Капіталізм, що модернізується, створює як нові розбіжності всередині класів, так і нові колізії між ними. Соціальна структура суспільства, де переважна більшість зайнятих працює у сфері виробництва, інформації і послуг, – набуває нової якості. Так, американський дослідник М. Костельє, зокрема, говорить про суспільство сітьових структур. При цьому не тільки все суспільство, а й основні економічні агенти – фірми та корпорації - організуються переважно не за ієрархічним принципом, а за сітьовим. Залученість до мережі або виключеність із неї стає чинником, який визначає для конкретного агента можливості й умови його саморозвитку, а також належності до "сучасності", модерності.

Соціальна стратифікація - це диференціація суспільства на соціальні класи та верстви в ієрархічному ранзі. Під нею розуміється наявність у суспільстві множини соціальних утворень, представники яких різняться між собою нерівним обсягом влади та матеріального багатства, прав та обов'язків, привілеїв та престижу.

У такому ієрархічно вибудованому розподілі соціокультурних благ виражається сутність соціального розшарування, коли у суспільстві стимулюються одні види діяльності, до інших ставлення терпиме (толерантне) і стримуються треті.

На рис. 1 показано відносне взаєморозміщення престижності, популярності різного типу професій:

Рис. 1

Звичайно, таке ранжирування (взаєморозміщення) відносне і залежить перш за все від різного типу суспільства, його системи цінностей, історичного періоду, часу. Але, як видно із схеми, верхні позиції займають представники творчої інтелектуальної праці, нижню - представники переважно фізичної малокваліфікованої праці

Соціальна стратифікація - це і процес соціального відтворення більш-менш однорідних сукупностей осіб, які і створюють ієрархічну структуру суспільства. Суспільна система характеризується такими вимірами стратифікованого соціального простору, як:

¦ позиції в ієрархії доходів, благоустрою, тобто економічний критерій; (прибуток - сума грошових надходжень особи);

¦ статус або стиль життя, способи і форми споживання доступних благ; (престиж - повага, якою в громадській думці користується та чи інша професія, посада, вид занять);

¦ влада, ієрархія відносин політичного й економічного впливу осіб один на одного; (влада - здатність нав'язувати свою волю всупереч бажанням інших).

Це і є основні критерії стратифікації. Четвертим критерієм виступатиме освіта.

Рівень її престижності може вимірюватися видом спеціальності, рівнем (популярністю) вузу чи школи, тривалістю навчання.

Соціолог Л. Уорнер запропонував інші критерії-параметри стратифікації:

¦ дохід;

¦ професійний престиж;

¦ освіта;

¦ етноналежність.

Б. Барбер (США) виділив 6 позицій стратифікації:

¦ престиж, професія, влада, могутність;

¦ дохід та багатство;

¦ освіта та знання;

¦ релігійна чистота;

¦ стан родини;

¦ етноналежність.

Перелічимо деякі диференційовані або стратифіковані рівні, або типові групування важливих ознак, а також стратифіковані прошарки, які виділяються на основі цих ознак:

- ознаки, які пов'язані з економічним станом людей (наявність приватної власності, види та розмір доходів, рівень матеріального благоустрою); відповідно виділяються прошарки: багаті, середньозабезпечені, бідні; високо - низькооплачувані;

- ознаки, пов'язані із розподілом праці, тобто вид та характер праці, ієрархія професійних статусів, рівнів кваліфікації, професійної освіти і т. д.; відповідно виділяються прошарки: робітники тяжкої промисловості, сфери обслуговування, розумової праці;–

ознаки, пов'язані з обсягом власних повноважень - рядові працівники державних підприємств, менеджери на малих приватних підприємствах, керівники вищого державного апарату управління;–

ознаки, пов'язані із соціальним престижем, авторитетом, різним впливом – неформальні лідери, елітні групи, діячі культури.

Належність до тієї чи іншої страти вимірюється не тільки цими об'єктивними показниками, про які мова ще йтиме, а і суб'єктивними - відчуттям причетності до даної групи, ідентифікації з нею, що і пришвидшує механізм соціального відтворення.

Взаємозалежність формування страт (прошарків) і позицій у системі матеріального достатку, владних повноважень, стилю життя, отриманої освіти можна виразити схематично (див. рис. 2).

Вертикальні осі представляють висхідний рівень досягнень у основних стратифікаційних позиціях-вимірах: дохід, влада, престиж, освіта. Індивіди, які займають однакові позиції з усіх основних вимірів стратифікації і саме складають єдину страту.

На рис. 2 їх показано умовно три (А, Б, В - елітні прошарки, прошарки середнього класу та нижчого).

Для кожного статусу або індивіда можна знайти місце на будь-якій із позиційних шкал (див. рис. З, с. 102). Відзначивши на кожній осі рівень з основних стратифікаційних вимірів і з'єднавши їх, отримаємо так званий стратифікаційний профіль статус-індивіда.

На нашому прикладі показані в порівнянні стратифікаційні профілі класичного бізнесмена, професора, артиста, міліціонера, колгоспника.

А - вищий, елітний прошарок (фінансова, політична, культурна еліта...).

Б - середній клас (інтелігенція, нова буржуазія, високооплачувані працівники...).

В - "нижчий" клас (робітники, с/г працівники, безробітні...).

Рис. 2

Рис. 3

Так, багатство створює добрі передумови і для отримання влади в різних сферах. Найперше, це стосується економіки.

Вищий клас контролює промисловий та фінансовий капітал, за ним, по суті, залишається виняткове право прийняття стратегічних рішень. Отже, представники вищого класу посідають привілейовані місця, володіють найпрестижнішими професіями, мають великий рівень освіти і великий обсяг влади. Вищий клас досить неоднорідний. Деякою мірою до нього належить і "середній клас".

Поняття "середній клас" виникло в Англії наприкінці XVIII ст. - для означення особливої групи власників і підприємств, які "зверху" протистояли великим землевласникам, а "знизу" - сільській та міській бідноті.

Сьогодні розвинуті країни часто називають країнами середнього класу (які мають близько 60% населення, а за даними соціологічних обстежень, в Україні їх - 9%).

Соціальна нерівність передбачає неоднаковий доступ до соціальних благ. Так, от "середній клас" користується тими соціальними благами і такою мірою, що задовольняє свої потреби на належному рівні. А тому представники середнього класу заінтересовані і в "правих" і в "лівих" радикальних змінах, в таких, які б забезпечували ефективне (оптимальне) функціонування суспільства. Воно ж і зацікавлено в тих, хто незалежний економічно, хто має яскраво виражену професійну орієнтацію. Ці функції суспільство не тільки цінує, але високо винагороджує. Ось чому середній клас є необхідним фактором суспільства. Там, де середнього класу немає, - суспільство не сформоване, воно не стійке.

Нижчий або робітничий клас також поділяється на різні прошарки:

- робітнича аристократія,

- низькооплачувані некваліфіковані робітники.

Але результати теоретичних досліджень показали, що доцільно всередині кожного великого фундаментального) класу виділити ще й проміжні класи. При цьому стратифікаційна структура набуде такого вигляду (модель У. Уотсона):

Слід зазначити, що ця модель далеко неадекватна нашому суспільству і ряду суспільств Східної Європи, ОСКІЛЬКИ у ході історичних процесів тут соціальна структура складалася іншим чином. Щоправда, досвід останнього десятиріччя свідчить про трансформацію соціальної структури українського суспільства в типову західну модель.

У роки перебудови наші співвітчизники професори Т. Заславська і Т. Ривкіна на основі соціальних досліджень встановили і виділили такі основні соціальні групи радянського суспільства того періоду:

Радянське суспільство ніколи не було соціально однорідним, у ньому завжди існувала соціальна стратифікація, яка представляла собою ієрархічно впорядковувану нерівність. Соціальні групи ранжирувалися подібно до пірамідальної форми, в котрій прошарки розрізнялися обсягом влади, престижу та багатства. Згідно з результатами соціальних обстежень сучасна стратифікаційна структура нашого суспільства така:

Окремим феноменом можна визначити виникнення та розквіт специфічної страти для соціалістичних та постсоціалістичних суспільств - номенклатури. Це, свого роду, система керівних посад, заміщення яких створює вищестоящий орган. Свого часу у колишньому СРСР загальна чисельність членів номенклатурного прошарку становила до 3 млн чол. (1,5% населення країни). Номенклатура це по суті ієрархічна структура вищого керівництва країни і представляє пануючий та експлуататорський клас. Окрім помірного розквіту в нас у сучасних умовах, цей вид прошарку найбільш розвинувся у сучасних постсоціалістичних та просоціалістичних країнах Азії (Узбекистані, Туркменії, КНДР).

Крім основних диференційних ознак (диференціації окремих професій згідно з рівнем кваліфікації, ієрархія професій, службових посад, соціальних позицій осіб, соціальних верств на основі привілею, способу, стилю життя та комбінованих критеріїв (рівень освіти, розмір заробітку, участь в управлінні), існують ще і допоміжні диференціюючі ознаки, до яких віднесені:

¦ статево-вікові, психо-фізіологічні характеристики, етнонаціональні якості, релігійна належність, культурно-світоглядні позиції, місце проживання. Поряд із названими ознаками, існує ряд особливих якостей, завдяки яким формуються групи із специфічним статусним значенням;

¦ ознаки маргінального становища в суспільстві виділяють безробітних, пенсіонерів, інвалідів, осіб без місця проживання та роду занять;

¦ ознаки протиправної поведінки визначають контингент осіб кримінального світу, контингент виправно-трудових заходів.

Поглиблене дослідження стратифікації, переконує, що виділяти страту (групу) за одним критерієм - це значить надто спрощувати соціальну картину, особливо щодо сучасного суспільства, в якому процеси стратифікації виступають як виключно багатомірне явище, яке "реєструє", "оцінює",