У результаті сприйняття та освоєння навколишнього світу людиною, взаємодії одне з одним виникає певний конфлікт між свідомим та несвідомим - процес витіснення (приглушування) "негативних" з точки зору "свідомого", потягів. Цей конфлікт долається в процесі "сублімації" (піднесення) - ще одного механізму психологічного захисту, де енергія "несвідомого" спрямовується на соціально сприятливі цілі. Цим і пояснює Фрейд перетворення енергії інстинкту на різноманітні форми життєдіяльності. За допомогою процесу "витіснення" (приглушення) та "сублімації" (піднесення) Фрейд намагається пояснити все багатство суспільних явищ та процесів.

3. Фрейд залишився найбільш плідним та оригінальним вченим у психології та соціології і найзначнішим його досягненням була розробка проблеми підсвідомого. Його вчення лягло в основу багатьох напрямів та шкіл у різних галузях знання. Його теорія психоаналізу не тільки привернула увагу багатьох прихильників, а й викликала значну опозицію, неприйняття. Загалом теорія Фрейда має певні раціональні елементи, хоча не можна зводити все багатство людської культури та життєдіяльності лише до інстинктів.

Соціологічна теорія марксизму

З другої половини XIX і у XX ст. широкого розповсюдження набула соціологія марксизму. Вустами своїх засновників Карла Маркса (1818-1883) та Фрідріха Енгельса (1820-1895) вона заявила про себе як про наукове тлумачення історичного процесу, що базується на об'єктивних даних історичної, економічної,

соціологічної та інших наук.

Марксистська соціологія - це, передусім, матеріалістичне розуміння історії, що викарбувалось на основі дослідження реального змісту історичного процесу, його об'єктивних закономірностей. На становлення цієї теорії певною мірою значно вплинули діалектика Гегеля, політико-економічні та соціологічні концепції А. Сміта, Д. Рікардо, К. Сен-Сімона, а також утопічні ідеї Т. Мора та Т. Кампанелли.

Марксистський погляд на розуміння історії суспільства дає своє пояснення матеріальних основ життя суспільства, характеру взаємодії його основних сторін, об'єктивної спрямованості його розвитку та ролі свідомої діяльності людей в історичному процесі. Сьогодні соціологія марксизму піддається різнобічній критиці (іноді і справедливій). Однак вона залишається однією з найбільш впливових і донині і, хоча протистоїть багатьом іншим класичним і сучасним соціологічним теоріям, має своїх прихильників в усьому світі.

Переворот у поглядах на суспільство К. Маркс пов'язує насамперед з принципово новим розумінням першооснови суспільного життя. Так, торкаючись фундаментальної проблеми філософії - проблеми смислу людського існування, Маркс намагається повністю пов'язати її з дією механізмів розподілу суспільної праці і функціонування інститутів приватної власності та грошей, і приходить до висновку про виключно негативну їх роль як знарядь "людського відчуження". При цьому особа втрачає саму себе у соціальних спільнотах. Ця позиція стала одним з найсуворіших звинувачень на адресу капіталізму і привернула до себе багатьох мислителів, інтелектуалів тієї епохи.

Згідно з матеріалістичним або, точніше, економічним розумінням історії, система матеріально-виробничих відносин (це поняття К. Маркса та Ф. Енгельса вперше застосовують у загальносоціологічному контексті) становить першооснову, "базис", на якому ґрунтуються всі інші відносини людей - правові, політичні, ідеологічні. Економічна сфера при цьому набуває значення "точки відліку" або "незалежної змінної", "первинної субстанції" щодо інших соціальних явищ та процесів. Життєва реальність людських індивідів, за теорією Маркса, – це боротьба за своє існування. Щоб вижити, вони повинні виробляти засоби існування, взаємодіючи у виробництві. Із досвіду соціальної співпраці "виростає" свідомість людини. За здогадкою Маркса, мораль, релігія, політичні погляди, певні психологічні сторони та інше є вторинними і кореняться саме в соціальному бутті. Звідси і випливає відома Марксова аксіома: "Не свідомість визначає буття, а буття визначає свідомість".

Беручи до уваги тип виробничих відносин, Маркс окреслює певний ступінь історичного розвитку, тип суспільства в його цілісності як певної ланки історичного суспільного розвитку, застосовує поняття "суспільно-історична формація", визначальною основою якої і є базис. Всі інші суспільні інститути і способи мислення, ідеологія, уявлення – це похідні від нього і вважаються надбудовою. К. Маркс та Ф. Енгельс неодноразово підкреслювали, що предметом їхнього теоретичного інтересу є навіть не суспільство взагалі, а певні історичні типи суспільства - "економічні суспільні формації". А наріжним каменем історії суспільного розвитку є зміна способів виробництва - революційні перетворення в еволюційній формі.

Однією з опор марксового вчення і важливою соціологічною теоретичною моделлю, яка істотно збагатила розуміння соціальних відносин та структури суспільства, є класова теорія Маркса. Іноді навіть стверджують, що соціологія Маркса - це соціологія класової боротьби. Його концепція пов'язана з аналізом антагоністичних відносин між буржуазією та пролетаріатом як головними класами. Право на володіння засобами виробництва або відсутність такого права (володіння лише власною робочою силою) виступали причиною загострення суспільних суперечностей. Саме вони, як дві полярності, створювали тотожну електростатичним розрядам дієвість, яка надалі примушувала суспільство приймати таку взаєморівновагу. Тому загострення соціальних конфліктів і доведення їх до соціального вибуху - пролетарської революції - це, на думку мислителя, об'єктивна тенденція соціального розвитку.

Розглядаючи класову боротьбу як форму розв'язання конфліктів, Маркс залишився в історії соціологічної думки родоначальником конфліктної традиції. В цьому плані його наукові гіпотези, дослідницькі моделі, соціологічні узагальнення мають високу аналітичну продуктивність. Він сформулював основні положення, розробив основні моделі класового конфлікту. Ось, в принципі, і всі основні постулати соціологічної теорії марксизму. Перейдемо до огляду критики цієї концепції.

Існує безліч тлумачень соціології марксизму, кожне з котрих претендує на істинність. Але розглянемо марксистську теорію лише з деяких позицій.

Перш за все потрібно пам'ятати, що ідеї Маркса і Енгельса розглядають у контексті соціокультурних цінностей того часу і простору, де і коли вони жили (Західна Європа середини XIX ст.) Тому, на думку сучасних конструктивних критиків, неправомірно і вульгарно ототожнювати дані погляди з "ленінізмом", "сталінізмом", "маоїзмом" тощо, які використовували лише авторитет і окремо взяті ідеї як засоби політичної діяльності та політичного утиску. Більшість радянських та інших послідовників марксизму настільки абсолютизували Марксову думку про важливість та рушійність економічних факторів у суспільному житті, що зовсім ігнорували важливу роль культурних цінностей та психологічних факторів. Більше того, сам Маркс пізніше всіляко відхрещувався від економічного детермінізму.

Слід мати на увазі і те, що зі зміною суспільних реалій, соціологічні думки Маркса та Енгельса багато в чому змінювалися, ставали іншими і, безумовно, не зводилися в останній період їхньої наукової діяльності до революційного пролетарського месіанства.

Разом з тим Маркс шукав і альтернативні варіанти розвитку капіталістичного устрою (трансформацію капіталізму), усвідомлюючи виникнення якісно нового суспільства, відмінного від традиційного капіталізму.

У нашій країні марксизм тривалий час виступав у ролі релігійної системи, догми, на якій базувалася тоталітарна політика. Соціологічні ідеї Маркса були значно деформовані та перетворені на різновид міфології. Але, виходячи з цього, не слід розглядати його теорію скептично. Вона має свій сенс. Ідеї Маркса багато в чому виявилися революційними, новаторськими. Він один з небагатьох, хто ближче підійшов до розуміння сутності суспільства.

К. Маркс був першим соціологом, який розглядав суспільство як об'єктивну реальність, що здатна до саморозвитку. А його спільні з Енгельсом висновки стосовно специфіки класової структури, класової боротьби ґрунтувалися багато в чому на їхніх особистих спостереженнях за умовами праці та побуту робітників Великобританії, життя виноградарів Німеччини, за житловими умовами населення пролетарських районів індустріальних міст Англії, особливостями поведінки ірландських емігрантів та ін. Вони використовували статистичні документи, матеріали періодичних видань, соціологічних опитувань. Значну увагу приділяли фактам злочинності, занепаду моралі тощо. Тому Маркса по праву називають великим соціологом, економістом, філософом, мислителем.

Німецька формальна філософія

На межі ХІХ-ХХ ст. з'явилися нові важливі соціологічні концепції, які значною мірою привели до професіоналізації соціології і виходу її на рівень теоретичного розвитку. Видатну роль у цей час відіграє поява та розвиток так званої німецької формальної соціології, домінуючою ознакою котрої був не натуралістичний напрям, який панував у розвитку соціологічного пізнання, а так звана духовно-історична орієнтація, яка набула особливої популярності серед представників німецької соціологічної науки.

Серед німецьких істориків, соціологів у галузі господарчої, соціально-політичної та культурної історії набувають поширення думки про специфічну "духовну" сутність господарських, правових, релігійних інститутів, яка не піддається вивченню за допомогою певних емпіричних методів, характерних для природничих наук.

На той час саме на ґрунті німецької культури складалася традиція історичного підходу до явищ суспільного життя, згідно з якою окремі факти розглядаються у контексті загальних зв'язків процесу історичного розвитку. Біля витоків даного наукового напряму стояв видатний німецький філософ, психолог, соціолог Вільгем Дільтей (1833-1911). Подальшого розвитку ці ідеї отримали у працях видатних німецьких філософів, соціологів Г. Зіммеля, Ф. Тьонніса, Л. Фон Візе.

Центральним у Дільтея є поняття життя як способу буття людини, культурно-історичної реальності. Людина, за Дільтеєм, не має історії, а сама є історією. Завдання філософії як "науки про дух" - зрозуміти життя, виходячи із нього самого. У зв'язку з цим вчений висуває метод розуміння як безпосереднє досягнення певної духовної цілісності. "Розуміння", тотожне інтуїтивному проникненню в життя, вчений протиставляє методу "пояснення", застосованому в "науках про природу", що має справу