Особливості перспективного розвитку рекреаційної географії

Рекреаційна географія — це ще одна самостійна галузь знань соціальної географії. Рекреація (лат. recreatio — відновлення) — розвага, відпочинок, зміна дії, які характеризують не лише процес і заходи з відтворення сил людини, а й простір, де це відбувається. Отже, під рекреацією розуміли процес відтворення фізичних, духовних і нервово-психічних сил людини, який забезпечується системою заходів, що здійснюються у вільний від роботи час на спеціалізованих територіях. Дуже часто у вузькому розумінні рекреацію визначали як різноманітні види людської діяльності у вільний час, спрямовані на відновлення сил і задоволення широкого кола особистих і соціальних потреб. При цьому розрізняли три форми рекреації: туризм, лікування та відпочинок. Вважалося, що рекреація, тобто відтворення фізичних, духовних і нервово-психічних сил людини, вимагає певної кількості часу для отримання позитивних змін в організмі внаслідок цього процесу, а також для здійснення діяльності з метою забезпечення згаданого процесу.

Рекреаційний попит населення задовольняється завдяки існуванню різних видів відпочинку, що сформувалися залежно від форми використання рекреаційного часу. Як уже згадувалося, найголовнішими видами рекреації є туризм, лікування та відпочинок і короткочасний (одно- дводенний) масовий позаміський відпочинок. Такий поділ значною мірою умовний, адже будь-який відпочинок, у тому числі й короткочасний, можна розглядати як лікування (профілактичне чи звичайне). Часто лікування вимагає подолання простору, тобто здійснення подорожі (наприклад, санаторне лікування). І все-таки між окремими видами рекреації існують дуже важливі відмінності. Саме тому в межах географії сформувалися географія туризму та географія санаторно-курортного господарства. Оскільки раніше рекреаційна географія ототожнювалася з географією туризму, то розглянемо особливості розвитку рекреаційної географії на прикладі географії туризму.

Термін туризм (франц. tourisme-tour — обхід, об'їзд) означає кругову подорож і повернення у вихідну точку. Під ним розуміють одну з форм міграції населення: тимчасове його переміщення з одного району країни в інший або з однієї країни в іншу, якщо це переміщення не зв'язане з переміною місця проживання і роботи. Тобто туризм — добровільна подорож з метою відпочинку, лікування, участі у наукових, ділових чи культурних зустрічах. Це визначення наводить на думку, що термін "туризм" дуже близький за змістом до терміна "рекреація". Така ситуація зумовила появу вузького змісту поняття "туризм". У цьому випадку під туризмом розуміють проведення відпочинку в подорожі. Визначення змісту поняття "туризм" уточнено Законом України "Про туризм", згідно з яким під цим видом рекреації розуміють "...тимчасовий виїзд людини з місця постійного проживання в оздоровчих, пізнавальних або професійно-ділових цілях без зайняття оплачуваною діяльністю". Тоді туристом є особа, котра тимчасово і добровільно змінила місце проживання з метою здійснення відпочинку в подорожі. У цьому випадку туристом не може бути людина, яка внаслідок подорожі отримує платню, наприклад, професійний спортсмен, що бере участь у змаганнях в населеному пункті, який не є місцем його постійного проживання, бо він може отримати за виконану роботу грошову винагороду. Не є туристом і науковець, котрий бере участь у науковій конференції, симпозіумі, бо це — робота, що вимагає значних фізичних і розумових зусиль. Поїздки з метою участі в змаганнях або конференціях називаються діловими. У Законі України "Про туризм" наголошується "турист (мандрівник) — особа, яка здійснює подорож по Україні або в іншу країну з різною, не забороненою законом країни перебування метою на термін від 24 годин до шести місяців без здійснення будь-якої оплачуваної діяльності та з зобов'язанням залишити країну або місце перебування у зазначений термін".

Туристів, котрі здійснюють короткі (менше 24 год.) подорожі, називають екскурсантами. Такі подорожі можливі завдяки екскурсійній діяльності. Згідно з Законом України "Про туризм", "екскурсійна діяльність — це діяльність по організації подорожей, що не перевищують 24 годин, у супроводі фахівця-екскурсовода за заздалегідь складеними маршрутами з метою ознайомлення з пам'ятками історії, культури, природи, музеями, з визначними місцями тощо".

Подорожі, що здійснюються в межах рідної країни, називають національними у або внутрішніми, а подорожі, зв'язані з перетинанням кордонів тієї чи іншої держави (держав), — іноземними або міжнародними (іноземний туризм, міжнародний туризм).

За інтенсивністю туристичних потоків розрізняють постійний і сезонний туризм, за тривалістю перебування в подорожі — короткочасний (до трьох діб) і тривалий (понад три доби).

За характером організації подорожі розрізняють:

1. Індивідуальний (подорож людини чи сім'ї) і груповий (подорож групи людей) туризм.

2. Організований (індивідуальний чи груповий туризм за заданою схемою, маршрутом, встановленим туристичною організацією) і самодіяльний (індивідуальний або груповий за власним планом) туризм.

Значення туризму важко переоцінити. Загальновідома думка англійського філософа Ф. Бекона про те, що подорож для молодих — це частина їхньої освіти, а подорож для людей у віці — частина їхнього досвіду.

З 50-х років розвиток туризму набув швидких темпів і став одним із феноменів XX ст. Щорічно сотні мільйонів людей у всьому світі подорожують з метою відпочинку. Зростає помітний вплив туризму на суспільне життя і культуру багатьох країн. Це засвідчують функції туризму:—

інтегративна (суть її полягає в об'єднанні людей за інтересами у процесі відпочинку);—

комунікативна (виражає можливість спілкування людини під час відпочинку);—

регулятивна (забезпечує поведінку людини за наперед визначеною схемою у період відпочинку);—

світоглядна (дає змогу уявити свою картину світу завдяки новим враженням, здобутим під час відпочинку).

Туризм — своєрідний лакмусовий папірець поглядів, ідей, уявлень, а також конкретних вчинків людей, їх відносин, почуттів, прагнень оцінки. Як галузь господарства туризм успішно конкурує з промисловістю, торгівлею й іншими галузями.

Туризм — це комплекс явищ і об'єктів, що охоплюють такі аспекти:—

ідеї, погляди, уявлення на відпочинок;—

віру в те, що по-справжньому можна відпочити за межами населеного пункту, в якому розташована домівка;—

емоції людини (переживання, почуття, настрої) в процесі відпочинку;—

дії людини під час відпочинку;—

особливості відпочинку через призму способу життя того, хто відпочиває (побутові традиції, стереотипи мислення, поведінка під час відпочинку);—

організації, що допомагають організувати відпочинок;—

установи, які забезпечують відпочинок;—

інфраструктура елементи (забезпечення туристичної сфери атрибутикою, видання туристичної літератури, підготовка працівників сфери туризму, розвиток спеціальних засобів інформації).

Повноцінне вивчення туризму можливе при дослідженні особливостей його розвитку в просторі в умовах соціального рекреаційного часу і соціального рекреаційного простору. Ось чому такою важливою є наука "географія туризму".

Розглянемо докази географічності туристичної сфери, що виявляється у таких аспектах:—

розміщення цікавих у туристичному відношенні ресурсів і туристичних об'єктів у найрізноманітніших точках геопростору в межах тих чи інших регіонів конкретної країни, різних державах і на різних континентах;—

наявність геопросторових "фокусів" ("ядер") туристичного життя та діяльності, які стягують до себе міграційні потоки рекреантів (пам'ятки природи, історичні пам'ятники, унікальні архітектурні споруди; місця, що викликають сентиментальні почуття; так звані святі місця; апостольські столиці);—

розвиток територіальної туристичної інфраструктури, що забезпечує сферу туризму послугами (виробництво сувенірів, видання туристичної літератури, туристичних карт, буклетів та ін; підготовка працівників сфери туризму — менеджерів готельного бізнесу, гідів, екскурсоводів; створення, розвиток і впровадження спеціальних засобів масової інформації, у тому числі в міжнародній інформаційній системі Internet);—

залежність територіальної диференціації туристичної життєдіяльності від геопросторових відмінностей у способі та якості життя, становищі населення, тенденцій у демографічному та природно-географічному середовищі.

Загальним об'єктом вивчення географії туризму є сфера туризму. Конкретними туристично-географічними об'єктами дослідження географії туризму можуть виступати поведінка людини в сфері туризму як працівника цієї сфери і як споживача туристичних благ, що нею продукуються, рекреаційні ресурси, туристичні маршрути та ін.

Конкретними об'єктами вивчення туристичної географи є територіально-туристичні системи всіх типів і рангів. При цьому під територіально-туристичною системою (ТТС) слід розуміти сукупність природних, природно-соціальних, соціально-економічних і соціальних компонентів на конкретній території на визначену дату, які виділяються, виходячи з потреб споживача (населення), і функціонування яких спрямоване на забезпечення туристичного попиту.

Отже, загальним об'єктом вивчення географії туризму є людина, групи людей, суспільство та сфера туризму з усіма можливими взаємозв'язками і взаємовідношеннями між ними. Розрізняють ще й конкретні об'єкти вивчення географії туризму. З-поміж них — туристична поведінка і ставлення до туризму людини, груп людей, суспільства, туристична діяльність туристичних організацій, туристичні ресурси — тобто геопросторові форми окремих елементів ТСС, у тому числі сукупності елементів туризму як комплексу об'єктів і явищ, їх морфології, змісту, генезису, динаміки, факторів і законів формування та функціонування. Очевидно, можна говорити про реальність існування глобально-ареальних форм ТСС (наприклад, Карпатський туристичний район) і елементарних форм ТСС, тобто мікроформ (наприклад, санаторій "Рубін" у м. Трускавці, готель "Турист" у Львові), між якими містяться перехідні форми, зокрема й регіональні. Зміст цих форм визначається величиною та розвинутістю територіальних туристичних систем (ТТС). До складу ідеальної ТТС повинні входити: а) функціональне ядро — сукупність закладів, що здійснюють головну функцію системи — надання туристичних послуг населенню (туристичні фірми, екскурсійні бюро, готелі); б) сукупність закладів і підприємств туристичної інфраструктури (видавництва туристичної поліграфічної продукції, спеціалізовані навчальні заклади з підготовки працівників сфери