Політичний статус особистості

План

1. Об'єктивно можливі політичні ролі особистості

2. Чому громадянину необхідна політична культура?

3. Чи складна роль виборця?

Чи може рядовий громадянин впливати на політику? Чи залежить від кожного з нас вибір компетентних і чесних політиків? Чи будь-яка людина може стати політичним лідером? Які можливі шляхи політичного удосконалення особистості?

ОБ'ЄКТИВНО МОЖЛИВІ ПОЛІТИЧНІ РОЛІ ОСОБИСТОСТІ

Права й обов'язки особистості, виражені в правових актах, характеризують правове становище особистості в суспільстві, тобто її правовий статус.

Яке ж правове становище особистості в політичних системах демократичних країн?

До політичних прав і свобод громадянина відносяться: право обирати і бути обраним в органи державної влади і місцевого самоврядування; об'єднуватися в громадські організації, у тому числі й у політичні партії; проводити мітинги. Вуличні ходи, демонстрації, пікетування .за умови попереднього повідомлення (чи з дозволу) влади; направляти особисті і колективні звертання (петиції) у державні органи і до посадових осіб. Таким чином, кожен громадянин має право брати участь в управлінні справами суспільства і держави як безпосередньо, так і через своїх представників.

Ціль законодавчих обмежень прав і свобод людини може бути тільки одна .забезпечення прав і свобод інших та задоволення справедливих вимог моралі, суспільного порядку і загального добробуту в демократичному суспільстві. Дані положення закріплюються, конкретизуються в законодавчих актах багатьох держав, що забезпечує високий політико-правовий статус їхніх громадян.

Реалізуючи ті чи інші політичні права, громадянин тим самим виконує певні політичні ролі. Політичні ролі особистості різноманітні: виборець, депутат, член якої-небудь недержавної політичної організації, учасник мітингу тощо.

ЧОМУ ГРОМАДЯНИНУ НЕОБХІДНА ПОЛІТИЧНА КУЛЬТУРА?

Для виконання різноманітних політичних ролей, грамотної й ефективної участі в політиці вимагаються: по-перше, різнобічні політичні знання; по-друге, орієнтація на цінності і правила життя демократичного суспільства; по-третє, оволодіння способами політичної діяльності. Названі умови у своїй сукупності характеризують демократичну політичну культуру. Розглянемо детальніше кожну з її складових.

Політичні питання - це знання людини про політику, політичну систему, про різні політичні ідеології., а також про ті інститути і процедури, за допомогою яких забезпечується участь громадян у політичному процесі. Політичні знання можуть включати як наукові, так і життєві уявлення. У життєвих уявленнях політичні явища нерідко спотворюються. Скажімо, свобода розуміється як уседозволеність, консенсус - як згода, а демократія - як безмежні можливості робити усе, що забажаєш. Наукові знання є результатом оволодіння основами політичної науки і покликані адекватно відбивати політичну реальність.

Людина, що володіє науковими знаннями, здатна самостійно орієнтуватися й оцінювати політичну інформацію, протистояти спробам маніпулювання її політичною свідомістю, що, на жаль, є нерідкісним явищем у політиці. Маніпулювання (навмисного перекручування інформації) - це управління політичною свідомістю з метою спонукання громадянина діяти (або не діяти) усупереч власним інтересам.

Політичні ціннісні орієнтації - це уявлення людини про ідеали і цінності розумного або бажаного суспільного устрою. Вони формуються під впливом знань про політика, особистісного емоційного ставлення до політичних явищ.

Багато українців, як відзначають політологи, не мають поки ще міцних і усвідомлених орієнтацій на затвердження в країні демократичних цінностей, зафіксованих у Конституції України (як ви думаєте, чому?). Найчастіше вони "малюють" такий ідеал суспільного устрою, який неможливо реалізувати в принципі. Наприклад, в економічній сфері визнаються, як правило, лише соціалістичні цінності (державна власність на землю, банки, промислові підприємства тощо), я в сфері політичній цінності ліберально-демократичні (політичній плюралізм, відчуженість природних пряв людини, вільні вибори тощо). Слабість політичних позицій багатьох громадян є однією з причин, що утруднюють досягнення згоди в суспільстві і сприяють виникненню різних радикальних політичних рухів, а головне перетворенню суб'єкта політики в її пасивний об'єкт.

І навпаки, прихильність до демократичних ідеалів) цінностей спонукує людину до цілеспрямованих, найчастіше конструктивних дій.

Способи практичних політичних дій це зразки і правила політичної поведінки, які визначають, як можна і як варто чинити. Багато вчених називають їх моделями політичної поведінки, тому що виконання громадянином якої-небудь політичної ролі припускає дотримання не одного, а кількох правил, які в поєднанні відображають зміст відповідної ролі.

Візьмемо мітинги - одну з форм політичної участі (поведінки), у якій реалізується природне право громадянина виражати своє ставлення до дій політичної влади і робити на неї вплив, дотримуючись при цьому демократичних правил.

Мітинг може бути тільки мирним і не повинен закликати до насильницького повалення конституційного ладу, расової і національної ворожнечі. Він повинен проводитися при дотриманні суспільного порядку, не порушувати спокій проживаючих поблизу громадян. Важливими умовами ефективного проведення мітингу є правдива, вивірена інформація і по можливості стриманий, а не напружений тон мови ораторів, повага до людського достоїнства. Недотримання елементарних правил може перетворити мітинг із форми безпосередньої демократії у владу юрби, яка бешкетує - охлократію. Таким чином, право переконувати людей, організовувати політичні акції, утім, як і інші політичні права і ролі, припускають розвинуте почуття цивільної відповідальності, невіддільне від уміння і готовності людини контролювати власні дії, відповідати за свої вчинки перед самою собою і суспільством.

Знання і уявлення про політика, ціннісні орієнтації відносяться до сфери політичної свідомості, а способи практичних політичних дій до моделей політичної поведінки. Політична свідомість визначає політичну поведінку, що, у свою чергу, активно впливає на політичну свідомість.

ЧИ СКЛАДНА РОЛЬ ВИБОРЦЯ?

Кожен громадянин залежно від життєвих обставин, особистих потреб і можливостей вибирає собі конкретну політичну роль (або ролі) не захоче піти на мітинг чи стане, приміром, учасником жіночого руху. Не всі, природно, захочуть зробити політику своєю професією. Так це і не обов'язково. Проте існує вид політичної діяльності, у якій бере участь, як правило, більшість населення. Це вибори, що визнаються в розвинутих демократіях оптимальним способом формування і відновлення державної влади і місцевого самоврядування (поясніть чому). Не випадково в нашій країні була реформована виборча система (у чому мсти і суть цих змін?). Виборча кампанія звичайно виключає організаційний і інші етапи: висування кандидаті", передвиборну боротьбу, вибори (голосування) громадян, підрахунок голосів і оголошення підсумків виборів.

До організаційних заходів відносяться: утворення виборчих округів і дільниць, створення виборчих комісій, складання списків виборців, підготовка виборчих бюлетенів тощо.

Висування кандидатів здійснюється виборчими об'єднаннями (політичними партіями, блоками партій і рухів), а також виборцями. Можливе і їхнє самовисування.

Після збору передбаченого законом числа підписів на свою підтримку висунуті кандидати (чи списки кандидатів) реєструються виборчими комісіями, і починається стан передвиборної боротьби. Претенденти на владу при сприянні своїх команд із довірених осіб проводять передвиборну агітацію. В даний час усе більш зростаючу роль у передвиборчій агітації набувають засоби масової інформації. Серед них існує "поділ праці". Телебачення, наприклад, за своєю специфікою орієнтоване на передачу головним чином інформації, що мас зорові образи. Абстрактні положення, скажімо, передвиборних програм, ідей тощо, звичайно, погано сумісні з екранним зображенням і призначені для друкованих комунікативних засобів і радіо. Однак загальною тенденцією сучасного світу є відносне ослаблення впливу на виборців друкованої продукції при зростаючому впливі електронних засобів. Поширення супутникового зв'язку, кабельного телебачення, комп'ютерної графіки й електронних текстів, відеокасет тощо створює умови для прямого (майже особистого) інформаційного контакту претендентів на владу з кожним виборцем, проникаючи навіть у най віддалений і куточки нашої країни. Зручно влаштувавшись перед телевізором, громадяни відчувають свою самостійність, сприймаючи інформацію індивідуально і, як їм здається, раціонально. Цьому багато в чому сприяють і можливості ТБ у встановленні діалогових комунікативних зв'язків через прямі дзвінки глядачів у телестудію, телеопитування і "моментальне" підведення їхніх підсумків. Не випадково телебачення сьогодні лідирує серед інших ЗМІ за силою переконуючого впливу на довіру людей.

У нових умовах конкурентна боротьба між політичними суперниками багато в чому нагадує традиційний ринок, де індивідуальні "покупці" (виборці) стоять перед проблемою вибору "товару" (претендентів на владу). Продаж "товару" усе частіше здійснюють спеціальні фірми в сфері дорогих послуг." політичного маркетинг)', тобто комплексу заходів щодо вивчення "ринку": інтересів, настроїв, уявлень і чекань виборців.