковими для приватних товаровиробників. Державні органи розробляють програми і прогнози на кілька років, аналізують варіанти рівноваги між виробництвом і споживанням, між різними галузями виробництва. На цій основі даються рекомендації товаровиробникам, приймаються рішення про пільгові кредити і субсидії й інші міри активізації підприємницької діяльності. Із середини XX ст. таке "непряме планування" ринкової економіки затвердилося у всіх розвинутих країнах Заходу.

За рахунок держави здійснюються наукові дослідження і дослідно-конструкторські розробки, що частково рятує підприємців від відповідних витрат і тим самим стимулює виробництво певних видів продукції.

СУЧАСНИЙ РИНОК

Сучасний ринок значно відрізняється від ринку епохи вільної конкуренції і навіть від ринку початку XX ст., коли в окремих галузях панували картелі і трести. У розвинутих країнах існує "змішана економіка", у якій одночасно діють невидимий ринковий механізм і державне регулювання. Як образно сказано в широко відомому за рубежем підручнику "Економіка", керувати економікою при відсутності того чи іншого - це те ж саме, що намагатися аплодувати однією рукою.

На ринок впливає також регулювання на рівні компаній. Вони використовують сучасну техніку і методику збору, обробки і поширення економічної інформації (про товари, ціни, зміни попиту тощо). Одержала розвиток діяльність, спрямована на просування товарів і послуг до покупця, орієнтована на вимоги ринку, реальні запити і потреби покупців у товарах і послугах,- маркетинг.

Сучасна ринкова система - це не хаос і анархія, хоча вона і не усуває ринкової стихії. Ринкова економіка - відпрацьований механізм для координації діяльності товаровиробників і споживачів, який розвивається разом із суспільством. З розвитком цивілізації стає цивілізованим і ринок.

Як уже відзначалося, питання "що і для кого виробляти?" зважується виробником. Він обов'язково повинен враховувати вимоги і можливості споживача. Отож не виробник панує над споживачем, а споживач - над виробником. Своїми грошима він "голосує" за ті чи інші товари, відкидає вироби низької якості чи застарілого зразка.

Питання "як виробляти?" зважується під впливом конкуренції між товаровиробниками. Для того, щоб перемогти в конкурентній боротьбі, необхідно підвищувати ефективність виробництва, знижувати витрати, постійно обновляти техніку і технологію.

Динаміка ринкових цін, порівняльна прибутковість або збитковість виробництва регулюють економічний розвиток. Але елементи "сліпої конкуренції", коли спочатку виробляють продукцію, а потім шукають покупця, збереглися лише в обмеженому масштабі. На сучасних ринках панують великі фірми, які орієнтують виробництво на відомих їм споживачів, мають з ними попередню домовленість (контракт) про кількість, якість, номенклатуру (переліку) продукції. Це дає підставу називати нинішній ринок організованим (контракти и м).

На контрактному ринку ретельно вивчається масовий попит, його зміни. Спільними діями великих фірм і державних органів ринкова стихія обмежується, економічні відносини набувають порівняно організованого характеру. Разом з тим, визначене раз і назавжди поєднання планових і ринкових елементів регулювання для будь-яких економічних обставин, як показує досвід західних країн, не страхує економіку від незбалансованості і появи диспропорцій. Для кожної конкретної історичної ситуації необхідний пошук оптимального поєднання ринкових і державних механізмів регулювання економіки.

Для розвитку державно відособлених господарств велике значення має. обмін між ними на світовому ринку. Нині він має розвинуту форму: у світі існують і товарний ринок, і ринок капіталу, і ринок робочої сили. Існує і власна система цін - світові ціни. Міжнародні економічні організації, торгові угоди між країнами впливають на стан товарних ринків.

ЕКОНОМІКА РОСІЇ НА ШЛЯХУ ДО РИНКУ

Криза радянського суспільства на рубежі 80-90-х рр. XX ст. із усією гостротою проявилася й в Україні. Україна вступила в один з найскладніших періодів у своїй історії, пов'язаний з наростанням диспропорцій в економіці, розривом господарських зв'язків між підприємствами і регіонами, зі спадом випуску продукції в більшості галузей промислового і сільськогосподарського виробництва. Скорочувався національний дохід, відчувалася гостра нестача ресурсів на багатьох підприємствах, зупинялося виробництво.

На рубежі 80-90-х рр. XX ст. в Україні з усією гостротою проявилася