Хоча сакральна географія сформувалася як самостійна галузь знань, надзвичайно гострою постає проблема уточнення "паспортних даних" цієї науки, тобто уточнення предмета - сакральної географії, конкретизація завдань.

До невідкладних належить розв'язання таких теоретичних проблем сакральної географії, як розроблення теоретичних узагальнень соціальних, економічних, екологічних та інших чинників форм просторової організації сакральної географії, дослідження сакрально-географічних аспектів індивідуального та суспільного здоров'я.

Серед практичних завдань сакральної географії особливого вивчення потребує виникнення і функціонування органів управління в межах однієї конфесії, а також міжконфесійних органів, у тому числі міжконфесійних координуючих органів. Важливе практичне завдання — висвітлення суспільної (соціальної) ролі церкви у незалежній Україні, значення піднесення цієї ролі на належний рівень у державі загалом і в окремих її регіонах. Не менш важливо розкрити у межах соціально-географічної науки ту особливу роль церкви, яку вона може виконувати у вихованні підростаючого покоління, розв'язанні проблем охорони здоров'я, боротьбі з бідністю та соціальними недугами сучасного суспільства.

В. Патійчук наголошує на таких найважливіших практичних сучасних релігійно-географічних проблемах: вивчення релігійної приналежності населення окремих країн і всього світу; територіальна організація релігійних конфесій і громад; аналіз стану релігійно-побутових відносин у різних країнах і регіонах світу, оцінка їх ролі у житті людей різних національностей; визначення територіальних аспектів еволюції релігії й культури в різних етнічних спільностей; дослідження територіальних змін окремих релігійно-етнічних ознак у ході історичного розвитку (обрядовості, основних релігійних положень і догматів, релігійного ареалу розселення, особливостей господарської діяльності, культури, їх впливу на релігійно-територіальні форми зосередженості суспільства).

На нашу думку, серед практичних завдань сакральної географії особливу увагу з позицій цієї науки слід приділити належній оцінці сучасної соціальної доктрини церкви, її міжнародної діяльності.

Знання із сакральної географії необхідні також і священнослужителям різних церков. Вони дадуть їм змогу глибше пізнати географічні закономірності сакральних явищ у земному просторі, зрозуміти особливості сучасної сакральної поведінки населення. Крім того, саме ці знання сприятимуть вихованню толерантності у священнослужителів різних конфесій.

Сакральна географія — самостійна галузь знань, яка входить до системи соціально-географічних наук. Вона має власний об'єкт, аспект, метод, мету та завдання, предмет дослідження, об'єднує науковців-дослідників, котрі іменують себе як сакрально-географи (соціогеографи).

Особливості територіальної організації релігії в Україні зумовлюються багатьма факторами, найважливіші з яких — політичні, історико-географічні й етнічні. Поширення різних конфесій в Україні детермінувалось часом, владою (ставленням структур державного управління до релігії) історичними подіями, відбувалися у той чи інший період, а також етнічними особливостями розміщення населення. Це визначало нерівномірність розміщення конфесійних громад у регіонах, різну кількість релігійних громад різних конфесій на території районів, областей.

З виборенням незалежності в Україні змінилась політична, соціально-економічна й екологічна ситуація, що мало великий вплив на релігійне життя, яке в 90-х роках характеризувалося такими особливостями:

1. Трапилися кардинальні зміни у ставленні владних структур до релігії — відбулося взаємовизнання владних і церковних структур, поліпшились взаємовідносини між ними.

2. Інтенсифікувались організаційні релігійні процеси, виникли всеукраїнські організації окремих церков, що зумовило активізацію їх діяльності на місцях. Зокрема, 1992 р. організаційно оформилися буддисти України, 1993 р. утворене Духовне управління мусульман України, організована церква адвентистів сьомого дня та ін.

3. Виникли всеукраїнські органи управління, основне завдання яких — координація діяльності всіх конфесій. Зокрема, у цей період були створені Державний комітет України у справах релігій, Всеукраїнська Рада церков.

4. Активізувалася міжнародна релігійна діяльність українських церков.

5. Виникли релігійні громади нових, раніше відсутніх на ЇЇ території конфесій і сект.

Усе це не могло не позначитися на територіальній організації релігії, яка була у цей період надзвичайно динамічною і, безумовно, зазнає значної трансформації у найближчій перспективі.

За О. Шаблієм, сучасна геопросторова організація релігії в Україні вирізняється важливою особливістю: із Заходу на Схід поступово спадає інтенсивність релігійного життя, зростає релігійна зубожілість і войовничий матеріалістичний атеїзм. Водночас найінтенсивніше відбувається становлення релігійного життя і діяльності саме на Півдні та Заході, де зростання релігійності населення здійснюється у руслі всього українського національного відродження, традицій запорозького козацтва, покровителькою якого була Матір Божа — Діва Марія, а день Святої Покрови — 14 жовтня — був Січовим празником.

Другою надзвичайно важливою, на нашу думку, особливістю є зростання ролі м. Києва як столичного міжконфесійного релігійного центру і релігійного центру багатьох конфесій.

Третя особливість — інтенсифікація організаційного оформлення конфесій, удосконалення їх територіальної організації. Важливо акцентувати на тому, що дослідження територіальної організації тієї чи іншої конфесії буде неповним без вивчення її організаційної форми, ієрархії. Зокрема, у православ'ї розрізняють такі сходинки ієрархії: патріарх, митрополит, архієпископ, єпископ, архімандрит, ігумен, ієромонах, ієродиякон. Патріарх (родоначальник), а інколи митрополит (людина з головного міста) очолює всю церковну організацію країни. Єпископами (пастирями) називають усіх архієреїв (старших священиків): патріарха, митрополита, архієпископа, єпископа. Крім того, єпископом називають главу єпархії — церковно-адміністративного округу, межі якого збігаються з кордонами областей. До складу єпархії входять парафії (церковні громади) — нижчі церковно-адміністративні організаційні ланки на чолі з церковною радою, що об'єднує віруючих, яких обслуговують церковнослужителі одного храму. Межі парафій визначаються за територіальними ознаками. Архієпископ (старший пастир) — почесний титул. Його надають єпископу за заслуги у церковному служінні. Архімандрит (начальник духовної вівчарні) — глава великого чоловічого монастиря, лаври. Часом цей титул надають ректорам духовних навчальних закладів, начальникам духовних місій за кордоном, деяким монахам за особливі заслуги перед церквою. Ігуменом (ведучим) називають настоятеля монастиря, ієромонахом — монаха, котрий має право здійснювати церковні таїнства, ієродияконом — священнослужителя, який може прислуговувати ієромонаху, але сам при цьому таїнств не здійснює.

Церковна ієрархія надзвичайно сильно впливає на освоєння простору: в місцях концентрації вищого духовенства формуються релігійні комплекси, у складі яких — не лише культові споруди та релігійні пам'ятки, а й адміністративні установи, навчальні заклади, об'єкти релігійної інфраструктури (видавництва, малярні майстерні тощо). Парафіяльні ж храми дуже часто менші, скромніші, поодинокі споруди, це, в свою чергу, визначає територіальну організацію релігії загалом.

Згідно з інформаційним звітом Державного департаменту в справах релігій "Про стан і тенденції розвитку релігійної ситуації та державно-церковних відноси в Україні", релігійна мережа в Україні станом на 1 січня 2006 р. мала 55 віросповідних напрямків, у межах яких діями 32 186 релігійних організацій (на 1,4 тис. більше ніж 2005 р.), у тому числі ЗО 941 релігійна громада, 71 центр і 228 управлінь, 386 монастирів, 309 місій, 76 братств, 175 духовних навчальних закладів, 12 522 недільні школи. Справами церкви в Україні опікується 28 431 священнослужитель. Зростає видання церковних друкованих засобів масової інформації, нині їх кількість становить 357 одиниць. Для богослужінь релігійні організації використовують 21 075 культових і пристосованих під молитовні споруд.

За висновками Державного департаменту в справах релігій, темпи зростання кількості церковно-релігійних інституцій за останні п'ять років засвідчують, що розширення релігійної мережі набуло усталеного характеру і становить 4,1—4,7 % на рік. Так, за підсумками 2005 p., кількість релігійних організацій порівняно з попереднім роком зросла на 4,3 %, а релігійних громад — на 4,4 %. Впродовж останніх років відбулося зменшення різниці чисельності релігійних конфесій, течій і напрямів, кількісних показників релігійних громад у різних регіонах України. Так, якщо на початок 1992 р. у західних областях діяло 7742 (59,7 % від загальної кількості громад) первинних осередків віруючих, то в 2000 р. — 41,3 %, а 2006 р. — 35,8 % (або 11 070 громад).

Другим за чисельністю релігійних організацій є Центральний соціально-економічний район, де з часу здобуття Україною незалежності кількість первинних осередків віруючих зросла на 4790 і становить 7009 парафій, або 22,7 %.

Південний соціально-економічний район характеризується найбільшим приростом релігійних громад, зокрема національних меншин. Якщо у 1991 р. загальна кількість осередків становила 956 одиниць, то на сучасному етапі — 5383, тобто збільшення відбулося на 82,2 %.

У східних областях діє 2709 парафій (8,8 % від їхньої загальної кількості в країні).

Розподіл релігійних організацій за конфесійною ознакою засвідчує про домінування в Україні православ'я, до якого входить 15 939 зареєстрованих парафій, тобто 51,5 % загальної кількості релігійних осередків віруючих країни.

Найчисельніша (10875 парафій) — Українська Православна церква, мережа якої становить 68,2 % православних громад країни. Церква має 161 монастир, 37 братств, 16 духовних навчальних закладів, п'ять місій і 4019 недільних шкіл.

Служителями культу церква забезпечена на 84,3 %.

Українська Православна церква Київського патріархату за кількістю релігійних організацій, що становлять її мережу (3840), посідає друге місце в країні після УІЩ. В структурі церкви діють патріархія, 31 єпархіальне управління, 39 монастирів, 24 місії, вісім братств, 16 духовних навчальних закладів і 1153 недільні школи. Діяльність церкви висвітлюють 32 періодичні релігійні видання.

Українська