Позначилися й екологічні обмеження. Масове виробництво було дешевим не тільки через свої масштаби, але і тому, що виробники не витрачалися на охорону навколишнього середовища, на очищення шкідливих викидів в атмосферу тощо. Однак таке ставлення до природи, з одного боку, як до невичерпної комори ресурсів, а з іншого боку - як до зручного місця для скидання відходів призвело до реальної загрози екологічної катастрофи, і його довелося переглянути. Масове виробництво з прибуткового загрожувало стати дуже збитковим.

Не витримали іспиту часом і деякі цінності індустріальної цивілізації. Поширивши свій активно перетворюючий вплив не тільки на природу, але і на соціальні процеси, люди все частіше стали застосовувати і масштабні соціальні експерименти, наслідки яких нерідко не відповідали їх первісним задумам. Причому самі плани перетворення суспільства виглядали часом дуже спрощено: за аналогією з розробкою і впровадженням інженерного проекту розраховувалися плани для організованої соціальної машини, що, як передбачалося, повинна була забезпечити людям щасливе життя.

ПОСТІНДУСТРІАЛЬНА ЦИВІЛІЗАЦІЯ

Чи випливає зі сказаного, що індустріальна цивілізація, яка так бурхливо стартувала, віджила себе, наблизившись до неминучого краху? Такі похмурі прогнози висловлювалися неодноразово. Однак західне суспільство зуміло вирішити ряд важких проблем: відповіді на багато питань дала науково-технічна революція. Завдяки її досягненням удалося створити ресурсозберігаючі технології, що помітно скоротило застосування природної сировини. На базі електронно-обчислювальної техніки почалася революція в управлінні виробництвом. Майбутнє, як вважають багато вчених, - за інформаційним суспільством.

У даний час поряд з масовим виробництвом усе більш міцні позиції займає дрібносерійне. Виявилося, що виробництво за індивідуальними замовленнями, але на основі високої технології, часом дешевше від масового виробництва. Маленьку серію виробів легше продати, не потрібні склади для збереження залишків, а головне - таке виробництво дає можливість швидко реагувати на зміну попиту, вчасно замінити застарілу модель новою. Розмаїтість росте не тільки в сфері виробництва. Розширюються комунікативні можливості: з'явилося багатоканальне і супутникове телебачення, різні друковані видання, розраховані на найрізноманітніші групи читачів, особисті комп'ютери тощо. Етнічні, культурні відмінності не розглядаються тепер як перешкода на шляху розвитку суспільства.

Отже, людство "знову в дорозі". Чи значить це, що всі проблеми, принаймні, для тих, хто вступає в стадію постіндустріального розвитку, вирішені? Ні. Виникають нові труднощі і глухі кути. Але найбільш небезпечними стають ті з них, що стосуються всього людства: екологічна криза, ріст озброєнь і їхнє удосконалення, демографічний вибух.

УКРАЇНА НА ШЛЯХУ ДО ЗМІН

Українське суспільство проходить смугу глибоких змін. Усі визнають, що країна переживає перехідний період. А для перехідних явищ характерна наявність елементів старого (колишніх установ, законів, традицій, звичок тощо) і елементів нового (інших організацій, правових норм, відносин тощо), їхня взаємодія суперечлива і породжує складну, швидко мінливу ситуацію в суспільно-політичному житті.

Перехідний стан суспільства можна правильно зрозуміти, якщо задуматися над питанням: від чого і до чого здійснюється перехід? З якими соціальними порядками ми розлучилися і до якого суспільного устрою рухаємося?

Згадаємо про суперечку, що розгорнулася в роки революції 1917 р. у середовищі соціалістів. Висловлювалося наступне судження: Україна ще не доросла до соціалізму, оскільки не досягла необхідного ступеня розвитку продуктивних сил, достатнього рівня культури. Для створення соціалізму потрібна цивілізованість, якої в Україні немає. Протилежна точка зору: Україна стоїть на рубежі країн цивілізованих і країн, що тільки ще вступають у цивілізацію. І тому її подальший розвиток може бути своєрідним. Вона починає з завоювання революційним шляхом можливості створення основних передумов цивілізації.

Про те, як розвивалася наша країна в наступні роки, ви знаєте з курсу історії. Нагадаємо лише, що після завоювання більшовиками влади в Україні, українському суспільству була нав'язана чужа ідеологія на будівництво соціалізму без необхідних для цього матеріальних і культурних передумов, а відразу і якомога швидше. Посилилося бажання "підхльоснути" розвиток, прискорити його, спираючись на примус. Й.В. Сталін, який зосередив у своїх руках величезну владу, організував нищення українського народу, щоб поставити його на коліна. Пригадайте, які жертви поніс він під час голодомору 1932-1933 рр.

У таких умовах основними методами керівництва розвитком економіки стали команди, директиви, обов'язкові для виконання. Зросла роль адміністративного апарата управління, що забезпечував проведення в життя політики прискореного просування до соціалізму. Працівники цього апарату зайняли особливе становище в суспільстві, і, по суті справи, виконавчий партійно-державний апарат привласнив собі права і функції законодавчих органів - виборних Рад, що видавалися ним, інструкції ставилися вище закону. Сформувалася ієрархічно організована, відірвана від народу і далека йому бюрократична система управління.

Склався тоталітарний режим, тобто політичний устрій, при якому життя суспільства підлегле не закону, а командно-бюрократичній системі, яка вимагає беззаперечного виконання її наказів. Цей режим знищував у зародку найменші паростки демократії, душив народну ініціативу і самостійність. Він дозволяв керівництву країни чинити будь-які беззаконня, уникаючи відповідальності за здійснення злочинів.

Державно регулювання і жорсткий контроль були поширені на всі сфери суспільного життя, що буквально сповило, скувало суспільство, ставши серйозним гальмом для прояву ініціативи людей. Ідеологія була перейнята культом вождя, колективністю, яка спрощено розумілася, бездумним підпорядкуванням наказу. Усе це негативно позначилося на моральному розвитку людей, сприяло послабленню таких регуляторів людської поведінки, як совість, честь. Людина стала розглядатися не як самоціль розвитку суспільства, а як його засіб.

Незважаючи на те, що в 1956 р. були засуджені культ особи Сталіна і все жахливе, пов'язане з ним, проте авторитарно-бюрократичний режим у суспільстві зберігся. Необхідні для розвитку суспільства прогресивні зміни не проводилися, негативні явища не усувалися, виникаючі проблеми не знаходили рішення.

У результаті радянське суспільство вступило в смугу глибокої кризи. Темпи економічного розвитку істотно знизилися, а потім почався застій, що мав важкі наслідки. Наприкінці 80-х рр. XX ст. вище керівництво країни було змушене визнати: у загально цивілізаційному плані з ряду важливих сфер і напрямів життя суспільства ми залишилися ніби в минулій технологічній епосі, у той час як країни Заходу перейшли в іншу - епоху високих технологій, принципово нових можливостей науки і виробництва, нових форм забезпечення життя людей - аж до побуту.

Учені - історики, філософи, політологи - висловлювали різні судження про те, яка суспільна система склалася в СРСР у 30-40-х рр. XX ст. Одні говорили, що це було ранньосоціалістичне суспільство, в якому згодом відбулися більш-менш значні деформації. Інші стверджували, що створений суспільний лад нічого спільного із соціалізмом не має. Треті думали, що виниклу суспільну систему варто розглядати як гірший з можливих варіантів соціалізму, маючи на увазі, що ще основоположники марксизму критикували ідеї"казарменого" соціалізму, який придушує людську особистість, підпорюючи життя людей детальній регламентації (згадайте, що ви вивчали в курсі історії, і подумайте, яка з цих точок зору бачиться вам більш правильною).

КУДИ ВЕДУТЬ РЕФОРМИ

Криза суспільства показала: так далі жити не можна, потрібні значні зміни. Незважаючи на переслідування інакомислячих, у 60-70-х рр. XX ст. посилилася критика сформованої адміністративно-бюрократичної системи, народжувалися проекти реформ в економіці і політиці. В другій половині 80-х рр. XX ст. був проголошений курс на проведення назрілих перетворень. Однак уявлення про те, які зміни необхідні, які суспільні порядки варто створювати, склалося не відразу. Воно уточнювалося в ході реформ, що почалися, у міру того, як усе більш зрозумілим ставало важке становище колишнього СРСР і України також, яка була найбільш експлуатованою в складі цього союзу.

Спочатку намічалося удосконалювання системи, що повинно було призвести до прискорення розвитку насамперед економіки. Життя досить швидко показало, що таким шляхом вивести суспільство." кризи не вдасться. Стало очевидним, що варто не удосконалювати, а перебудовувати основи суспільного ладу. Рішучі кроки по шляху реформ були зроблені після подій 1991 р., коли відбувався розвал СРСР і Україна здобула незалежність. Куди ведуть реформи, що почалися? Який напрямок необхідно їм надати?

На ці питання давалися різні відповіді.

Багато прихильників соціалістичної ідеї вважали, що необхідно створити нову модель соціалізму гуманний, демократичний соціалізм, для якого людина є не засобом, а метою. Цій позиції протистояла інша: відмовитися під проектування нових моделей суспільства і йти шляхом, перевіреним досвідом найбільш розвинутих капіталістичних країн.

Існувала і третя точка зору: не сперечатися про поняття ("соціалізм", " капіталізм"), а послідовно вирішувати назрілі проблеми суспільного розвитку, рухатися вперед шляхом демократичних перетворень. Вчені ж надалі визначать, як назвати сформований суспільний устрій.

Однак були ряд орієнтирів, які знаходилися в руслі корінних демократичних реформ і визнавалися прихильниками різних політичних сил. Головний серед цих орієнтирів такий: для людини повинні бути створені умови життя і праці, гідні сучасної цивілізації. Це насамперед громадянські прана і свободи, реалізація прав громадян на рівні визнаних міжнародних норм; виключення будь-якої дискримінації з національно-етнічних, політичних, статево-вікових ознак; надійний законодавчий захист особистості і достоїнства громадянина; вільне самовизначення людини в її світогляді і духовних інтересах;