Цей перший аспект розширення змісту поняття "сакральний" порівняно з терміном "релігійний" доповнюється другим. Суть його полягає ось у чому: реалізація взаємозв'язків і спілкування, осмислення внутрішнього, потаємного, сокровенного світу можливі в процесі особливої життєдіяльності, яка завжди індивідуальна (навіть віруючі однієї конфесії мають різний сакральний світ, а різні церкви — власну соціальну доктрину). Така життєдіяльність і називається сакральною. Отже, в такому сенсі зміст поняття "сакральний" дещо ширший, ніж зміст поняття "релігійний", тобто релігійний можна вважати ядром сакрального, хоч у сучасній науковій літературі дуже часто поняття "релігійний" і "сакральний" вживаються як тотожні. Тому сакральна географія порівняно з географією релігії повинна мати дещо ширший предмет дослідження.

Перш ніж визначити предмет і об'єкт дослідження сакральної географії, варто зупинитися на доказах географічності сакральної, у тому числі й релігійної сфери. З погляду сучасної географічної науки, це достатньо розробили О. Шаблій і О. Вісьтак, котрі обґрунтували географічність релігійної сфери у таких аспектах:—

розміщення та поширення релігійних вірувань і відповідних їм інституцій;—

існування геопросторових "фокусів" ("ядер") релігійного життя та діяльності, які стягують до себе міграційні потоки віруючих паломників і рекреантів (так звані святі місця; апостольські столиці; місця чудотворних ікон чи образів, наприклад, "Ікони Божої Матері у Ченстохові" в Польщі; місця виявлення "небесних чудес", як це було у с. Грушеві на Львівщині наприкінці 80-х років тощо);—

розвиток територіальної сакральної інфраструктури, яка забезпечує духовну сферу послугами (виробництво церковного начиння й одягу, видання релігійної літератури і релігійне мистецтво, зокрема, малювання ікон; підготовка служителів культу — осіб духовного сану; створення, розвиток та впровадження спеціальних засобів масової інформації тощо);—

залежність територіальної диференціації релігійного життя та діяльності від геопросторових відмінностей у демографічного і природно-географічного становища.

З позиції релігійної людини географічність сакральної сфери чи не найповніше обґрунтовує історик релігії Мірча Еліаде (1907—1986 pp.)- У надзвичайно цікавій праці "Священне і мирське", опублікованій вперше у 1957 p., він наводить численні приклади онтологічності простору в релігії. Узагальнюючи свої спостереження, вчений дійшов висновків: для релігійної людини простір неоднорідний: в ньому багато розривів, розломів; одні частини простору якісно відрізняються від інших. Є простори священні, є й інші простори, неосвячені, в яких нібито немає ні структури, ні змісту, — аморфні. Вияв священного онтологічно "сотворяє світ". Світ піддається сприйняттю як світ, як Космос лише настільки, наскільки він відкривається як світ священний. Усякий світ — творіння Бога. Релігійна людина може жити лише у священному світі, тому що тільки такий світ бере участь у бутті, тобто існує реально. Іншими словами, Мірча Еліаде наголошує, що релігійна людина не може не мати власного, особливого, ставлення до простору, без цього її сакральна життєдіяльність неможлива. А саме географію, за словами відомого німецького географа Вольфганга Хартке, цікавить простір, місце, кордони і межі.

Позиції сучасної науки трактування простору в такий спосіб, як це робить Мірча Еліаде, є, по суті, його окресленням як соціального сакрального простору, що формується за специфічними законами, оскільки це здійснюється значною мірою завдяки присутності суб'єктивізму.

Об'єктом вивчення сакральної географії є людина, її сакральний світ і релігійна поведінка, соціальне середовище та релігійні організації, природне й соціальне середовище та культові місця, природне і соціальне середовище та культові споруди, соціальна доктрина церкви — геопросторові форми сакральних елементів, у тому числі елементів релігії як комплексу об'єктів і явищ, їх міфології, змісту, генезису, динаміки, факторів і законів формування та функціонування. На думку О. Шаблія, можна стверджувати про реальність існування глобально-ареальних та елементарних форм, тобто мікроформ (наприклад, територія церковної парафії), між якими містяться перехідні форми, зокрема й регіональні. Він вважає, що зміст цих форм визначається територіальними сакральними системами (ТСС). За О. Шаблієм, в ідеальному порядку до складу таких систем входять: функціональне ядро — сукупність закладів, які здійснюють головну функцію системи — надання релігійних послуг населенню (церкви, монастирі, лаври); сукупність закладів і підприємств релігійної інфраструктури; сукупність закладів і підприємств, що виконують периферійні функції стосовно ядра системи (церковні школи, шпиталі та ін.); сукупність закладів та інституцій управління релігійним життям і діяльністю.

Аспект досліджень цієї науки — територіальні особливості розвитку та функціонування об'єкта сакральної географії.

Найважливіший метод дослідження в сакральній географії — геометод, а також низка методів, які використовуються в інших науках (зокрема, картографічні, моделювання, статистичні, соціологічні).

Мета дослідження сакральної географії — виявлення територіальних закономірностей та особливостей територіальної організації релігії, а також релігійної сфери як комплексу явищ і об'єктів. Для досягнення цієї мети передусім треба розв'язати такі завдання:—

виявити причини і фактори поширення тієї чи іншої релігії у межах конкретної держави, світі загалом;—

з'ясувати закономірності розподілу культових споруд на території;—

вивчити вплив релігійних вірувань на спосіб життя різних соціальних верств населення;—

визначити особливості релігійної поведінки людей;—

дослідити роль релігії у формуванні суспільного розуму та суспільного інтелекту на конкретній території;—

вивчити вплив міжконфесійної ситуації на розвиток продуктивних сил, динаміку соціальних процесів;—

дослідити регіональні й конфесійні особливості соціальної доктрини церкви, їх вплив на рівень життя населення.

До завдань сакральної географії, на думку О. Шаблія, належить обґрунтування системи чинників розвитку і геопросторової організації територіальних сакральних систем; виявлення й обґрунтування законів і закономірностей їх формування, функціонування, структури та відповідності, розроблення понятійно-термінологічного апарату.

До надзвичайно важливих завдань ми відносимо дослідження сакральної життєдіяльності населення в умовах співвідношення соціального сакрального простору й соціального сакрального часу з іншими соціальними просторами й часами та геопросторово-часовими координатами.

Предмет сакральної географії — територіальна організація сакральної життєдіяльності людини, релігійної групи людей, країни, групи країн, світу та її вплив на територіальну організацію суспільства загалом в умовах співвідношення соціального сакрального простору й соціального сакрального часу з іншими соціальними просторами, часами та геопросторово-часовими координатами.

Як і будь-яка інша самостійна наука, сакральна географія виконує численні функції. Найважливіша з них — загальноосвітня. Сакральна географія допомагає зрозуміти особливості світогляду різних людей, спільностей, націй у різних державах і на основі цього формувати власний світогляд, створювати свою картину світу.

Отже, сакральна географія — самостійна галузь знань. Вона має власний об'єкт, аспект, мету, завдання дослідження, предмет вивчення, як кожна самостійна наука виконує низку функцій, необхідних і корисних для суспільства.

Водночас сакральна географія певною мірою є релігієзнавчою наукою, отже, входить і до системи релігіезнавчих наук, використовує характерні для цієї системи методи, зокрема етнологічний, психологічний. Основу її становить людина, різні спільності людей, суспільство та їх взаємозв'язок з Богом, Вищими Силами, але обов'язково в конкретній системі просторово-часового відліку та в умовах релігійного часу, релігійного простору.

Яке ж місце посідає сакральна географія в системі географічних наук?

Сучасні соціогеографи не мають однозначної відповіді на це запитання. Так, аналізуючи місце сакральної географії, О. Шаблій наголошує, що воно визначається її роллю у суспільстві, а також тим, що ця галузь науки перебуває на стику географії культури та сфери обслуговування і належить до найважливіших сфер духовної культури людства. Такий погляд, безсумнівно, заслуговує на увагу. С. Павлов, К. Мезенцев, О. Любіцева вважають, що географія релігій належить до соціально-географічних дисциплін і є розділом культури. Безумовно, сакральна географія — соціогеографічна дисципліна. Проте, враховуючи висвітлене нами співвідношення релігії та культури, а також інші погляди, доцільніше розглядати сакральну географію й географію культури як самостійні соціо-географічні науки.

Сакральна географія входить до складу соціальної географії, тобто е суспільною наукою. Тісні її зв'язки з усіма соціальними науками інтенсифікуються і зміцнюються завдяки соціальній доктрині церкви. Що ж мається на увазі під цією доктриною? Термін соціальна доктрина, запропонований Папою Пієм ХП, надійно закріпився і в богословському лексиконі, й сучасній науковій термінології, і в офіційних урядових документах, і в публіцистичних творах, і навіть у повсякденній мові. В центрі соціальної доктрини — концепція людської особи та гарантії її повноцінного розвитку (дотримання прав людини, поваги до її сакрального світу, а також розкриття і визнання призначення, унікальної цінності та гідності людини). Мається на увазі, що ця концепція може бути реалізована лише внаслідок турботи та відповідальності церкви за людину, довірену їй Богом. Соціальний вимір — специфічна риса більшості релігій світу. Хоча соціальна діяльність церкви коріниться в зародках самих релігій (зокрема, в християнстві вона випливає із спасенної та визвольної місії Ісуса Христа), її соціальна доктрина в сучасному розумінні сформувалася в XX ст. Як уже згадувалося, в наш час мають місце регіональні та конфесійні особливості соціальної доктрини церкви. Саме соціальна доктрина належить до найвагоміших факторів зміцнення позиції церкви в сучасному суспільстві, адже вона є однією з важливих точок стику релігії зі сучасною наукою та політикою.

Як тісно пов'язана соціогеографічна наука сакральна географія з усіма іншими соціально-географічними галузями знань? На нашу думку, передусім треба висвітлити зв'язки сакральної географії з географією діяльності