Психологічний напрям у соціології

План

1. Психологічний напрям у соціології

2. Соціологічна теорія марксизму

3. Німецька формальна філософія

Розвиток наукового знання у XIX ст. все більше охоплював нові галузі. Психологія не стала винятком. Вектор її досліджень переходить від індивіда до вивчення механізмів діяльності, міжособистісної діяльності та поведінки. Психологічна наука поступово розмежовується від фізіології, філософії та біології. Неспроможність "натуралістичних" зусиль пояснити сутність соціально-історичних явищ шляхом аналогії та редукування змусила шукати нові підходи до розуміння соціального життя. В цьому плані соціологічна наука з усім її розмаїттям та відкриттями ще в достатньому обсязі не використовувалася для пояснення соціального. У зв'язку з цим деякі вчені намагалися через психологічні теорії, закономірності – одним словом, через "психічне" окреслити сутність "соціального". Так з'являється новий напрям у розвитку соціологічної думки - психологічний напрям соціології. З XIX ст. він набуває своїх повноважень. У соціології застосовують різні підходи в методиці і теоретичних орієнтаціях психологічних досліджень. Як основний елемент розглядаються: індивід, групи, натовп, маса, народ.

Психологічний напрям у соціології був набагато пліднішим у науковому відношенні, ніж ряд натуралістичних напрямів, що орієнтувалися на біологію. Цей напрям, насамперед, передбачав аналіз людини та суспільства як елементів соціальної системи. Більшість досліджень даного роду була пов'язана із вивченням соціально-історичного матеріалу. Однією з рис, властивих психологізму в соціології, є те, що предметом дослідження виступають емоції, інстинкти, навіювання, лібідо, несвідомі імпульси, а не інтелектуальний фактор людської діяльності (розум, свідома поведінка).

У рамках психологічного підходу в соціології розвивався "психологічний еволюціонізм", фундатором котрого був американський геолог і палеонтолог Лестер Уорд (1841-1913).

Уорд відстоював ідею про те, що основоположними суспільними запросами в суспільному розвитку на всіх рівнях є бажання збільшення насолоди та зменшення страждань, а бути щасливими - є основним стимулом всіх суспільних поштовхів. Всі ці "суспільні прагнення" він зводив до суті універсальних соціальних сил: прагнення до задоволення, запобігання стражданням, батьківські та родинні почуття. Виходячи з того, що суспільні сили редуційовані психічними, бо належать до сфери мотивації, соціологія повинна мати психічний базис.

Однією з перших теорій психологізму була концепція "психології народів" німецьких вчених Морітца Лацаруса (1824-1903) та Хейнмана Штейнталя (1832-1920). Основним об'єктом дослідження був народ в історичному ракурсі власного розвитку - як уособлення "духу цілого". Так званий народний дух виявляється у спільності моралі, рис характеру, міфології, мови, вірувань. Все це і об'єднує людей в єдине ціле - народ. Це було, так би мовити, спробою виявлення особливостей національного характеру, який відображався у культурі та побуті даного народу. (Як би там не було, але часто спостерігаються певні національні, етнічні і культурно-психологічні особливості, які характерні для певного етносу: латиноамериканська гарячковість, німецька пунктуальність, англійська традиційність, слов'янська щирість та ін.).

Продовженням цього напряму стала концепція "психології натовпу" німецького психолога, філософа Вільгельма Вундта (1832-1920). Його десятитомна праця "Психологія народів" доповнила і збагатила дослідження даного типу обґрунтуванням "психології народу" через критерії "індивідуальність", "особистісна воля", "відчуття", "уявлення", і цим самим розрізнила особливості "індивідуальної свідомості" від "свідомості народу".

Іншим напрямом у цій галузі була концепція "психології натовпу", сформована французьким лікарем, антропологом Поставом Лєбоном (1845-1931).

У своїх працях "Психологія натовпу" та "Психологічні закони еволюції народів" він дослідив відмінності у поведінці та діяльності особи у звичайних умовах і серед групи людей, коли під "магічним" впливом натовпу людина чинила такі вчинки, яких ніколи б не вчинила наодинці. "Магічність" такого впливу Лєбон пояснював своєрідною гіпнотичністю натовпу та навіюванням. Вчений розглядає "натовп", "масу" як деструктивну (руйнівну) силу, що гіпнотизує індивідів на несвідомі, ірраціональні вчинки, де керує нетерпимість, сила, відсутність самоконтролю, безвідповідальність. Лєбон виводить власну класифікацію натовпів, поділяючи їх на різновиди (виходячи з інтересів):

- різнорідні (юрба, суд, парламент);–

однорідні (секти, касти, групи за спільністю інтересів тощо).

Одним з дослідників психологізму та засновників соціальної психології був французький соціолог Габрієль Тард (1843-1941), який розвинув концепцію "масового суспільства", або "теорію наслідування". Наслідування можна характеризувати як процес повторення різних форм буття. Головною рушійною силою розвитку суспільства, згідно з теорією Тарда, є непоборне психічне прагнення людей до наслідування - тобто, всі явища людського життя здійснюються під впливом сили прикладу і мають наслідувальний характер, тому і часто є схожими між собою. Самі наслідування виявляються у різних формах: звичай, мода, симпатії, виховання, навчання, відкриття та винаходи і т. ін. У своїй останній праці "Закони наслідування" він ретельно розробив і обґрунтував всі деталі процесу наслідування. Тард виділяє також два основних типи наслідування: звичаї та мода, прив'язуючи їх як домінанти до типів суспільства. Так, у традиційному суспільстві домінує звичай, у сучасному переважає мода.

Значний соціологічний інтерес становить концепція "інтеракціонізму" американського соціолога Чарльза Кулі (1864-1929). У своїй праці "Природа людини і соціальний порядок" він розглядає суспільство як психологічний організм, що виявляє свою цілісність завдяки тісній взаємодії між індивідом, групами, де основу цієї взаємодії зумовлює психічна природа людини. Саме через комунікативні процеси, через інтеракцію (взаємодія людини з людиною) індивід входить у різні сфери системи суспільних відносин.

Люди пізнають соціальну дійсність, цінності, ідеали, набувають досвіду, здобувають знання виключно через свої взаємні контакти, завдяки яким і відбувається соціалізація людини, формування її власного світосприйняття, свідомості.

Процес "входження" людини в соціальний простір Кулі детально розкриває у своїй концепції "дзеркального Я". Вчений стверджує, що "Я" - це свого роду дзеркальне відбиття сукупності тих вражень, які "я" справляє на людей, котрі його оточують. Виходячи з цього, вчений виділяє три основних цикли дії "дзеркального Я":

Внаслідок цих уявлень та почуттів "Я" синтезує соціальне та особистісне як результати своєї контактної дії із навколишнім соціальним середовищем. Саме завдяки взаємодії з іншими людьми людина стає людиною.

Ще одним напрямом психологізму у соціології є інстинктивізм. Суть даної теорії полягає в тому, що інстинкти розглядаються як основа життя, і форми людської поведінки та діяльності пояснюються через детермінування інстинктів, що притаманні людині.

Інстинкти, як такі, були відомі давно, ще за античних часів, і довгий час лишалися загадкою для науки. З кінця XIX - поч. XX ст. дослідження інстинктів у біології (Ч. Дарвін, І. Павлов) стимулювали пошуки пояснення численних явищ людської поведінки. Ці ідеї вносили новизну в дану галузь.

Найбільш обґрунтовану концепцію інстинктивізму в соціології розробив американський психолог Уїльям Мак-Дугал (1871-1938). У своїй роботі "Вступ до соціальної психології" він припускає наявність певної рушійної сили, певної вітальної енергії, яка надає поштовху, вияву інстинктам. За позицією Мак-Дугала, це - певна схильність, яка спонукає індивіда сприймати певні явища, зазнавати певних емоційних збуджень і діяти відповідно до них. Інстинкти обумовлюють особливості мислення і поведінки індивідів, групи. Саме в них - основа і джерело особливостей кожного індивіда та народу. Через сукупність інстинктів, притаманних кожній людині, вчений робить спробу створити психологічну теорію суспільства.

Різні представники інстинктивізму налічують різну кількість інстинктів. 3. Фрейд (3. Фройд) налічує їх З. У. Джеймс - 38, Мак-Дугал - 18. Кожному інстинкту відповідають певні емоції: інстинкту цікавості - здивування, самоствердження - впевненість у собі, боротьби - страх, втечі – самозбереження, відрази - емоція огиди, відтворення роду - почуття ревнощів, батьківським інстинктам - почуття ніжності та ін. Багато в чому ця концепція відповідає принципу натуралізму в соціології, де соціальне зводиться до біофізіологічного. Це досить абстрактна схема пояснення соціального, яка характеризується слабкою аргументацією наукових досліджень, емпіричних матеріалів.

Своєрідною революцією у психології та соціальній психології стало вчення австрійського лікаря, психолога, філософа та соціолога Зигмунда Фрейда (1856–1939). Розкриваючи сенс людської поведінки через її інстинкти, потяги, нахили, пристрасті, Фрейд аналізує ці психічні явища в контексті зв'язку із соціальними процесами - нормою поведінки, творчістю, культурою.

Психіка як об'єкт дослідження розглядається Фрейдом на трьох рівнях:

¦ несвідоме як суть психіки, головний її елемент та джерело мотивації,

¦ передсвідоме, яке містить психічні акти, що можуть бути усвідомлені суб'єктом за певних умов,

¦ свідоме, яке розглядається як елемент "надбудови", що виростає над несвідомим і перебуває з ним у постійному конфлікті та залежить від нього.

Серед людських інстинктів у сфері несвідомого Фрейд виділяє лібідо (пристрасть, статевий потяг), що включає і загальнолюдську любов і любов до батьків, дружбу і т. ін. За твердженням вченого, лібідо виступає загальною і головною причиною прояву характеру, людської поведінки, діяльності.

Кожному рівневі психіки відповідає елемент особистості: "воно" (id), "я" (ego), "над-я" (super-ego). "Воно" (id) - складне, ірраційне, становить основу життя та діяльності індивіда, керується та підкоряється чуттєвому принципу задоволення. "Я" (ego) - сфера свідомого (передсвідомого), що діє як посередник між "id" та зовнішнім світом (природа, суспільство). "Super-ego" виступає моральним цензором особистості, що оцінює конкретні обставини чи ситуації з точки зору моральної розумної оцінки. Всі ці три елементи завжди