Велику роль у цій галузі відіграє творчість видатного німецького соціолога, патріарха академічної німецької соціології Фердинанда Тьонніса (1855-1936), одного із зачинателів формальної школи. Він одним з перших спробував створити в соціології єдину, логічно струнку систему понять, показати її багатоманітність. Саме Тьонніс розрізняв чисту, прикладну та емпіричну соціологію. Перша аналізує суспільство "анатомічно", в "стані спокою" (соціальна статика), друга - механізми розвитку (соціальна динаміка). Третя вивчає факти життя сучасного суспільства на основі статистичних даних. Тому він навіть назвав емпіричну соціологію соціографією. Соціологія, стверджує Тьонніс, вивчає зв'язки та відносини, які не є очевидними, не фіксовані прямо і безпосередньо, а можуть бути абстраговані від реальних життєвих ситуацій. Тьонніс керується принципом "конструйованої" абстракції, шляхом якої визначаються "чисті форми" соціальної взаємодії, прямих аналогів якої у реальному житті може і не бути. Тому концепцію Тьонніса називають "формальною соціологією".

Основним у творчості німецького соціолога є його вчення про соціальні відносини та соціальні зв'язки. Він розробив новий підхід до розуміння суспільства, форм соціального життя. Одним із структурних елементів суспільства Тьонніс вважає "гемайншафт" - життєвий організм суспільства, щось на зразок малої первинної групи із сильнодіючими функціями соціального інституту. Гемайншафти бувають мовними, сімейними, побутовими, релігійними, виробничими, науковими, торговельними та ін.

Основною працею, яка зробила його всесвітньо відомим соціологом, є "Спільність і суспільство". Автор зіставляє два типи суспільства, два типи соціального зв'язку - общинні та суспільні. Перші визначаються психологічними характеристиками - душевна близькість, притаманність емоцій, особисті переживання. Другі визначаються характеристиками більш загального суспільного та раціонального плану, такими, як вибір, обмін, торгівля.

Перший тип відносин властивий переважно патріархально-феодальному типу суспільства, другий - капіталістичному.

Тьонніс виділяє три типи форм соціального життя: соціальні відносини, групи та корпорації (або об'єднання). Перші мають об'єктивний характер. Якщо вони охоплюють більше двох учасників, то створюють соціальне коло. Воно є, за оцінкою вченого, перехідним ступенем від соціальних відносин до групи. Сама ж група створюється тоді, коли об'єднання осіб вважає це за потрібне для досягнення певної конкретної мети, і якщо приймає внутрішню організацію (при цьому люди починають виконувати певні функції, ролі), і, як наслідок, група трансформовується в корпорацію (вже відбувається процес розширення).

Соціальні явища, на думку Тьонніса, це щось зовнішнє щодо індивідів і їх можна і потрібно розглядати як об'єктивні якості, як речі. Соціальна реальність не припускає редукції її до інших рівнів - соціальне можна пояснити лише за допомогою соціального.

Соціальний факт можна назвати нормальним для повного соціального виду тільки відносно певної фази розвитку. Автор вбачає специфіку соціології порівняно з іншими суспільними науками в її абстрактному, ідеалізованому, "формальному" характері.

Сам Тьонніс, як і Кетле, Гаррі, проводив емпіричні (або соціографічні) дослідження стосовно злочинності, самогубств, політичної діяльності. Як бачимо, коло інтересів німецького соціолога було досить широким. Причому деякі з них були достатньо скрупульозні. Так, аналізуючи злочинність у виборці 3500 чоловік, він збирає детальну інформацію про кожного з них у трудових колоніях, архівах поліції, цікавиться соціальним походженням, освітою, сімейним станом, професією, місцем проживання, типом поселення, інформацією про батьків.

Наукова спадщина іншого представника формального напряму німецької соціології Георга Зіммеля (1858-1914) належить не лише історії соціології. Ім'я Зіммеля - у почесному ряду найвідоміших європейських філософів межі ХІХ-ХХ ст.

Зіммель зробив вагомий внесок у розвиток соціологічної теорії. Досліджуючи проблеми предмета та об'єкта соціології, Зіммель зауважує, що, порівняно з іншими науками, соціологія - це новий тип дослідження, новий метод, який дає змогу підійти до явищ іншим чином. Соціологія, подібно до методу індукції, проникає в дослідницькі сфери всіх наук. Зіммель будував соціологію на аксіоматичних засадах, будуючи класифікацію, як і Тьонніс, соціальних форм, котра повинна була стати фундаментом для широких історико-соціологічних узагальнень.

Георга Зіммеля справедливо називають майстром феноменологічного аналізу (теоретичного осмислення соціального світу суто в людському бутті), "чистих" (формальних, від слова форм) суспільних форм, хоча його висновки ґрунтуються на інтерпретації конкретних форм людської взаємодії - праця, конкуренція, панування та ін. Він акцентував увагу на формах соціальної взаємодії, які мають "перегинаючий" для людини характер, піддавши при цьому аналізу насамперед такі форми, як конфлікт, конкуренція, підкорення, авторитет, договір. Важко переоцінити значимість цих ідей для становлення сучасної соціології.

Г. Зіммель виступає основоположником так званої, формальної соціології. Предметом соціології вчений вважає форми соціальної взаємодії людей, що зберігаються при всіх змінах конкретного історичного змісту. При цьому соціальне однобічно розуміється як сукупність міжіндивідуальних стосунків. У руслі такого підходу Зіммель аналізував соціальну диференціацію, соціальні форми (договір, конфлікт, конкуренція, авторитет, підпорядкування, ранг і т. ін.), відносини, що виникають у малих групах.

Формальне розуміння предмета соціології звужувало її проблемний горизонт, оскільки, розв'язуючи дану методологічну проблему, Зіммель розрізняв чисту (формальну) соціологію і загальну соціологію - як застосування соціологічного методу "для дослідження історичного життя".

Основною клітиною суспільства Зіммель вважав взаємодію. Він зазначав, що суспільство взагалі являє собою взаємодію індивідів. Взаємодія завжди формується внаслідок певних потягів або заради певних цілей. Чи то еротичні інстинкти, чи діловий інтерес, релігійні імпульси, захист чи напад, гра, підприємництво, прагнення допомагати, навчатися, а також безліч інших мотивів – спонукають людину до іншої діяльності, спричиняють дію і при цьому спричиняють певну реакцію, сприйняття. Ці взаємні дії означають, що з індивідуальних носіїв мотивуючих імпульсів і цілей створюється певна єдність - "суспільство". г

Одну з широковідомих праць Зіммеля – "Філософія грошей" - називають своєрідною феноменологією і психологією капіталізму. У праці "Соціальна диференціація" Зіммель ставить проблему взаємозв'язку між індивідом і групою, розглядає механізми внутрішньої та міжгрупової взаємодії.

Література

Бебик В. Політичний маркетинг. – К., 2000.

Вишняк О. В. Електоральна соціологія: історія, теорії, методи - К Ін-т соціології НАНУ, 2000.

Матусевич В., Оссовский В. Электоральное поведение: техника социологического исследования И Философская и социологическая мысль. – 1994, № 11.

Нельга О. Соціологія виборчого процесу: проблеми становлення // Соціологія: теорія, методи, маркетинг. – 2000, № 2.

Петров О. В. Социологоческие собирательные технологии, –Днепропетровск, 1998.

Пилипенко В. Соціологічна наука та електоральні процеси в Україні // Соціологія: теорія, методи, маркетинг. –1999, № 4.

Райман Р. Г. Электоральное исследование: сущность и технология // Соц. иссл. – № 9.

Спеціальні та галузеві соціології / За ред. Пилипенка В. Є. –К.: Вища освіта, 2003.