У колишній Російській імперії були прихильники і більш помірного крила марксизму. Так, Г.В. Плеханов (1856-1918), відстоюючи разом із західноєвропейськими соціал-демократами ідею зрілості економічних передумов як необхідної умови переходу до нового суспільного ладу, застерігав від передчасних комуністичних експериментів. Захоплення революціонерами влади при відсутності умов для наступної соціальної перебудови, вважав він, "може призвести до політичного каліцтва на зразок древньокитайської чи перувіанської імперії, тобто до обновленого царського деспотизму на комуністичній підкладці".

На Заході цей напрям у марксизмі розвивав німецький соціал-демократ Е. Вернштейн (1850-1932). Насамперед він розкритикував висновок Маркса про зубожіння пролетаріату (хоча і не заперечував факти експлуатації робітників капіталістами), вважав тенденцію до зубожіння пролетаріату минущою, що властиво зародковому стану капіталістичного способу виробництва і який подолається з часом. Вернштейн думав, що число власників збільшується, середні верстви змінюють свій характер, але зберігають свої позиції в суспільстві.

Вернштейн високо оцінював роль демократії в сучасному суспільстві як появу такого соціального ладу, при якому жоден клас не користується політичними привілеями стосовно всього суспільства. У цілому він більш оптимістично дивився на перспективи капіталізму. Хоча в суспільстві існує класова боротьба, але час працює на зм'якшення класових протиріч. На його думку, політика "малих справ", часткових реформ дозволить капіталізму поступово трансформуватися в соціалістичному напрямі, і немає необхідності в руйнівних революційних потрясіннях, у відмовленні від демократичних завоювань на користь диктатури пролетаріату.

СУПЕРЕЧЛИВІ УСТРЕМЛІННЯ НАШОГО ЧАСУ

У рамках західного суспільствознавства розвивалися багато напрямів, висувалися різні теорії. Одним з таких напрямів став технократизм. Його прихильники виходять з переконання, що вирішальним фактором суспільного розвитку виступають техніка, виробничі технології. Створювана людським розумом і руками технічна цивілізація має незалежність від людини і суспільства, має здатність до саморозвитку, постійного прогресу, удосконалення своїх параметрів. У таких умовах особлива роль у суспільстві належить людям, які володіють науково-технічними знаннями, - технократам. Прийшовши до влади, ці люди організовують компетентне управління суспільними процесами.

Прояви даного підходу можна знайти в працях американського економіста Дж. Гелбрейта. Основне завдання суспільства, на думку вченого,- розвиток виробництва, а реальна влада розподіляється між фахівцями виробництва і управління (менеджерами). Гелбрейт думав, що такі ж процеси йдуть і при капіталізмі, і при соціалізмі і на цій основі в перспективі можлива конвергенція (зближення) двох систем з наступним синтезом у "змішаному суспільстві".

Поява комп'ютерної техніки дала новий сплеск технократичних ідей. Разом з тим сьогодні чимало їхніх критиків. Звертається увага на те, що перебільшення ролі техніки й індустрії в цілому в суспільному розвитку обумовило варварське ставлення до природи, до людини і поставило перед сучасним людством проблему виживання. Вказується також, що прихильники технократичних поглядів недооцінюють роль таких важливих сторін у житті суспільства, як духовна культура, не враховують вплив на людину і соціальну сферу біологічних, природних факторів.

Впливовим філософським напрямком у XX ст. став екзистенціалізм (від лат. existentia - існування). Для з'ясування позиції цих філософів звернемося до висловлень французького письменника Сартра. В одній з робіт він міркував наступним чином: при виготовленні речі людина попередньо формує її ідею; наприклад, ремісник, що виготовляє ножі, перш ніж взятися за виготовлення чергового ножа, виходить зі своїх уявлень про сутність цього предмета, тобто про те, що таке ніж взагалі і відповідно який саме ніж він повинен зробити зараз. Тут сутність передує існуванню (нового ножа). Дитина, народившись, вже існує, але стати людиною, віднайти людську сутність їй ще потрібно. Отже, немає заздалегідь заданої природи людини, ніяка зовнішня сила, ніхто, крім даного індивіда, не може здійснити її становлення людиною. Це багаторазово підсилює відповідальність людини за саму себе, за те, щоб відбутися як особистість, і за усе, що відбувається з іншими людьми. "Коли ми говоримо, що людина сама себе вибирає, то тим самим ми також хочемо сказати, що, вибираючи себе, ми вибираємо всіх людей... Якщо я, наприклад, робітник і вирішую вступити в християнський союз, а не в комуністичну партію, якщо я цим вступом хочу показати, що покірність долі - найбільш придатне для людини рішення, що царство людини не на землі, - то це не тільки моя справа: я хочу бути покірним заради всіх і, отже, мій учинок стосується всього людства".

Отже, на думку екзистенціалістів, людина внутрішньо вільна, її важка доля - бути завжди в дорозі, постійно піклуватися про місце своєї сутності.