ядро — ділянка таксона, в межах якої найбільшою мірою (з найбільшою щільністю, інтенсивністю) виражені ознаки цього таксона, або ділянка таксона, що концентрує максимум інформації про нього;—

периферія — територія таксона, яка протистоїть центру, вогнищу, фокусу, ядру;—

лінія — географічне місце одномірно впорядкованих точок.

Особливе значення має понятійно-термінологічна підсистема "Географічні відношення". До її складу входять:

1. Відношення між геоторією і явищами, що виражаються такими поняттями, як розміщення (розподіл явищ по геоторії), щільність (ступінь насиченості тієї чи іншої геоторії певними явищами, об'єктами; вимірюється відношенням одиниць географічного спостереження до площі геоторії), критична щільність (щільність максимального чи мінімального насичення території цими об'єктами, перевищення якої приводить до якісних змін у довкіллі), граничнодопустима щільність (рівень щільності, перевищення якого у зв'язку з тими чи іншими обставинами або причинами недопустиме або небажане), ємність території (відношення між фактичною і гранично допустимою щільністю, що повинно дорівнювати одиниці, тобто відображати стан рівноваги: коли відношення менше одиниці — територія недонасичена, коли більше — перенасичена); потенціал території (ємність території в різних умовах).

2. Відношення між таксонами, що виражається такими термінами, як кратність (збіжність меж різних таксонів при їх уявному суміщенні); покритість (відношення площі ділянки ареалу з певними об'єктами чи явищами до всієї площі ареалу); концентрація (відношення між таксонами з найвищим показником щільності явища й іншими таксонами); ієрархія (структурні відношення у середині систем таксонів). Крім того, територіально-структурні геопросторові процеси (геопросторовий процес — це послідовна зміна станів або стадій розвитку, що виявляється на поверхні землі), до яких належать диференціювання (процес зростання складності територіальної структури, збільшення диференціації, розчленування території, зростання її строкатості); нівелювання (процес, зворотний диференціюванню); концентрування (процес збільшення щільності об'єктів, явищ на одній з ділянок, зростання концентрації); деконцентрування (процес, зворотний концентруванню); стягування (переміщення об'єктів з периферії до ядра концентрації); дифузія (процес, зворотний стягуванню); поляризація (процеси, водночас характерні зворотними явищами на різних ділянках) та ін.

3. Відношення між географічними об'єктами, що визначається такими термінами, як дія (зміна одного об'єкта приводить до зміни іншого); взаємодія (взаємна зміна об'єктів при дії один на одного); зв'язки (відношення між об'єктами, що супроводжуються обміном речовиною, енергією, інформацією); процес (послідовна зміна станів або стадій розвитку об'єкта).

Отже, соціальна географія і регіональна соціальна географія як географічні науки можуть використовувати багату понятійно-термінологічну систему "Географія" у дослідженнях, розробленні та збагаченні власної теоретичної основи, подальшому розвитку цих важливих і цікавих галузей знань.

Оскільки і соціальна географія, і регіональна соціальна географія сформувалися на межах таких наук, як соціологія і географія, то поряд з понятійно-термінологічною системою "Географія" вони повинні використовувати понятійно-термінологічну систему "Соціологія". Найважливішими термінами у цій системі є "соціологія", "соціологічні об'єкти" ("людина", "сім'я", "соціальна група", "суспільство", а також "соціальний простір", "соціальний час"), "соціальні відносини" ("демографічні відносини", "національні відносини" та ін.), "соціальні процеси" (у тому числі "процес соціалізації", "рухомість населення", "стратифікація суспільства" тощо). Розкриємо зміст найголовніших понять, позначених згаданими термінами.

Соціологія — це наука про соціальні спільності, соціальні відношення, закономірності та механізми їх становлення, функціонування і розвитку.

Людина в соціології і в соціальній географії — об'єкт вивчення, одиниця спостереження.

Суспільство — одна з основоположних категорій у багатьох науках, у тому числі в соціології, соціальній географії, регіональній соціальній географії. Суспільство — багатозмістовна категорія. Нею позначають: по-перше, сукупність усіх людей на Землі; по-друге, органічне цілісне утворення, що постає як сукупність історично сформованих способів і форм взаємодії індивідів та їх груп; по-третє, соціальний організм та ін.

Як уже згадувалося, соціальна географія об'єднує в понятійно-термінологічному апараті понятійно-термінологічні системи. Вони головні в складі понятійно-термінологічного апарату тих галузей знань, що формують структуру соціальної географії. Серед цих систем — "Людська діяльність", "Релігія" і "Сакральна географія", "Культура" і "Географія культури", "Освіта" і "Географія освіти", "Наука" і "Географія науки" та ін. Розкриємо їх особливості на прикладі понятійно-термінологічних систем "Релігія" і "Сакральна географія".

Згадана система формувалася тисячоліттями, тому до її складу входять терміни і поняття, які в сучасних наукових дослідженнях трактуються по-різному через складність перекладу, що дуже часто унеможливлює однозначне тлумачення їх змісту. Саме тому деякі терміни і поняття цієї системи потребують осучаснення через пошук зрозумілих і загальноприйнятих українських аналогів.

Понятійно-термінологічна система "Релігія" має кілька підсистем: "Культові споруди", "Культові дійства", "Священні книги", "Релігійні свята", "Релігійна освіта" та ін. Найголовніша особливість усіх підсистем та, що їх поняття позначаються специфічними термінами у межах кожної конфесії (наприклад, культова споруда у православному християнстві — церква, католицизмі — костел, в ісламі — мечеть). Однак найцікавіше, що в багатьох випадках, навіть у межах однієї конфесії чи вірування, застосовуються різні терміни для визначення одних і тих самих понять, коли ці конфесії розглядаються в межах різних країн (наприклад, священнослужитель православної конфесії України — священик, Росії — піп, Польщі — ксьондз). Тобто всі поняття і терміни названих підсистем характеризуються географічними ознаками, які зумовлені ареалом поширення конфесій в світі, розповсюдженням їх в тих чи інших країнах тощо. Крім того, до складу понятійно-термінологічної системи "Релігія" входять суто географічні терміни, тобто "прив'язані" до конкретної території. Як приклад можна навести термін єпархія (грец. eparchia — область). Ним визначають основну церковно-адміністративну територіальну одиницю (округ) у Православній, Католицькій, Англіканській церквах (єпархія очолюється єпископом, в Росії — єпархіальним архієреєм; в Україні виникла за часів Київської Русі в X ст. під час запровадження християнства).

У понятійно-термінологічній системі "Релігія" є терміни, що відображають релігійні (сакральні) процеси: сакралізація, церквоутворення, сектоутворення тощо.

Отже, понятійно-термінологічна система "Релігія", яка в повному обсязі використовується в сакральній географії, є не лише її окрасою, не лише надзвичайно багатою, обширною і різноманітною, а й консервативною. Вона потребує удосконалення, осучаснення, українізації, але в розумних межах.

Понятійно-термінологічна система "Сакральна географія" почала формуватися з появою аналогічного терміна, що стало юридичним свідченням народження нової науки. До складу понятійно-термінологічної системи "Сакральна географія" входять такі терміни:—

об'єкт дослідження сакральної географії (людина, конфесійні й інші спільноти людей, суспільство);—

предмет дослідження сакральної географії (територіальна організація сакральної життєдіяльності людини, конфесійних та інших груп населення, суспільства в умовах співіснування і співвідношення сакрального (священного) простору і часу та реальних конкретних геопросторово-часових координатах);—

сакрально-географічні комплекси (поєднання конфесійних спільностей людей, сакральної інфраструктури тощо);—

сакральна поведінка людини, різних груп людей, суспільства у конкретних геопросторово-часових координатах;—

сакральна інфраструктура (сукупність культових та інших споруд, які забезпечують сакральну життєдіяльність людини, груп людей, суспільства);—

сакральний (священний) простір (простір, що формується сакральними об'єктами, явищами і процесами, в межах якого реалізується сакральна поведінка людини, групи людей);—

сакральний (священний) час — це час, пов'язаний з релігійними дійствами, подіями, явищами, процесами, який існує поза реальним часом і створює у людей ілюзію вічного буття;—

територіальні сакральні системи (ТСС), до складу яких входять: а) функціональне ядро — сукупність закладів, що здійснюють головну функцію системи — надання релігійних послуг населенню (церкви, монастирі, лаври); б) сукупність закладів, установ і підприємств релігійної інфраструктури; в) сукупність закладів, установ і підприємств, що виконують периферійні функції стосовно ядра системи (церковні школи і шпиталі та ін.); г) сукупність закладів, інституцій управління релігійним життям і діяльністю.

Зазначимо, що територіальні сакральні системи можуть мати власні назви, які залежать від розмірів території (наприклад, Західний релігійний район). Територіальні сакральні системи формують власний сакральний простір і час, що, накладаючись на геопросторово-часові координати, детермінують життя людини, групи людей, котрі використовують саме ці сакральні системи.

Сакральна географія, як і кожна інша наука, з розвитком збагачується новими власними термінами, поняттями. Крім того, вона використовує численні терміни та поняття інших наук, зокрема таких, як логіка, етика, естетика (знак, значення, совість, краса, милосердя).

На сучасному рівні розвитку сакральної географії важливо реєструвати всі терміни і поняття, якими вона користується, і видати спеціальний понятійно-термінологічний словник. До такого словника повинні увійти терміни, що відповідають таким головним вимогам: значення терміна має бути постійним і відповідати одному поняттю в межах певної терміносистеми; точність терміна — відповідність значення терміна обсягу і змісту поняття; однозначність терміна — усунення багатозначності в єдиній терміносистемі; термін не може мати синонімів (факультативна вимога); термін має бути зручним для утворення нових похідних термінів; термін має відповідати нормам і правилам української мови. Всі відібрані для вміщення до словника терміни повинні бути обговорені на спеціальних науково-термінологічних семінарах або конференціях. Досвід такої роботи існує. Наприклад, у Львові в 90-х роках було проведено кілька міжнародних конференцій з проблем науково-технічної термінології, де обговорювались прикладні аспекти українського терміноутворення, певні аспекти формування української науково-технічної термінології, питання української науково-термінологічної спадщини у світлі сучасних проблем, актуальні проблеми відродження та розвитку української термінології, а також проблеми формування понятійно-термінологічного апарату соціальної географії, в тому числі сакральної географії. Аналогічні питання розглядалися і на конференції "Проблеми