Відзначені шляхи міжнаціональної інтеграції відбивають досвід сучасної цивілізації. Цими шляхами йде сьогодні більшість розвинутих демократичних держав Західної Європи, США, Канада, деякі країни, що розвиваються, з багатонаціональним населенням (Сінгапур, Маврикій).

Разом з тим, життя не підтвердило ідею про те, що для розвинутих країн в умовах НТР буде характерна в основному інтеграція, а процеси національного самовизначення, що виявляються часом в гостро конфліктній формі, залишаться "надбанням" лише країн, що розвиваються. З кінця 60-х рр. XX ст. спостерігаються міжнаціональні конфлікти саме в розвинутих країнах -у Канаді (проблема франкоканадців), у Франції (проблема провінції Бретань), у Великобританії (проблема Північної Ірландії), у Бельгії (проблема фламандців і валлонів), в Іспанії (проблема басків) тощо.

НАЦІОНАЛІЗМ. МІЖНАЦІОНАЛЬНІ КОНФЛІКТИ І ШЛЯХИ ЇХНЬОГО ПОДОЛАННЯ

Звертаючись до історії, ми бачимо, що за час існування націй і народностей відносини між ними були нерідко напруженими і навіть трагічними. Так, українські землі відчували на собі удари монгольських кочівників, угорських і польських загарбників, поневолення з боку Росії. Відкриття Колумбом Америки супроводжувалося гігантським за своїми масштабами пограбуванням і знищенням її корінних жителів - індіанців. Вже в XX ст. відбулися дві світові війни, у ході яких нещадно знищувалися чи піддавалися найжорстокішому гнобленню окремі нації і народності. Під час Другої світової війни в СРСР Й.Сталіним були виселені з територій, на яких вони раніше проживали, і переселені у віддалені місця кримські татари, німці Поволжя, калмики, деякі народи Північного Кавказу. Планувалась ця акція, до речі, і щодо українського народу.

Підтвердженням цього служать події в Югославії, у ряді територій колишнього Радянського Союзу. У міжнаціональних зіткненнях гинуть люди, .шпигуються цінності. Причин тому багато, і шукати їх потрібно не тільки в кризі економіки, спаді виробництва, рості інфляції, цін, безробітті, у різкому погіршенні екологічної ситуації, антидемократичних законах тощо.

Особливо важкі наслідки викликає придушення нації (обмеження прав людей за національною ознакою, переслідування національної релігії, культури, мови) чи приниження її, зневага національними почуттями.

Тим часом національні почуття дуже уразливі. За спостереженнями психологів, прояви національного насильства викликають у людей стан глибокого песимізму, розпачу, безвихідності. Свідомо чи несвідомо вони шукають підтримку в національно близькому середовищі, думаючи, що саме в ньому знайдуть душевну рівновагу і захист. Нація ніби ховається в собі, самоізолюється, замикається.

Історія свідчить, що в таких випадках нерідко і виникає бажання знайти винного у всіх проблемах. А оскільки їх справжні, глибинні причини часто залишаються схованими від масової свідомості, то головним винуватцем найчастіше називаються люди іншої національності, що проживають на даній чи сусідній території, або "свої", але "зрадники", "перероджені". Поступово складається "образ ворога" - найнебезпечніше соціальне явище. Руйнівною силою може стати і націоналістична ідеологія.

Націоналізм, як ви знаєте з курсу історії, по-різному виявляє свою соціально-політичну спрямованість. Так рухи, пов'язані з ідеями націоналізму, зіграли немалу роль в антиколоніальній боротьбі народів Африки й Азії.

Однак, як свідчить історичний досвід, особливо XX ст., націоналізм з ідеології і політики боротьби проти національного гноблення все частіше схиляється до пропаганди про перевагу і навіть винятковість "своєї" нації.

Своє крайнє вираження політика націоналізму одержала в країнах з фашистським режимом. Людиноненависницька ідея викорінювання "неповноцінних" рас і народів вилилася в практику геноциду - винищування цілих груп населення за національною ознакою. З курсу історії ви знаєте, що Гітлер, прийшовши до влади в Німеччині в 1933 р., зробив частиною державної політики знищення єврейського населення. З цього часу і за період Другої світової війни було розстріляно, спалено і знищено в спеціальних таборах смерті (Треблінка, Освенцім, Бухенвальд) близько 6 млн. осіб майже половина всього єврейського народу. Цю найбільшу трагедію називають тепер грецьким словом "холокост", що означає "всезнищення через спалення".

До числа "неповноцінних" гітлерівці відносили і слов'янські народи, плануючи колонізацію "східного простору" з одночасним скороченням чисельності проживаючого там населення і перетворенням тих, хто залишиться, в робочу силу для "вищої раси".

Але ось питання: чи з'явилося каяття у вчиненому в тих, хто творив злочини? Чи з'явилося воно в їхніх нащадків? Подумайте над цими питаннями, , почитайте відповідну літературу літературу.

На думку фахівців, жоден народ не застрахований від проявів націоналізму і шовінізму. У складі кожної нації є групи, які зацікавлені у ствердженні особливих привілеїв для своєї нації і при цьому грубо порушують принципи справедливості, рівності прав, суверенітету інших. З такими групами ви, на жаль, добре знайомі. Чим закінчуються їхні домагання, сподіваємося, ви також добре розумієте.

В одних країнах такі групи нерідко визначають основний напрям міжнаціональних відносин; в інших - завжди одержують рішучу відсіч. Подумайте і згадайте відомі вам приклади різного ставлення до проявів агресивного Націоналізму.

Мислителі, прогресивні політики ведуть напружений пошук шляхів виходу з численних сучасних етнічних криз. Передовою частиною світового співтовариства усвідомлена і визнана цінність гуманістичного підходу до етнічних проблем. Суть його складається, по-перше, у добровільному пошуку згоди (консенсусу), у відмовленні від національного насильства у всіх його видах і формах, а по-друге, у послідовному розвитку демократії, правових засад у житті суспільства. Забезпечення прав і свобод особи, незалежно від національної приналежності, є умова свободи будь-якого народу.

НАЦІОНАЛЬНА ПОЛІТИКА

Національна політика, будучи складовою частиною політичної діяльності держави, покликана регулювати міжнаціональні відносини в різних сферах життя суспільства.

Цілі і напрями національної політики залежать від загальної спрямованості політики держави. Ми вже говорили про політику розпалювання національної ненависті і геноциду, проведеної фашистськими державами. На протилежних принципах будується національна політика в демократичному суспільстві. У її основі - поважне ставлення до людей усіх націй, формування толерантності, тобто терпимості до іншого, несхожого, установка на співробітництво і зближення націй. Головною цінністю визнається життя людини, її права і свободи незалежно від національної приналежності.

Національна політика покликана створити найбільш сприятливі умови для вільного розвитку всіх народів і кожної людини окремо. Зміст гуманістичної, демократичної національної політики - максимально погоджувати інтереси різних народів, реалізовувати їх з позицій поваги кожного народу, кожної людини. Важливе завдання національної політики - попереджати можливі конфлікти на національному ґрунті.

Для нашої багатонаціональної країни проведення продуманої демократичної національної політики - дуже важливе завдання. Справи в цій галузі треба вести так, щоб, з одного боку, забезпечити розвиток культурної самобутності кожного народу, з іншого боку - зберігати історично сформовану цілісність нашої держави.

Основним документом, що визначає національну політику в нашій країні, є Конституція України.

Основними принципами державної національної політики в Україні відповідно до Конституції г:

- рівність прав і свобод людини та громадянина незалежно від його раси, національності, мови, ставлення до релігії, приналежності до соціальних груп і громадських об'єднань;

- заборона будь-яких форм обмеження прав громадян за ознаками соціальної, расової, національної, мовної чи релігійної приналежності;

- збереження історично сформованої цілісності України;

- гарантія прав корінних нечисленних народів відповідно до Конституції України, загальновизнаними принципами і нормами міжнародного права і міжнародних договорів Української держави;

- право кожного громадянина визначати свою національну приналежність без будь-якого примусу;

- сприяння розвитку національних культур і мов народів України;

- своєчасне і мирне вирішення протиріч і конфліктів;

- заборона діяльності, спрямованої на підрив безпеки держави, провокації соціальної, расової, національної і релігійної ворожнечі;

- захист прав і інтересів громадян України за її межами, підтримка співвітчизників, що проживають у закордонних країнах, у збереженні і розвитку рідної мови, культури і національних традицій, у зміцненні їхніх зв'язків з Батьківщиною, відповідно до норм міжнародного права.

Послідовна реалізація цих принципів відповідає інтересам усіх народів, що проживають в Україні, усього суспільства.