Неважко зробити висновок про становище конституції всій ієрархії правових актів: це правовий акт вищої юридичної чинності - основний закон країни. Сила цього закону виявляється в тому, що саме він: а) закріплює основи державного ладу, права і свободи /громадян; б) регулює інші важливі сторони життя суспільства. Всі інші закони і підзаконні акти видаються тільки відповідно до основного закону. Нарешті, основний закон служить вищою нормою поведінки громадян, усіх суспільних об'єднань і всіх державних органів.

У нерозривному зв'язку з правовими нормами існують правові відносини. Вони служать засобом, що допомагає перевести абстрактні норми права в конкретні суспільні відносини. Суспільні відносини, нагадаємо, - це зв'язки між людьми в процесі спільної діяльності.

Правові відносини - це, по-перше, зв'язки між людьми в процесі якої-небудь діяльності, а по-друге, відносини, що обов'язково регулюються нормами права. Якщо ж таких норм немає в системі права, немає і правових відносин. Скажімо, якщо немає юридичних норм, які регулюють любов і дружбу, виходить, цей вид відносин між людьми не є правовідносинами.

Для більшої чіткості додамо: правовідносини - це відносини, де юридично закріплені права й обов'язки сторін-учасників правових відносин. Наприклад, ви прийшли в магазин купити хліба, заплатили, продавець видав вам хліб. Є тут правові відносини? Є - цілком визначені відносини купівлі-продажу, регульовані нормами цивільного права. Це значить, що в обох сторін (покупця і продавця) є строго визначені права й обов'язки (заплатити - одержати, одержати - видати).

А якщо яка-небудь сторона порушить права чи обов'язки (узяв товар, а грошей не віддав)? Тоді викликають міліцію, до правопорушника застосовується передбачений нормами права державний примус, тому що норми права, як вам відомо, охороняються державою.

Таким чином, правові відносини - це урегульовані норми ми права суспільні відносини, учасники яких мають права й обов'язки, забезпечені й захищені державою.

А тепер про правопорушення. Поведінку порядної людини можна визначити як звичайну, нормальну, хорошу. Мовою юристів її називають правомірною (відповідно до норм права).

А як назвати поведінку, яка не відповідає нормам права? Протиправною, антигромадською чи правопорушенням. Правознавці визначають її як суспільно шкідливе, винне діяння, що суперечить нормам права. Уточнимо основні ознаки, за якими поведінку людини можна визначити як правопорушення.

Насамперед правопорушення - це завжди діяння. У перекладі зі строгої мови юристів це слово означає як усвідомлена дія, тобто активна, вольова поведінка (бійка, крадіжка, викрадення, хабар тощо), так і усвідомлена бездіяльність, тобто коли людина зобов'язана була щось зробити, але свідомо не зробила (не взяла квиток, не сплатила податки, прогуляла тощо). Якщо ж людина тільки задумала зробити що-небудь протиправне і навіть уголос про це говорила ("Піймаю - уб'ю!"), але не зробила, тут, звичайно, немає діяння, а виходить, немає правопорушення.

Не вважаються правопорушеннями думки, почуття, політичні і релігійні погляди, якщо вони не виражені в діях. Не вважаються правопорушеннями якості і властивості особистості, родинні зв'язки, національність тощо.

Наступна важлива ознака правопорушення - протиправність, тобто протиріччя нормам права. Адже не будь-яке діяння є протиправним, а тільки те, яке порушує вимоги права, закони.

Ще одна найважливіша ознака правопорушення - наявність провини (або винуватого діяння). Провина юридичною мовою - це психічне ставлення особи до своєї протиправної поведінки. Якщо особа усвідомлює неприпустимість (протиправність) своєї поведінки і виникаючих при цьому наслідків (скажімо, заподіяння шкоди, порушення договору, безпідставне збагачення), можна говорити про наявність провини. Якщо ж людина не здатна усвідомити протиправність своїх учинків (неповнолітній або хворий, визнаний судом неосудним), її діяння не можна вважати правопорушеннями.

Нарешті, будь-яке правопорушення є суспільно шкідливим діянням, оскільки воно може нанести шкоду особистості, суспільству, державі. І навіть якщо діяння не заподіює реальної, прямої шкоди в даний момент, але лише є загрозою суспільним цінностям - життю, майну, честі і достоїнству особистості тощо (наприклад, перехід на червоне світло, водіння автомобіля в нетверезому стані, порушення порядку в громадських місцях або транспорті, порушення правил техніки безпеки на заводах, шахтах, АЕС тощо - це теж правопорушення).

Зі сказаного видно, що ступінь суспільної шкідливості діяння може бути різним. За цією ознакою прийнято поділяти правопорушення на дві групи: злочини і провини.

Найбільш небезпечний вид правопорушення - злочин. Що таке злочин? У чому його небезпека? Які групи злочинів, передбачених кримінальними кодексами різних країн, переважають у сьогоднішньому світі, у тому числі й у нас? Ви самі зможете дати відповіді на ці питання, якщо залучите попередній матеріал.

Що стосується провини, її теж відносять до правопорушень, однак не вважають злочином. Більшість учених виділяють адміністративні, дисциплінарні і цивільно-правові види провин. Як бачите, провини можуть здійснюватися в різних сферах нашого життя. І хоча вони відрізняються від злочину меншим ступенем шкоди, однак через свою масовість завдають величезної шкоди суспільству. І межа між провиною і злочином така тонка, хитка, нестійка, що... Далі думайте самі.

Поняття "відповідальність" (у широкому розумінні) у науці характеризуються як суспільні відносини (зв'язок) між окремими суб'єктами (людиною, групою тощо) і тим, хто контролює їхню поведінку. Це може бути контроль власної совісті, суспільної думки чи держави.

У чому виражається державний контроль стосовно правопорушника? Відповідь очевидна: держава застосовує силу або, висловлюючись мовою права, примусовий захід (звичайної залежно від ступеня суспільної шкідливості діяння). Тому юридичну відповідальність визначають як застосування примусових заходів за зроблене правопорушення.

Види юридичної відповідальності підрозділяють на карну, адміністративну, дисциплінарну. Найсуворіший вид відповідальності - карна. Вона має місце при вчинені злочину. Інші - застосовуються щодо провини.

На закінчення важливо хоча б коротко сказати про завдання юридичної відповідальності. Безумовно, головне її завдання - покарання правопорушника. Однак покарання - не самоціль. Держава прагне не придушити особистість правопорушника, а впливати на його свідомість. Реалізуючи покарання, держава доводить його неминучість. Крім того, покарання служить попередженням нових правопорушень. І нарешті, воно спрямоване на виховання, точніше - перевиховання правопорушника.

Якщо держава твердо домагається виконання закону, у громадян зміцнюється віра в справедливість і твердість влади, впевненість у тому, що вона надійно захистить їхні права.

Отже, як видно, тут ставилося завдання показати, що право, його галузі, норми, інститути, а також правовідносини і юридична відповідальність усе це взаємозалежні поняття і явища нашого життя. Норми права дають можливість максимально точно визначити права, обов'язки і відповідальність кожного з нас і тим самим регулюють суспільні відносини. У цьому і полягає специфічна роль права в системі соціальних норм.