Історичну необхідність суспільного розвитку він окреслив в трьох обов'язкових циклах (етапах), які проходить той чи інший народ:

- "період богів" (коли релігійні уявлення панували над розумом);

- "героїчний період" (пов'язаний з виникненням і розвитком держави);

- "людський період" (найвищий період у розвитку суспільства, який настає з виникненням демократичних засад, прав і свобод громадян).

Віко розглядає ці етапи як розвиток суспільства по спіралі, ототожнюючи їх з віковими періодами людини: дитинство - юність - зрілість.

Вчений концентрує увагу на тому, що саме людина вносить в історію людське, соціальне.

Самотворення людиною історії є умовою і людського самопізнання. Світ людини - це система зв'язків і взаємовідносин, що поєднують її з іншими людьми, з навколишнім середовищем. Саме завдяки такій взаємодії відбувається розвиток людини і суспільства - від напівтваринного стану до соціального, людського. Крім ідей стадійності та циклічності історичного розвитку, Віко подає багато цікавих спостережень та висновків щодо механізмів функціонування різних сфер суспільного життя, зокрема послідовності зміни форм політичного устрою, боротьби суспільних станів як головної причини таких змін, взаємозалежності економіки, політики, моралі, релігії тощо.

Багато його ідей модернізовано і трансформовано в сучасній соціології, покладено в основу цілого ряду соціологічних шкіл, течій, напрямів.

Значний внесок у розвиток філософії історії зробив французький політичний діяч, соціолог, математик Марі Кондорсе (1745-1794). Вчений здійснив спробу розкрити основні стани соціального прогресу і висловив при цьому безліч цінних ідей, здогадок стосовно ролі праці в розвитку суспільства, значення економічних, політичних та соціокультурних факторів:

I епоха – виникнення мисливства, рибальства, ремесла;

II епоха - виникнення перших народів, розширення спеціалізації діяльності;

III епоха - виникнення писемності, поява пізнавальної можливості суспільства;

IV епоха - поява, розвиток та диференціація наук, культур;

V епоха - прогрес науки, культури, мистецтва, виникнення християнства;

VI епоха - занепад науки та просвіти, торжество теології, феодальної системи;

VII епоха - відродження науки, винайдення книгодрукарства (що розширило можливості як теології, так і просвіти), пороху, компасу та ін.;

VIII епоха - виникнення просвітницьких ідей, революційність наукових відкриттів, погашення авторитету теології;

IX епоха - французька революція, відчуття свободи, прав, незалежності людини, людського розуму;

X епоха - торжество розуму на землі.

Заслуга Кондорсе полягає у його послідовній та систематичній розробці теорії прогресу і в застосуванні принципу розвитку в аналізі історичного процесу, розумінні значення економічних та духовних факторів у житті суспільства.

Просвітництво в Німеччині очолював Йоганн Гердер (1744-1803) - філософ, мислитель, вчений широкого діапазону діяльності. Він розглядав історію суспільства як закономірність розвитку природи. Земля - це частина політичної системи, кузня органічного світу. Рослинний, тваринний світ - це продукт еволюції природи. Людина – само-породження природи, несе в собі елементи як неорганічного, так і рослинного та тваринного світу і є вершиною, вінцем природи. Культура виступає одним із визначальних елементів людської історії і включає в себе мову, ремесла, науку, мистецтво та інші цінності.

Саме прогрес культури - нагромадження знань, виробничого досвіду, традицій і норм, мистецькі надбання та передача їх від покоління до покоління, від народу до народу, – і становить, на його думку, головний зміст культурного поступу людства. Сенс цього поступу він вбачає у подальшій зростаючій гуманізації умов суспільного життя.

Розвиток всесвітньої історії у зв'язку зі станом культури Гердер простежує на прикладі історії народів Далекого та Близького Сходу, Греції, Риму, Європи, слов'ян та ін. Вчений, аналізуючи історію суспільства, його культуру, духовність, вбачав сенс історичного розвитку у напрямі досягнення гуманності, виховання духовності, панування над силами природи.

Гердерівському аналізу історії суспільства притаманна гуманістичність. Домінуючою ознакою спрямованості історичного розвитку є "природний порядок", мир, злагода, безпека існування. Будь-яке порушення такого розвитку природного порядку несе за собою зло, війни, ворожнечу і т. ін. Гуманістична філософія історії Гердера випливає не стільки з аналізу фактів історії, скільки з аналізу її уроків. Його праці з філософії історії виділяються своїми загальнолюдськими історичними цінностями і орієнтаціями, тому його й називають великим гуманістом та мислителем.

Іншим впливовим представником даного напряму в розвитку соціальних знань був видатний філософ Георг Гегель (1770-1831). В історії соціології він відомий як один із фундаторів філософії історії, основні принципи якої викладені в однойменній праці "Філософія історії". Філософія історії Гегеля не містить соціологічного аналізу суспільно-історичних явищ і має характер штучної схеми всесвітньо-історичного процесу. Всесвітня історія, згідно з його твердженням, – це простір духу, який розвивається закономірно. Він розглядає історію як вищу сферу порівняно з природою, де Абсолютний розум (Дух) самопізнає себе. А тому його концепція має філософсько-ідеалістичний характер. Рушійною силою історії, її суб'єктом Гегель вважає не діяльність людини, а процес саморозвитку Духу. Людина - лише засіб. Кожному "історичному народові" притаманний свій "народний дух".

Таким чином, Гегель поєднує Абсолют з "народним духом", а історичні особи перетворюються на героїв - елементів даної сфери, які виражають долю світового духу.

Хоча даний погляд не наблизив до істини в розумінні "соціального організму", що зумовило кризу в розвитку даного напряму соціального пізнання, однак філософія історії все таки чітко поставила проблему закономірності та об'єктивності історичного процесу, зробила спроби поєднати фактологічний (емпіричний) матеріал з його теоретичними узагальненнями. Паралельно з філософією історії відбувається становлення нових галузей і напрямів у розвитку суспільної науки.

Розвиток капіталізму, товарно-грошових відносин, потреби виробництва, торгівлі, державотворення зумовлювали попит на знання політичного та економічного характеру: демографія, прибутки, робоча сила і т. ін.

Потреби у різноманітній соціальній інформації примушували шукати і віднаходити шляхи і засоби її забезпечення, що стимулювало появу нових галузей соціального знання. А тому більшість наукових відкриттів та винаходів почала набувати все більш раціонального прикладного характеру.

Французький математик, фізик, філософ Блез Паскаль (1623– 1662) дійшов висновку про можливість (ймовірність) виграшу в азартній грі, зробивши певні розрахунки. Це, у свою чергу, наштовхнуло деяких математиків на пошуки розрахунків вірогідного прогнозу певної події. Відкриття закону великих чисел Якобом Беркуллі мало велике значення для розвитку не тільки статистики демографії, а й соціології та інших наук. Так було закладено фундамент розвитку статистики, яка почала відігравати велику роль в аналітико-емпіричній галузі розвитку соціології.

Економічна наука в середні віки брала за свої джерела меркантилістичні принципи (економічна політика, яка була пов'язана з концепцією накопичення "спекулятивного" (неадекватного) обміну грошової маси). Однак ці принципи заміщалися дедалі більш "соціальними", домінуючим елементом яких виступали не гроші та їх обіг, а виробництво та робоча сила.

У центрі теоретичних пошуків опинилася і проблема мотивації соціальної поведінки людей. Подальший розвиток знань про суспільство збагачувався політико-економічним поглядом на розвиток суспільства, що бере свій початок від ідей англійського філософа Девіда Юма (1711-1776) та економіста Адама Сміта (1723-1790).

Юм також розглядав людину як істоту, соціальну від природи. Згідно з його концепцією, людина у своїй соціальній сутності у взаєминах з іншими людьми керується принципом справедливості, який, в свою чергу, ґрунтується на усвідомленні суспільного інтересу та взаємної вигоди. Моральний обов'язок діяти справедливо веде до поєднання індивідуального інтересу з громадським. Саме ця взаємозалежність і становить фундаментальну підвалину соціального зв'язку. Юму належить також ідея трудового походження власності ("все добувається працею"), яка згодом послужила вихідною в економічній теорії А. Сміта.

А. Сміт виводив суспільну взаємозалежність людей з поділу між ними праці, з необхідності обміну її результатами. Отже, суспільство розглядається як своєрідний трудовий і міновий союз людей, які виробляють різні види продукції та послуг. Працюючи заради задоволення власних потреб, кожний виконує також і певну суспільно необхідну функцію, а отже, приносить користь іншим, що пояснює поєднання в людині індивідуального та суспільного. Незалежно від конкретних цілей та мотивів продуктивної праці, обмін діяльністю та її продуктами створює, за переконанням А. Сміта, об'єктивний економічний фундамент сумісного співіснування людей.

Одним з перших представників "нової" політичної економії був англійський вчений Уїльям Петті (1623-1687), якого й сьогодні називають батьком політичної економії.

У. Петті, А. Сміт, Д. Рікардо були першими, хто заклав основи теорії трудової вартості, вони розкрили деякі закони капіталістичного виробництва. Ставало очевидним, що наука дедалі підносилася на новий щабель свого розвитку. Все відчутніше виявлялося поєднання емпіричного та теоретичного рівнів знання.

Поряд із суто економічними вивчалися і демографічні процеси. Наука почала досліджувати масові соціальні факти, між якими чітко простежувалася взаємозалежність та взаємозв'язки. На новому етапі розвитку соціального пізнання математика знаходила все більш широке прикладне застосування в сфері соціальних досліджень, які стали основою формування таких нових галузей соціального знання, як демографія та соціальна статистика.

Паралельно з цим з'являється ціла низка емпіричних обстежень, які мали пошуковий і водночас піонерський характер. Так, англійський комерсант і дослідник-емпірик Джон Граунд (1620-1674) зробив спробу вияву закономірності співвідношень померлих та новонароджених з тим, щоб за можливості встановити тенденцію змін чисельності населення.

У. Петті продовжив його пошуки. З