У результаті економічної політики, що проводилася адміністративно-командною системою, Україна виявилася перевантаженою підприємствами, що виготовляли засоби виробництва, у порівнянні з підприємствами, що виробляють предмети споживання.

Панування адміністративно-командної системи за кілька десятиліть призвело до хронічної кризи сільського господарства України, до загострення проблеми продовольчого постачання населення. Колгоспи, які відповідно до первісного задуму повинні були стати цілком самостійними кооперативними підприємствами, були підлеглі дріб'язковій опіці державних органів. Практика перерозподілу доходів передових господарств для підтримки відстаючих призвела до того, що й у тих і в інших падала ефективність і зацікавленість у праці, посилювалося відчуження трудівників села від праці і його продуктів. Матеріально-технічне забезпечення сільського господарства значно відставало від високорозвинених країн. Масовий відтік сільського населення в міста призвів до вимирання багатьох тисяч українських сіл, цілих районів республіки.

На соціально-економічній ситуації в Україні на початку 90-х рр. XX ст. позначилася також непослідовність і суперечливість ряду рішень республіканської влади.

У цих умовах був зроблений висновок, що шлях подолання подібних явищ в економічному житті країни - перехід до цивілізованого ринку. Це повинно було сприяти виникненню здорової конкуренції, появі нових високоякісних товарів, наповненню прилавків необхідними для народу продуктами.

Були намічені основні напрями роботи з переходу до ринку. Це формування нових ринкових структур (товарних бірж, торгово-посередницьких організацій тощо), які забезпечать постачання матеріальними ресурсами підприємства різних галузей; розгортання на законодавчій основі роздержавлення і приватизації, надання реальної господарської самостійності підприємствам; перехід до вільних (ринкових) цін і інші міри.

Особливе значення надавалося приватизації державного майна (тобто передачі чи продажу його в приватну власність), що розглядалося як важливий засіб економічного стимулювання, підняття ділової активності населення і стабілізації соціально-економічного становища в країні. Уряд України виходив з того, що людина, яка має власне житло (будинок, квартиру), земельну ділянку, що володіє акціями, об'єктивно зацікавлена у стабільності суспільства. Існує кілька напрямів приватизації:

1) продаж магазинів, підприємств громадського харчування, майстерень, малих промислових підприємств, інакше кажучи, формування малого бізнесу;

2) передача чи продаж житла у власність громадян;

3) надання землі під фермерські господарства, садові ділянки;

4) створення акціонерних компаній на базі великих і середніх державних підприємств і їхніх об'єднань. При закритій формі акціонування акції продаються тільки робітникам та службовцям даного підприємства, а при відкритій - і стороннім юридичним і фізичним особам, у тому числі іноземним;

5) продаж трудовим колективам, господарським об'єднанням, кооперативам об'єктів незавершеного будівництва, невстановленого устаткування й інших невикористовуваних матеріально-технічних ресурсів.

Приватизація призвела до появи нових форм власності і господарювання. Зокрема, Конституція України встановлює, що майно може знаходитися в приватній, державній, муніципальній (місцевих органів влади і самоврядування) власності. Визнаються й інші форми власності.

Держава не Може встановлювати будь-які обмеження чи переваги в здійсненні права власності різними власниками (державою, приватними особами тощо). Іншими словами, усі форми власності визнаються рівноправними. Закон допускає також існування спільних підприємств за участю іноземних громадян чи фірм і власності іноземних установ та організацій, а також держав.

Як відомо, ринковий механізм заснований на конкуренції, але нормальному функціонуванню ринку перешкоджає монополістична діяльність. Оскільки командна система, що панувала в нашій країні,- була заснована на монополії державних підприємств і об'єднань, остільки для переходу до ринку було необхідно не тільки здійснити зміну власника шляхом приватизації, але і прийняти антимонопольні правові норми. Закон України "Про конкуренцію й обмеження монополістичної діяльності на товарних ринках" передбачав розробку і здійснення заходів для демонополізації виробництва і обігу.

Нова господарська система дала людям можливість при наявності схильностей і засобів почати власну справу: організувати кооператив, стати власником магазина, кафе, особистого таксі, власної майстерні, створити мале підприємство. Однак зріс і ступінь ризику: якщо товари чи пропоновані послуги виявляться неконкурентноспроможними, то власна справа зазнає невдачі. Закони України встановлюють, що ініціативна самостійна діяльність громадян і їхніх об'єднань, спрямована на одержання прибутку, здійснюється ними на свій ризик і під майнову відповідальність. Кожний повинен знати, до якої діяльності він здатний, які реальні можливості того, що він може використовувати. Тільки тоді йому вдасться найкраще здійснити свободу вибору форм застосування своєї праці.

Рух до ринку довелося починати в несприятливих умовах. Якщо в попередні роки в економіці спостерігалася стагнація (застій), то на рубежі 80-90-х рр. XX ст. почалося скорочення масштабів виробництва. В галузі фінансів з'явився величезний дефіцит бюджету: витрати держави набагато перевищили її доходи. Покриваючи витрати, держава здійснювала випуск паперових грошей, не забезпечених товарами.

І все-таки, починаючи з 90-х рр. XX ст., Україна зробила певні кроки на шляху до ринкової економіки. Учені-економісти відзначають наступні помітні зміни.

По-перше, з'явилися численні комерційні банки, товарні біржі, ринок цінних паперів, валютний ринок, арбітражні суди, тобто елементи ринкового господарства, без яких неможливі його нормальне функціонування, кредитно-фінансова система.

По-друге, помітно виріс приватний сектор економіки, приватне підприємництво. До 50% валового внутрішнього продукту виробляється тепер у недержавному секторі. Мільйони "мовників") наповнили внутрішній ринок імпортними товарами широкого вжитку. З'явилися численні дрібні, а найчастіше і великі комерсанти, приватні торговці, будівельники, фермери, банкіри.

По-третє, ліквідований дефіцит споживчих товарів і засобів виробництва, заповнилися прилавки магазинів, зникли виснажливі для людей черги. Пропозиція товарів перевищує попит на них. Виникли зародки конкуренції.

По-четверте, відновлена дієздатність грошей. У результаті введення вільних цін і полегшеного порядку валютного обміну досягнута майже повна конвертованість гривні, тобто можливість вільного обміну гривні на валюту інших країн. Істотно знизилися темпи інфляції.

Однак ці зрушення мали і зворотну сторону, супроводжувалися негативними процесами. Помилки, допущені при проведенні реформ, поглибили кризу української економіки.

Наповнення ринку товарами досягнуто не в результаті підйому сільського господарства, легкої, харчової промисловості, виробництва товарів тривалого користування (навпаки, відбувалося глибоке падіння вітчизняного виробництва), а за рахунок імпорту товарів, вироблених за рубежем. Разом з тим, відбулося скорочення купівельного попиту через зниження реальних доходів більшої частини населення.

У результаті приватизації економічна влада, за розрахунками фахівців, опинилася в руках 5-6% населення, що включає чотири групи власників: представників тіньової економіки і фахівців, які накопичили багатство в 1990-1992 рр.; представників вищого апарату управління; злочинних структур, що одержали можливість "відмивання грошей" через скуповування приватизаційних чеків; "директорського корпусу", який одержав привілеї в придбанні акцій.

Приватизація державної власності не супроводжувалася модернізацією виробництва. На більшості приватизованих підприємств ринкові стимули не запрацювали. Виникла криза неплатежів, коли підприємства, банки, держава виявилися не в змозі розплатитися з боргами один одному. Приватне підприємництво було придушене непомірними податками, бюрократичними перепонами, рекетом, тобто вимаганням майна чи грошей шляхом погроз і насильства з боку злочинців. Держава не зуміла скористатися новими методами регулювання економіки, що залишилася в державній власності.

Зниження інфляції супроводжувалося масовими невиплатами зарплат і пенсій, зростанням боргу України за позиками міжнародних банків.

Соціальні наслідки цих процесів виявилися важкими: зниження життєвого рівня значної частини населення, ріст безробіття, посилення соціального розшарування. У цих умовах загострилися суперечки про шляхи економічного розвитку країни.

Одні вважали, що потрібно повернутися до командної економіки, державної власності. Інші, навпаки, пропонували і далі витісняти державу з економіки.

Більш зваженою виглядала точка зору тих учених-економістів, які вважали, що оздоровити економіку можна не шляхом відмови від реформ, а продовжуючи їх, поступово перетворити наявні форми господарювання в напрямку соціально орієнтованої і регульованої ринкової економіки при збереженні важливої ролі держави в економічних і соціальних процесах. У 2002-2003 рр. економічне становище почало поступово поліпшуватися.

Зробимо деякі висновки з характеристики економічного розвитку України. Вихід господарства республіки з кризи був можливий тільки шляхом переходу до ринкової економіки. У місті і селі одержують розвиток різні рівноправні форми власності. Для нормалізації становища в економіці повинно бути використане регулювання з боку