Серед основних, на наш погляд, тенденцій сучасних теорій зайнятості, визнаних у західній економічній літературі, можна назвати такі:*

вирізнення проблем інформованості та формування очікувань від суб'єктів господарської діяльності як пріоритетних;*

визнання взаємозв'язку таких агрегатних показників, як зарплата, рівень цін, відсоток прибутку та ін.;*

переміщення в розряд центральних при макроекономічному аналізі господарської ситуації проблем подальшого розвитку кон'юнктури;*

поєднання ринкових механізмів регулювання у сфері зайнятості з державним регулюванням.

Зауважимо, що дія зазначених тенденцій виявлена при дослідженні проблем зайнятості в умовах розвинутої ринкової економіки. У зв'язку з цим використання даних знань для економіки перехідного періоду можливе лише з урахуванням особливостей розвитку вітчизняної економіки. Так, однією з характерних рис сучасної економіки України є гострий дефіцит продуктів споживання (зокрема предметів першої необхідності) в поєднанні з украй неефективним використанням трудових і матеріальних ресурсів. Фахівці-експерти з проблем зайнятості пов'язують таку ситуацію з низкою негативних явищ у сфері зайнятості. Це насамперед надлишки робочої сили на підприємствах унаслідок низького рівня організації праці. Серед зайнятого населення значна частка тих, хто працює неповний робочий час. Через застарілу структуру виробництва значна частина працівників залишається зайнятою в галузях важкої індустрії, що не дає виходу продукції на споживчий ринок. Рівень кваліфікації основної маси трудящих (у тому числі значна частина інженерно-технічного й керівного персоналу) оцінюється як низький. Водночас чимала частка найбільш працездатного населення відволікається зі сфери виробництва, а також відривається від навчання у зв'язку з призовом на службу в Збройних Силах.

Гострий дефіцит кадрів, як і раніше, продовжує співіснувати зі значною надзайнятістю населення. Таке становище викликане утриманням заробітної плати більшості трудящих на рівні, нижчому від вартості робочої сили. Наукові джерела подібних явищ полягають, на наш погляд, у домінуванні в радянській науці так званого ресурсного підходу до проблем зайнятості.

У політиці зайнятості подібні концептуальні підходи виявлялися в орієнтації не на потреби працівників, а на пристосування до інтересів виробництва, завдань його структурного перетворення і забезпечення високих темпів росту, до вимог раціонального розміщення продуктивних сил.

У великих економічних програмах, розроблених для вирішення першочергових виробничих завдань, соціальні цілі були наявні в основному у вигляді політичних гасел. (Характерним прикладом є "ліквідація" безробіття.) А такі соціальні завдання, як підвищення змістовності праці, розвиток сфери соціальних послуг, освіти, зростання зарплати і соціальних виплат, фінансувалися за залишковим принципом.

Наслідком такого підходу стала деформація у сфері зайнятості, що проявилась у формі незадоволення працівників умовами праці. Наслідок цього — погіршення ставлення до праці, її низька ефективність, відмова від прогресивних змін в організації роботи. Показовим для більшості галузей виробництва стає наявність численної кількості малопродуктивних робочих місць, надто високий рівень зайнятості всіх соціально-демографічних груп населення, домінування несприятливих умов праці, негнучкість режимів праці та організації зайнятості, малодинамічна професійна структура зайнятих і низька мобільність працівників.

У сучасній літературі набуває ваги точка зору, прихильники якої цілком чи частково не визнають за трудовими ресурсами статусу наукової економічної категорії. Аргументами в підтримку своєї позиції вони висувають статистичний, а не економічний характер і зміст поняття "трудові ресурси". "...Економічною категорією є робоча сила, а трудові ресурси являють собою лише якісне її вираження", — вважає Е. Р. Саруханов. І справді, за допомогою категорії "робоча сила" відбиваються економічні взаємозв'язки зайнятості працівників з науково-категоріальним апаратом дослідження ринкової економіки і ринку праці зокрема.

Більше того, саме категорія "робоча сила" відбиває соціальну сторону зайнятості і підхід, у якому пріоритет віддається задоволенню потреб людей у трудовій діяльності, тоді як поняття "трудові ресурси" відбиває потреби народногосподарського комплексу в забезпеченні робочою силою. Водночас поняття "трудові ресурси" поки що не вичерпало себе як інструмент аналізу зайнятості. А з урахуванням переміщення центра ваги в його змісті на соціальні аспекти воно застосовне на перехідний період від командно-адміністративної до ринкової економіки.

Для застороги від однобічного виробничо-орієнтованого підходу до розуміння сутності зайнятості важливо мати на увазі, що економіка у свою чергу пов'язана з усіма іншими підсистемами суспільства, оскільки індивіди, що утворюють ті чи інші групи зайнятості, включені в безліч інших "неекономічних" соціальних структур. їхня діяльність пов'язана (опосередковано й безпосередньо) зі сферами політики, управління, ідеології, культури. "...У сфері економіки взаємодіють не одномірні "економічні індивіди", а багатомірні особистості, що функціонують також у безлічі інших підсистем суспільства і відіграють у них інші, уже не економічні ролі", — слушно зауважують Т. І. Заславська і Р. В. Ривкіна. Тому в дослідженні зайнятості слід спиратися на системний метод, який надає змогу розглянути взаємозв'язок і взаємодію всієї сукупності елементів її структури і виразити цю взаємодію в її інтегративних властивостях — функціях. Інтегративною основою системного підходу до дослідження зайнятості виступає її соціальна (у широкому розумінні) спрямованість, що виявляється як на структурному, так і на функціональному рівні.

На структурному рівні вона виявляється у взаємодії окремих елементів структури зайнятості і в співвідношенні її з елементами системи вищого рівня — суспільства в цілому. При цьому методологічно важливим виступає взаємозв'язок структури зайнятості з соціальною структурою суспільства. Адже положення, яке займають групи в економіці, — це "проекція" соціальної структури суспільства. У силу цього в структурі зайнятості простежується та сама плоска, горизонтальна, урізана, так звана триланкова, соціальна структура, "спроектована" на сферу праці. Основними ознаками, що обмежують економічне дослідження структур зайнятості, виступали відношення до виду власності — державної чи колгоспно-кооперативної. А провідною тенденцією зв'язку між "ланками" структури — робітничим класом, колгоспним селянством та інтелігенцією виступало стирання відмінностей між ними. Подібні обмеження не могли не супроводжуватися поширенням на структуру зайнятості властивих радянській економічній (і соціальній) структурі політизованості, ідеологізованості та міфологізованості.

Політизованість виявлялася, зокрема, у замовчуванні справжньої ролі і становища групи працівників партійно-державного апарату, владні повноваження яких впливали на всі сфери суспільства. Практично закритою для досліджень була така специфічна форма зайнятості, як "номенклатура". Подібна закритість і сьогодні позначається на перекосах і деформаціях у сфері зайнятості.

Ідеологізованість, покликана закріплювати політичні цінності, виявлялася в обстоюванні ряду догм, що спотворюють уявлення про реальні процеси в сфері зайнятості. Так, твердження про зростання ролі робітничого класу підтримувало "науковий" прогноз росту чисельності і значущості робітничих професій. Перебільшувався прояв тенденцій стирання граней і зближення способу життя всіх соціальних груп на основі способу життя і цінностей робітничого класу. Замовчувалися факти наявності надлишків робочої сили в народному господарстві і заперечувалася на цій основі наявність у Радянському Союзі безробіття.

Міфологізація переслідувала мету впровадження політичних цінностей та ідеології економічної культури у свідомість широких мас населення. Типовими проявами міфологізованого уявлення про зайнятість виступали: спільність інтересів усіх зайнятих груп населення; рівність у реалізації повної зайнятості; теоретична неможливість безробіття за соціалізму; повна зайнятість — як економічний закон соціалістичного суспільства та ін.

Подібні обмеження в економічній культурі, зокрема в уявленнях про сферу зайнятості, закріплюючись не тільки в повсякденній, а й у науковій економічній свідомості, унеможливлювали науковий аналіз структури зайнятості. Практично це призводило до ігнорування об'єктивних закономірностей її розвитку. Наслідком виявилася недостатня зрілість структури зайнятості, що, на думку О. Мельника й О. Плотнікова, стала гальмом економічного розвитку України в цілому.

Та у вітчизняній літературі закладалися основи й соціально-економічного підходу до досліджень у сфері зайнятості. Виявлявся такий підхід насамперед у вивченні зумовленості тенденцій у змінах трудових ресурсів соціально-економічними факторами. Це дало змогу виокремити основні напрями дослідження структури зайнятості, позначити її контури. Зайнятість була структуризована за галузевими, демографічними й регіональними ознаками, а також за рівнем освітньої і професійної підготовки. Водночас уявлення про конкретний зміст кожного з елементів структури зайнятості зазнало суттєвих змін і потребує серйозних досліджень.

Професійно-кваліфікаційна структура зайнятості відбиває сформований у країні тип суспільного поділу праці. Сформованому в нашій країні екстенсивному характеру виробництва відповідає тип професійної зайнятості, що позначається фахівцями як індустріальний. Його характеризують:*

перевага промислової і сільськогосподарської діяльності (в народному господарстві України частка зайнятих у цих сферах становить близько 2/3 усіх працюючих);*

надлишок непродуктивної простої фізичної праці;*

нерозвиненість сфер праці, спрямованих на задоволення потреб людини (у торгівлі, громадському харчуванні, постачанні і збуті, заготівлях, охороні здоров'я, фізкультурі й соціальному забезпеченні України зайнято близько 14 % усіх працюючих);*

слабке використання інформаційного потенціалу;*

недостатній рівень кваліфікації керівників, обмаль фахівців-керівників, які володіють соціальними методами управління країною та економікою.

Тим часом аналіз тенденцій розвитку професійно-кваліфікаційних структур зайнятості в країнах ринкової економіки дає змогу припустити, що економічний розвиток України пов'язаний з переходом до професійно-кваліфікаційної структури більш високого рівня — інформаційного. Для нього характерна перевага в структурі професійної зайнятості працівників, пов'язаних з індустрією людини та обслуговуванням потреб науки і техніки, інформатизацією суспільства.

Перехідному етапу до ринкової економіки