Предметна царина соціології, її школи, напрями та методи

План

1. Пропедевтичні зауваження

2. Початковий етап становлення соціології як самостійної науки

3. Організмічний напрям у соціології

4. Формування соціальної психології як експериментальної науки та IT вплив на соціологію*

Пропедевтичні зауваження*

Початковий етап становлення соціології як самостійної науки*

Організмічний напрям у соціології " Формування соціальної психології як

експериментальної науки та її вплив на соціологію*

Становлення соціології у Німеччині XIX — початку XX ст.*

"Емпірична соціологія" М. Вебера*

Від емпіріокритицизму Р. Авенаріуса до загальної теорії систем і від неї до структурної соціології. Елементи системного аналізу в працях Т. Парсонса*

Соціологічні погляди В. Парето*

Відмова від позитивізму та прагматизму на користь феноменологічної соціології*

Школа географічної і (антропогеографічної) соціології та геополітики*

Етнологічна соціологія*

Соціологічний напрям у мовознавстві*

Деякі особливості розвитку соціологічних досліджень у XX ст.*

Методологічна проблематика сучасної соціологічної науки

Пропедевтичні зауваження

Представники різних шкіл та напрямів по-різному оцінюють цілі та завдання соціологічної науки, а в результаті маємо різні визначення предмета соціології. Щоб уникнути нарікань щодо тенденційності тлумачення соціологічної науки, автор пропонує відштовхуватися від такого більш-менш нейтрального визначення. Соціологія (від фр. sociologie — букв, вчення про суспільство, від лат. soci-etas — суспільство + logia — вчення) — це наука про суспільство як цілісну, динамічну систему взаємодіючих соціальних груп, класів та взаємопов'язаних соціальних інституцій. Інакше кажучи, сучасна соціологія досліджує структуру та розвиток людського суспільства як систему соціальних взаємодій, властивостей та відносин.

Соціологи вивчають суспільство як по "вертикалі" (історична (діахронічна, генетична) соціологія), так і по "горизонталі" (синхронічно) за допомогою різних соціологічних дисциплін (соціологія економіки, політики, права, релігії тощо). Відповідно до цього у структурі соціології зазвичай виокремлюють три взаємопов'язаних рівні: загальну теорію, спеціальні теорії та конкретні емпіричні дослідження.

Соціологія пов'язана з іншими гуманітарними та негуманітарними науками, звідки вона запозичує деякі поняття, методи й пристосовує їх до розв'язання власних завдань. У свою чергу, інші науки використовують пізнавальний досвід соціології не тільки для осмислення низки методологічних проблем, а й для розв'язання цілком конкретних завдань (зокрема, економічна наука й навіть біологія). Проте є одна принципово важлива проблема, пов'язана з місцем соціології у системі наук. Справа в тому, що співробітництво з іншими науками у вивченні суспільних процесів та явищ вимагає, як вважають самі соціологи, чіткого позначення контурів соціологічного підходу у зв'язку з науковим поділом праці. На думку вчених, соціологічні дослідження були б не потрібні, якби предмети, що цікавлять соціологів, аналізували точнісінько так само, як і в суміжних науках. Самостійність соціології має сенс лише тоді, коли ці предмети вивчають особливим чином і виявляють нові властивості та відносини, які вислизають з поля зору представників інших наук.

Розвиток соціології у XX ст. переконливо продемонстрував, що соціологічні дослідження здатні робити свій власний внесок у збагачення знань про суспільство та людську особистість. Таким чином, сьогодні соціологія міцно утвердилася в житті суспільства, але так було не завжди.

Початковий етап становлення соціології як самостійної науки

Наприкінці XIX ст. берлінський професор В. Дільтей (1833— 1911), представник так званої філософії життя й фундатор розуміючої" психології, категорично заявляв у своєму "Вступі до гуманітарних наук" (1893), що соціологію не можна вважати справжньою наукою, її завдання є нерозв'язними, а метод — хибним.

У певному розумінні він мав рацію, оскільки соціологія його часу не могла похвалитися ніякими конкретними та корисними для суспільства досягненнями, оскільки була переважно філософсько-теоретичною наукою.

Полемізуючи з подібними критиками соціології, професор Лейпцизького університету П. Варт (1858—1922) писав, що хоча своєю назвою соціологія зобов'язана французькому філософу О. Конту, але фактично вона з'явилася набагато раніше, про що забувають її критики, які ототожнюють соціологію з конкретним та суперечливим вченням Конта. Витоки соціології слід шукати у давньогрецьких політичних вченнях. Сам термін "політика" для позначення цих учень з'являється у IV ст. до н. е. в Арістотеля, після того, як його вчитель Платон розробив почасти теоретично, почасти практично політичний світогляд, який він виклав у працях "Держава" ("Politeia") та "Закони". Через багато сторіч французький мислитель Сен-Сімон (К. А. де Рувруа, 1760—1825) спробував створити нову "політику", яка послуговувалася б методом фізики та інших позитивних, точних наук, що вивчають природу з використанням математичних методів. Показово, що свою наукову діяльність він називав фізико-політичною.

Найважливіші для соціології ідеї Сен-Сімона.

1. Політика — така сама позитивна наука, як і фізика.

2. Предмет сучасної політики становить не лише державний устрій, а й увесь стан суспільства загалом.

3. У своєму розвитку людський дух рухається від богослов'я через філософську метафізику до позитивної науки.

4. Кожен щабель розумового розвитку суспільства й кожна філософська система тісно пов'язані з політичними системами, засадовими для яких є певний порядок власності та виробництва, наслідком чого є класова організація суспільства.

Якщо Сен-Сімон тільки мріяв про те, щоб "політика" стала позитивною наукою, то Конт уже визначає головні поняття, методи та місце її у системі наук. З публікацією контівського шеститомника "Курс позитивної філософії" (1830—1842) соціологія здобула своє власне ім'я та систему. Конт визначив її як генералізуючу (узагальнюючу) науку про соціальний порядок та соціальний прогрес і відповідно до цього поділив на соціальну статику та соціальну динаміку.

Пізніше істотний внесок у розвиток соціології зробив англійський інженер та філософ Г. Спенсер.

Деяких запеклих критиків нової науки соціології з-поміж філософів та філологів особливо шокувало те, що Конт "по-варварськии поєднав у одній назві корені латинської та грецької мов, а також зазіхнув на предметну царину соціальної філософії та політекономії. До терміна "соціологія" Конт прийшов не одразу. Спочатку для нової науки він використовував вираз "соціальна фізика" (фр. physique sociaJe).

На думку Конта, глобальною метою соціології є наукове зображення майбутнього суспільства, яке охоплює та об'єднує все людство. Для досягнення цієї шляхетної мети необхідно вивчати колишні та існуючі нині суспільні організми. У цьому розумінні соціологія та біологія мають спільну рису, а саме: в процесі пізнання вони рухаються від цілого до його частин. Рух від цілого до його частин наперед визначає вибір головного методу соціології. Це аналіз, тобто аналітичний розклад цілого на його частини. Цей метод, на думку Конта, дає змогу науково обґрунтувати закон суспільного прогресу як рух від частин до цілого, до єдиної людської спільноти.

Сьогодні легко критикувати Конта за помилки та прорахунки, але факт залишається фактом: до виникнення соціології не існувало позитивної, самостійної науки, що відшукує закони суспільного розвитку, якщо не рахувати політекономії, яка висувала на перше місце дослідження господарського життя суспільства. Історики та історіографи переважно прагнули тільки описувати події, а не шукати закони суспільного життя та його еволюції. Представники політичної економії, за винятком марксистів, також не обтяжували себе вивченням закономірностей соціально-історичного розвитку, хоча й використовували історичний матеріал для ілюстрації своїх теоретичних побудов.

Організмічний напрям у соціології

Молола соціологічна наука, незважаючи на нешанобливе ставлення до неї академічних вчених, наполегливо розширювала межі своєї предметної царини, спеціалізуючись за школами та напрямами.

Однією з центральних була школа організмічної {органічної, органіцистської) соціології, представники якої слідом за Контом вважали, що соціологія безпосередньо примикає до біології, утворюючи з останньою "фізику організованих тіл", і розглядали суспільство як своєрідний організм, вищий за біологічні організми. Відомий представник цієї школи англієць Г. Спенсер хоча й поміщав між біологією та соціологією психологію, але це не справляло помітного впливу на його загальне уявлення про суспільство, в якому перше місце належить біологічним аналогіям.

Ці аналогії мають дуже давнє походження. Вони зустрічаються у працях давньоіндійських мислителів, у міркуваннях давньогрецьких філософів. Латинські вирази "тіло" (corpus), "голова" (caput), "члени" (membra) та подібні до них широко використовували у давньоримській політичній літературі стосовно держави та суспільства. До цієї категорії виразів належать і такі, як "органи влади", "організація держави" тощо. Щоправда, як відзначав відомий російський історик М. І. Кареєв (1850—1931), усе це більше стосувалося інтуїтивного смислу слів, ніж наукового розуміння термінології. А проте власне організмічне розуміння існувало задовго до позитивної соціології, виявляючи себе у різних формах.

На організмічну школу в соціології можна дивитися як на продовження доволі давньої наукової та філософської традиції.

Крім Спенсера, яскравими представниками організмічної школи у соціології були німецький економіст та соціолог А. Е. Шеффле (1831—1903) — автор праці "Будова та життя суспільного тіла", російський вчений П. Ф. Лілієнфельд-Тоаль (1829—1903) — автор "Думок про соціальну науку майбутнього".

Як і переважна більшість сучасних йому соціологів, Шеффле поділяв увесь світ на три царства — неорганічну природу, органічну природу (рослинно-тваринний світ) та соціальний світ.

Що стосується Лілієнфельда-Тоаля, то спочатку він викладав свої уявлення про суспільство, цілком керуючись ідеєю соціального організму. Ця ідея була для нього не просто робочою гіпотезою, а цілком реальною аналогією.

Представники організмічного напряму в соціології полюбляють говорити не тільки про соціальну анатомію та фізіологію,