Значний інтерес викликають навчально-дослідницькі інформаційно-дискусійні web-сторінки вищих навчальних закладів, зокрема такого типу, як web-сторінка комітету з вивчення релігії Гарвардського університету за адресою: http://www.fas..

Наголосимо що в системі Internet існують українські web-сторінки. Так, Українська Греко-католицька церква має власну web-сторінку за адресою:http://www.ugkc.lviv.ua/.

У зв'язку з цим доходимо висновку: лише за умови глибокого всебічного оволодіння новими технічними, математичними і програмними засобами, створення повноцінних соціогеоінформаційних систем із сакрально-інформаційним блоком можна забезпечити адекватний сучасним потребам розвиток сакрально-географічних знань.

Сакральна географія — наука зовсім молода. Більшість сучасних учених, у тому числі В. Патійчук, вважають, що сакральна географія в Україні перебуває в зародковому стані. Це, звичайно, стосується й інших держав. Така ситуація пояснюється біполярним ставленням до релігії впродовж багатьох віків: її, з одного боку, сприймали як найпотаємніший, найсокровенніший, духовний, реально існуючий світ людини у взаємозв'язку з Богом, з іншого — як містику, шарлатанство, забобони тощо. Ось чому сакрально-географічні знання можна виявити у працях вчених різних епох, священних книгах, літературних, історичних і філософських творах, а формування географії релігії як самостійної галузі знань почалось недавно.

Сучасні історичні розвідки О. Любіцевої, К. Мезенцева, С. Павлова засвідчують, що початок розвитку сакральної географії як окремого наукового напряму та перші розробки теоретико-методологічних положень цієї галузі знань можна віднести до XIX ст., коли вперше предметну сутність географічних досліджень релігії сформулював І. Кант. Філософ визначив її як взаємодію "релігія — зовнішнє середовище", вважаючи, що сакральна географія повинна вивчати окремі релігійні напрями в конкретних природних, соціально-культурних, етнічних, економічних умовах різних країн, вплив різних релігій на етнокультурні процеси в них і зворотний вплив зовнішніх умов на релігію у процесі її поширення. І. Кант наголошував на важливості "чистих" уявлень простору та часу і для географії релігії, і для інших наук.

Суттєвим поштовхом для виникнення і формування сакральної географії як самостійної науки було зародження науки про релігію.

На думку професора Д. Шантепі де ля Соссей, наука про релігію почала самостійно розвиватися лише в останні десятиріччя XIX ст. завдяки таким факторам:—

релігія стала предметом філософського пізнання;—

розширився історичний світогляд;—

з'явився належний матеріал для розширення історичного кругозору в царині лінгвістики, філології, етнографії, міфології та фольклору.

Основним завданням науки про релігію в той період було вивчення різних релігій, їх суті і особливостей появи. Отже, науку про релігію розділяли на філософію й історію релігії. Хоч і в першому, і в другому випадках дослідження так чи інакше торкалися території (місця виникнення релігії, умов територіального поширення), серйозно сакральну географію почали сприймати зовсім недавно. Зокрема, 1967 р. була опублікована цікава праця відомого американського вченого Девіда Софера "Географія релігій".

Шмецький учений К. Ріттер запропонував власний підхід до вивчення сакральної сфери, який можна виразити короткою формулою "релігія — територія". Він стверджує: предмет географії релігії — це виявлення особливостей функціонування та взаємодії різних релігійних структур на конкретній території, вивчення їх трансформації у процесі розвитку. По суті, висувається питання про регіональну сакральну географію.

Важливим фактором розвитку сакральної географії став загальний розвиток соціальної географії. Саме в працях соціогеографів Б. Реклю, А. Гаттнера, А. Філіпсона акцентується на необхідності дослідження просторових процесів функціонування релігії. Отже, в працях Е. Реклю, на думку західних дослідників, були закладені "основи суспільно корисної (релевантної) географії".

Значний внесок у розвиток сакральної географії зробили вчені Росії до революційного перевороту 1917 р. (Наприклад, І. Покровський, В. Семенов, В. Кистяківський). В Україні сакрально-географічні дослідження пов'язані з ученими В. Кубійовичем, С. Рудницьким, Д. Антоновичем, А. Кримським та ін.

У сучасному світі спостерігається великий інтерес до сакрально-географічних знань, зокрема у найрозвинутіших державах. Величезна увага приділяється вивченню поширення релігій у світі, співіснуванню окремих церков на відносно невеликих територіях, прогнозу релігійної ситуації в світі на найближчу та віддаленішу перспективу.

Цікаво, що окремі теоретичні положення сакрально-географічної науки розроблені фахівцями інших галузей знань. Наприклад, відомий учений Мірча Еліаде, який присвятив життя вивченню історії релігії, досліджував простір і час з погляду сакральної життєдіяльності людини.

Були зроблені перші спроби об'єднання зусиль і наукової діяльності сакрально-географів різних держав світу. Для цього використані географічні з'їзди (так, 1976 р. на географічному з'їзді в Нью-Йорку створена міжнародна робоча група з географії релігії на чолі з М. Бютнером із ФРН), географічні журнали і збірники, а також міжнародна інформаційна система Internet (зокрема, у цій системі за адресоюhttp://www.moreheadst.edu/ peopelеt.pitts міститься інформація про програму з курсу географії релігії, який читає Тімоті Піттс). Завдяки Internet, а також на підставі огляду сучасних публікацій можна дійти висновку, що найпоширеніші сакрально-географічні знання у США, Польщі, Німеччині. Наприклад, у США 1996 p. видана "Хрестоматія світових релігій". В Польщі опублікована праця польських вчених Моніки і Удо Творушків, присвячена світовим релігіям, яка 1996 р. була видана німецькою мовою.

Після розвалу Радянського Союзу і відродження в Україні релігії та релігійності населення інтерес до сакральної географії надзвичайно зріс. Відновлення сакрально-географічної тематики пов'язують з іменем О. Шаблія. Останніми роками інтенсивно формуються сакрально-географічні школи (Київська, Львівська та ін.). Проблеми сакральної географії обговорювались, як уже зазначалося, на різних конференціях, зокрема на конференції "Проблеми географії України" (Львів, 25—27 жовтня 1994 p.); у навчальному посібнику "Соціально-економічна географія України" (за ред. О. Шаблія), міститься у розділі під назвою "Географія релігії". Величезний пласт сакрально-географічних знань можна почерпнути в матеріалах циклу конференцій, симпозіумів, колоквіумів на релігійну тематику, які з посвятою 2000-літтю Різдва Христового уже розпочаті науковцями й освітянами України, а також у матеріалах міжнародних конференцій, організованих ООН з 1992 р. Відбулися міжнародні конференції "Навколишнє середовище і проблеми розвитку", "Права людини", "Населення і проблеми розвитку", "Щорічна конференція з виховання", "Людські поселення — Габітат ІІ". Надзвичайно цікаві сакрально-географічні знання містяться у матеріалах двох Європейських екуменічних зборів — високопрестижних заходів християнських церков і конфесій Європи. Про їх зміст можна дізнатися з програми Другого Європейського екуменічного збору, який відбувся 1997 р. в Австрії під девізом "Примирення — дар Божий і джерело нового життя". Ця програма охоплювала шість тематичних напрямів, особливо важливих з погляду сакральної географії:—

пошук єдності між церквами;—

діалог релігій і культур;—

здійснення соціальної справедливості, подолання бідності і всіх форм соціальної дискримінації;—

примирення народів методами ненасильницького подолання конфліктів;—

екологічні проблеми, відповідальність перед прийдешніми поколіннями;—

справедливе ставлення (терпимість) до інших релігій.

Величезне значення для становлення сакральної географії як самостійної науки має вихід у світ навчального посібника С. Павлова, К. Мезенцева, О. Любіцевої "Географія релігій", який визнано одним із кращих на конкурсі, організованому Міністерством освіти України та Міжнародним фондом "Відродження". У ньому узагальнено здобутий за минулий період досвід вивчення духовної сфери; розроблені на засадах сучасної теорії економічної та соціальної географії головні науково-методичні положення системного дослідження географії релігій; на підставі ретроспективного аналізу показано сучасну картину територіальної організації світових, регіональних, локальних місцевих і нових релігій; на тлі світового релігійного процесу розкриті складнощі конфесійної ситуації в Україні. Головний акцент у цій праці зроблено на поширення релігій у просторі та на їх територіальній організації.

Сучасні теоретичні й практичні проблеми становлення та подальшого розвитку сакральної географії, їх характер — це своєрідний критерій рівня розвитку цієї галузі знань. Зокрема, про теоретичний рівень розвитку сакральної географії можна дізнатися з уваги на рівень розвитку її мови, тобто стану понятійно-термінологічного апарату. Він, як уже зазначалось, перебуває на стадії становлення, що зумовлено відносною молодістю цієї науки й особливостями формування її наукової мови: потребою використання географічних і релігійних термінів, понять, доцільністю відновлення традиційних українських термінів, створення нових термінів відповідно до граматичних і фонетичних правил української мови. Отже, подальший розвиток понятійно-термінологічного апарату е чи не найбільшою теоретичною проблемою сучасної сакральної географії.

До головних завдань цієї галузі знань належить створення підручників із сакральної географії українською мовою. Для підготовки високофахових дослідників названої проблеми та педагогів доцільно, щоб на географічних факультетах були створені кафедри сакральної географії.

Дуже важливою теоретичною проблемою і настільки ж складною є розроблення концепції територіальної організації сакрально-географічної життєдіяльності людини. Вона по-різному трактується науковцями, владними структурами, духовенством, конкретною релігійною людиною: у всіх існує власне бачення простору, домінант, акцентів, точок у просторі тощо.

До найвідповідальніших завдань сакральної географії відносять релігійне районування України. Розв'язання проблеми має неабияке практичне значення, адже виважена, економічно і соціально доцільна регіональна стратегія розвитку держави можлива лише за умов урахування релігійного районування.

Не меншої уваги потребують пошук методів і систем показників для обґрунтування закономірностей