Політична діяльність, як і будь-яка інша, припускає визначення її цілей. Вони поділяються на довгострокові (їх називають стратегічними) і поточні цілі. Цілі можуть бути актуальними, пріоритетними і неактуальними, реальними і нереальними. Наскільки актуальна, з одного боку, і реальна, з іншого, та чи інша мета, можна відповісти лише шляхом повного і точного аналізу основних тенденцій суспільного розвитку, назрілих соціальних потреб, розміщення політичних сил, інтересів різних соціальних груп.

Особливе значення має питання про наявність засобів, за допомогою яких можна реалізувати намічені цілі. Ми вже зверталися до питання про співвідношення цілей і засобів. Стосовно політичної діяльності це питання розглядав видатний мислитель епохи Відродження Ніколо Макіавелі (1469-1527). " Є зайвим говорити, - писав він, - наскільки похвальна в державі вірність даному слову, прямодушність і неухильна чесність. Однак ми знаємо з досвіду, що в наш час великі справи вдавалися лише тим, хто не намагався стримати дане слово і вмів, кого потрібно, обвести навколо пальця; такі володарі в результаті процвітали більше, ніж ті, хто цінував чесність... Варто розуміти, що володар, особливо новий, не може виконувати все те, за що людей вважають прекрасними, тому що заради збереження держави він часто буває змушений йти проти свого слова, проти милосердя, доброти і благочестя. Тому в душі він завжди повинен бути готовим до того, щоб перемінити напрямок, якщо події наберуть іншого повороту або в іншу сторону "задме вітер фортуни", тобто, як було сказано, за змогою не віддалятися від добра, але при потребі не цуратися і зла".

Отже, політичний діяч ("володар"), як вважав Н. Макіавеллі, "заради збереження держави " може порушити дане слово та взагалі " не цуратися і зла". І в наш час є політичні діячі, які, малюючи світлий образ проголошуваних цілей, виправдовують використання для їхнього досягнення зовсім не найкращі засоби. Особливо нерозбірливі в засобах екстремістські (тобто прихильні до крайніх поглядів і мір) організації. Борючись за свої політичні цілі, вони вважають за можливе захопити літак з пасажирами, які ніякого відношення до їхніх проблем не мають; улаштувати вибух де-небудь у людному місці, де загинуть люди, які випадково там опинились; брати й убивати заручників.

Формулі "мета виправдовує засоби" протистоїть інший погляд на співвідношення політики і моралі: підкорити політику моральності. Однак багато учених відзначають, що політичному діячу нерідко доводиться вибирати: або для запобігання небезпеки проводити жорсткі міри, які не цілком відповідають "абсолютній моралі", або своєю бездіяльністю створити проблеми для суспільства. Моральна межа, яку не можна переступити, сьогодні відображена у документах про права людини, у міжнародному гуманітарному праві.

ПОЛІТИЧНІ ДІЇ

Нагадаємо, що будь-яка діяльність є сукупністю дій. Політична діяльність містить у собі найрізноманітніші дії: організацію партій і прийняття урядових рішень, виборчі кампанії і виступи в парламенті, політичні мітинги і дипломатичні переговори, проведення партійних з'їздів і звертання до народу, розробку політичних програм і референдуми, державні перевороти і візити урядових делегацій. Це акції окремої людини чи групи, що виступають як суб'єкти політичної діяльності.

Політичні дії бувають спрямовані на те, щоб "зробити щось" (наприклад, домогтися прийняття якого-небудь закону тощо),"не допустити чогось" чи "припинити щось" (наприклад, припинити міжнаціональний конфлікт). У зв'язку з цим варто розглянути не тільки дію, але і бездіяльність. Як можна було б оцінити бездіяльність державного лідера перед фактом небезпеки державного перевороту? Як оцінити бездіяльність людини стосовно виборів (неучасть у виборах)? І в тому, і в іншому випадку бездіяльність дозволяє іншим учасникам політичних подій провести свою лінію.

Дії суб'єктів політики можуть бути раціональними й ірраціональними. Раціональні - це дії усвідомлені, сплановані, з чітким розумінням цілей і необхідних засобів. Ірраціональні - це дії, мотивовані головним чином емоційними станами людей, наприклад їхнім роздратуванням, ненавистю, почуттям страху, враженнями від подій, що відбуваються. У реальному політичному житті раціональний та ірраціональний початки сполучаються, взаємодіють. Політичні дії бувають стихійними й організованими. Стихійно виниклий мітинг і ретельно підготовлені збори партійної організації - приклади таких дій.

Далеко не завжди політична дія призводить до досягнення поставленої мети. Останнім часом зросло значення таких методів політичної діяльності, як переконання, вивчення суспільної думки, конструктивний діалог різних політичних сил, контроль за дотриманням правових норм, прогнозування наслідків тих чи інших політичних дій. Усе це вимагає від суб'єктів політики високої політичної культури, морального самоконтролю, політичної волі.

ВЛАДА І ВЛАДНА ДІЯЛЬНІСТЬ

Оскільки політична діяльність пов'язана з впливом на владу чи використанням влади, розглянемо це поняття більш детально. При цьому врахуємо, що з ним ви зустрічалися багаторазово й у курсі історії, і при вивченні суспільствознавства. Вам, напевно, знайомі слова, що в основі мають грецькі корені "кратос" чи "архи", що означають "влада", "панування": аристократія, демократія, монархія тощо. Ви, імовірно, знаєте і те, що влада - це спосіб впливати на поведінку людей з опорою на авторитет, право, а якщо необхідно, то підкорення своїй волі за допомогою примусу. Влада в сфері економіки називається економічною владою, яка розподіляється між вищими державними органами, промисловими і фінансовими компаніями, фірмами, їхніми керівниками і власниками. Влада військова знаходиться в руках Верховного головнокомандуючого (в Україні за Конституцією ним є Президент країни), воєначальників. Духовна влада, тобто влада ідей, - це вплив на суспільство найбільш авторитетних письменників, учених, журналістів, церковних діячів, а також власників і керівників засобів масової інформації, яку іноді називають владою інформаційною. Державну владу здійснюють органи держави й особи, наділені вищими повноваженнями відповідно до Конституції країни (у державній владі виділяють законодавчу, виконавчу і судову). Різні суб'єкти політики прагнуть опанувати владою у всіх сферах життя суспільства. Можливість впливати на все суспільство в цілому дає політична влада, якою володіє держава, а в політичних партіях і рухах - їхні лідери.

Політична влада як державна виникла близько 5 тис. років тому. Однак ще в попередні тисячоріччя виникла потреба регулювати взаємодії людей, надати їм організованість, підкоривши загальним правилам поведінки. Таке регулювання на ранніх етапах людської історії здійснювалося волею народних зборів, ради старійшин, військових вождів. Чим багатограннішою ставала діяльність людей, чим помітніша соціальна нерівність, тим більш різними ставали їхні інтереси, тим гострішою була потреба у їхньому узгодженні, в особливій діяльності, спрямованій на упорядкування, інтеграцію суспільства, запобігання хаосу, дезорганізації, руйнування соціальних зв'язків. Ця особлива діяльність стає професійною: з'явився прошарок людей, головним заняттям яких стяло керування справами суспільства, здійснення владних функцій. Виникла держава, що стало головним знаряддям реалізації політичної влади.

Владна діяльність чи володарювання — це в основному діяльність з вироблення і прийняття владних рішень і їхнього проведення в життя. Російський філософ І.О. Ільїн (1883-1954) так охарактеризував цю діяльність: "Пануючий повинен не тільки хотіти і вирішувати, але й інших систематично приводити до бажання і рішення. Панувати - означає ніби накладати свою волю на волю інших, однак для того, щоб це накладення добровільно приймалося тими, хто підкоряється.

Володарювання є тонким художньо складовим процесом спілкування більш могутньої волі з більш слабкою волею. Цей процес створює незриму і невагому атмосферу тяжіння периферії до центру, багатьох розрізнених воль до єдиної, організованої, провідної волі".

Політична наука виділяє ряд ключових компонентів цієї діяльності. Це насамперед владна воля, тобто інтенсивне прагнення до досягнення мети, мобілізація сил, воля в прояві влади, прийняття таких рішень, які повинні виконуватися усіма, здійснення мір, яким повинні усі підкорятися. Це владне рішення, постанова з якого-небудь питання, основою якого є висновок, до якого прийшов носій влади (володар, орган держави) у результаті вивчення питання, його продумування, обговорення, узгодження. Це також і владні дії, конкретні прояви активності, у якій реалізуються владна воля і владні рішення. Владна діяльність знаходить висвітлення у владних актах, тобто в законах, указах, постановах, наказах державних органів. Ці особливості владної діяльності ви можете побачити в політиці відомих вам керівників різних держав у різні історичні періоди - Богдана Хмельницького, Михайла Грушевського, Наполеона і Рузвельта.

Володарювання - це вид політичної діяльності, і йому також притаманні всі ті риси, що характеризують політику як діяльність і які описані в цьому параграфі.

Владна діяльність - це, власне кажучи, політика влади, що впливає на всі соціальні спільності, на всі сфери життєдіяльності людей, на суспільство в цілому.