Прикордонні галузі пізнання соціокультурної динаміки. Постмодерн

План

1. Плюральність життєвого світу людини

2. Неоднорідність соціокультурного простору

Динаміка соціокультурного життя може бути представлена через диференціальні процеси, шо відбуваються на різних рівнях культури. Одні з цих процесів безупинні та історичні, інші дискретні і мають мікротимчасовий вимір; одні носять повторюваний, оборотний, інші унікальний, необоротний характер.

У той же час у русі соціокультурного життя постійно виникають і руйнуються більш-менш стійкі утворення. їхнє динамічне існування зумовлене відкритістю, незавершеністю, інтенсивним інформаційним обміном з оточенням. Такі утворення не знаходяться в стані рівноваги, але вони не обов'язково руйнуються. Поки вони існують, то постійно трансформуються, змінюють траєкторію руху. Раніше в соціальних науках ними ніхто не цікавився. Тепер цей доморфологічний, до структурний прошарок соціокультурного життя усе більше стає спеціальним предметом вивчення. І хоча макротимчасові процеси продовжують визначати профіль наук про людину, суспільство і культуру, мікротимчасові зміни стають тим полем аналізу, шо дозволить прояснити багато явищ, які не вписуються в існуючі макромоделі (структурно-функціональні, еволюціоністські тощо).

Для орієнтації в кожній з названих галузей історія уявлень про істину, характерна для західної культури, виявляє дві фундаментальні парадигми світогляду. Одна заснована на раціоналізмі, на довірі до інформації, забезпечуваної експериментальною логікою, на моністичному уявленні про світ. Інша заснована на відчуттях, на визнанні значущості тих явиш і процесів, що не піддаються раціональному упорядкуванню, тому залишаються за межами інтерпретацій експериментальної логіки.

Попередній період розвитку пізнання був пов'язаний з вивченням світу не через відчуття, а крізь призму штучних дослідницьких мов, з винятковим місцем тут для одного типу істини — доступної для загальної перевірки. Відповідно в науковому середовищі прийнято не довіряти своєму безпосередньому сприйняттю і підкоряти свої судження раніше прийнятим та обґрунтованим уявленням про шлях до істинного знання.

Насправді обидва типи світогляду постійно співіснують, тільки займають неоднакову ціннісну позицію в науках про людину, суспільство, культуру. Для першого дійсним вважається світ стійких структур і процесів. Для другого — світ, що спостерігається, такий, яким він сприймається. Домінування першого породжує ідеологію соціокультурного порядку, його раціональності, технологічної експансії. Сьогодні це вже призвело до вичерпання евристичного потенціалу, заснованого на такому світогляді парадигми Пізнання. І вона доповнюється ідеоло-динаміки. Постмодерн тією, що віддає ціннісний пріоритет безпосередньому сприйняттю перед раціональним конструюванням, переживанню перед закінченою логічною схемою

Така ідеологія характерна для сучасної культурної течії, що її прийнято називати постмодерном.

Постмодерн розглядається як значна ревізія пізнавальних принципів характерних для західної культури ХІХ-ХХ ст., а іноді вважається оригінальною епі-системою. Він склався на основах модернізму, структуралізму, авангарду. Його специфіка визначається винятковою увагою до руху, прискорення, невизначеності, перехідності.

Найбільш яскраво постмодернізм втілився в сфері мистецтва й у масовій культурі. Звідси надалі черпали ідеї й образи, робочий матеріал і інформацію філософи, соціологи, теоретики культури. Спочатку до постмодернізму відносили в основному філолофсько-культурний напрям, шо склався на основі праць таких французьких філософів як Ж. Делез, Ж.Ф. Ліотар, Ж. Бодріяр, Ж. Дерріда.

До середини 70-х p.p. XX ст. постмодернізм як культурна орієнтація поширюється в Європі й Америці. До початку 90-х p.p. категорія "постмодерну" відіграє провідну роль в соціології і теорії культури, а Ф. Джеймисон і Ж.Ф. Ліотар узагалі назвали умови сучасного життя постмодерністськими.

Явища, що узагальнюються поняттям "постмодернізм", стали предметом особливо жвавих дискусій серед філософів, теоретиків культури, мистецтвознавців в усьому світі в період 1980-х p.p. Відповідно відкристалізувалося і уявлення про нього як про сукупність "експериментальних тенденцій у сучасній західній культурі, що багато в чому асоціюється з поняттям постіндустріального суспільства".

У даний час з цією ідеологією пов'язуються такі імена як Ж. Дерріда, Ж.Ф. Ліотар (філософія), М. Фуко, X. Уайт (історія), Ж. Лакан, Ж. Делез, Р. Ленр, Н. Браун (психоаналіз), Г. Маркузе, Ж. Бодрійар, Ю. Хабермас (політична філософія), Т. Кун, П. Фейерабенд (філософія науки), Р. Варт, Ю. Кристева, В. Ізер, "Ієльські критики" (теорія літератури), а також цілий ряд мистецтвознавців і літераторів.

Існує погляд, що постмодерн — це інтернаціональний стилістичний напрям у культурі. Основні формуючі його принципи закладені в ідеях європейського екзистенціалізму, особливо Хайдеггера; основоположниками руху були європейці — Ж.П. Сартр, С. Беккет, Е. Іонеско, Ж. Жені, М. Фриш, Н. Сарроттаін. Виразник постмодерністських естетичних принципів письменник У. Еко вважає постмодернізм категорією, що характеризує будь-яку епоху, коли явища, що позначаються також метаісторичними категоріями "модернізм" чи "авангард", вичерпують свої евристичні можливості й відбувається руйнування традиційної образної парадигми. Відповідь постмодернізму модернізму полягає у визнанні минулого: раз його не можна зруйнувати, адже тоді ми доходимо до повного мовчання, його потрібно переглянути іронічно, без наївності.

Узагальнюючи сформовану думку про суть напряму, М.Фуко з цього приводу пише; "Ситуація постмодерну характеризується тим, що ми протистоїмо зростаючому різноманіттю усіляких форм життя, концепцій знання, способів орієнтації, що ми знайшли законність і незаперечність цієї плюральності і що ми без застережно усе більше визнаємо й оцінюємо це різноманіття... У цій плюральності та в згоді з нею лежить фокус постмодерну"! Плюралізація постмодерну не тільки пов'язана з усвідомленням множинності співіснуючих і непереборних культурних ідентичностей і само ідентифікацій людей. Значно важливіше те, що мова йде про визнання множинності принципів і ритмів самоорганізації соціокультурного життя. Плюральність постмодерну — це вказівка на субстанціональну множинність, властиву культурі, що пронизує її знизу догори.

Складність однозначного визначення постмодерну як культурного явища спонукала одного з відомих його ідеологів І. Хассана побудувати таблицю з пере ліком характеристик, що розділяють концепції модернізму і постмодернізму Зав" дяки такому порівнянню більш чітко визначається культурне поле постмодерну

таблиця

модернізм | постмодернізм

Позиція спостерігача

Код майстерності | Індивідуальні особливості

Майстерність/логос | Вичерпаність/мовчання

Параноя | Шизофренія

Генітальність/ фалічність | Поліморфізм/андрогенність

Наявність Центрування | Відсутність

Дистанція Інтенція Мета, намір | Дисперсія

План Творення/породження цілісності | Деструкція/деконструкція

Синтез | Антитеза

визначеність | Невизначеність

трансцендентність | іманентність

Операціональні одиниці

тип | Мутація

симптом | Бажання

Позначуване | Що позначає (суб'єкт)

Читане | Написане

Гіпотаксія (основа порядку) | Паратаксія (маргінальність)

Спосіб дії

Парадигма | Синтагма

Романтизмсимволізм | Патофізикададаїзм

Жантмежі | Текстінтертекст

Добір | Комбінація

Метафора | Метонімія

Семантика | Риторика

Інтерпретаціяпрочитання | Контрінтерпретаціянедостовірне прочитання

Навративвелика історія | Антинарративмала історія

Породженняпричина | Відмінність-розходженняслід

метафізика | Іронія

результат

Форма (кон'юнктивна, закрита) Твір мистецтва/завершена робота

Бог-батько

Ієрархія

Корені/глибина | Антиформа (дизъюнктивна, відкрита) Процес/пе форма/хеппінінг

Святий дух

Анархія

Ризома/поверхність

Наведена таблиця заснована на даних з багатьох сфер пізнання — риторики, лінгвістики, теорії літератури, філософії, антропології, психології, політології, теології — і багатьох авторів, європейських і американських, які належать до різних течій і груп.

Плюральність життєвого світу людини

Характеризуючи життєвий світ людини, прихильники постмодерну часто звертаються до ідеї контексту його соціокультурного існування, що одночасно розуміється як джерело факторів формування особистості, поле її самореалізації і матеріал для перетворень. Це поняття із самого початку концептуально поєднує людину, індивіда з чимось відмінним від нього, зі змістами і формами, що виникли раніше від нього, над якими він не владний, з "історизмом", відбитим у слідах минулих послідовностей подій, структур взаємодій, що змінювалися, зрушень в оцінках оточення. В часовому плані ідея контексту не містить натяків на час походження людини чи на зміст її архаїчного досвіду, але пов'язує її зі слідами інших часів, повертає її до уявлення проте, що культурні утворення стійкі в часі і краще їх засвоювати, а не ламати. У той же час, згідно з К. Леві-Стросом, "будь-яка культура може розглядатися як ансамбль символічних систем", що "завжди залишаються певною мірою непорівнянними, і саме ця нерівномірність виміру різних символічних систем і визначає ковзання соціальної структури, перехід від одного стану суспільства до іншого"! Інакше кажучи, стійкість культурних утворень не означає їх однорідності. Це різні виміри.

Відмова від ідеї цілісності людського світу. Отже, в історичному плані для постмодерну не існує єдиного цілісного порядку, термінами якого можна уявити світ культури, світ людини. Тут з самого початку стверджується ідея множинності незвідних один до одного порядків. Однак ціною за таку "гетеротопію" чи децентрування стає руйнування самої можливості вивчення суспільства і культури як "єдиного цілого". У такій ситуації міняються пізнавальні принципи. Визначний теоретик постмодернізму І. Хассан виділяє дві центральні конститутивні тенденції: до невизначеності і до іманентності. Ці тенденції ні діалектичні, ні антитетичні, ні синтетичні. Кожна містить свої власні внутрішні властивості й алюзії одна на одну. Їх взаємодія і визначає характерний для постмодерну еклектиктизм у побудові відносин людини зі світом.

Під невизначеністю розуміється складна категорія, зміст якої допомагає окреслити такі різні поняття, як двозначність, непосліднісь, множинність, плюралізм, випадковість, переворот, перверсію, деформацію. Один останній термін містить у собі з десяток інших понять: руйнування, дезінтеграцію, деконструкцію децентралізацію, зсув, відмінність, роз'єднання, зникнення, декомпозицію тощо. Через усі ці знаки автор прагне передати волю до не створення, що спонукає формування постмодерністського дискурсу.

Термін "іманентність" використовується без релігійних алюзій і для того, щоб позначити здатність психіки генералізувати себе в символах, втручатися в природу, впливати на себе