Аспект дослідження цієї науки становлять особливості геопросторово-часового розвитку і функціонування як загального, так і конкретних об'єктів географії туризму. Тобто, йдеться про особливості геопросторово-часового розвитку і функціонування ТТС загалом і їх окремих підсистем та елементів цих підсистем.

Найважливіший метод дослідження в географії туризму геометод, а також низка методів, які використовуються в інших науках (наприклад, картографічні, моделювання, статистичні, соціологічні).

Мета дослідження географії туризму — розроблення оптимальних моделей сфери туризму, зокрема територіально-туристичних систем, обґрунтування та реалізація туристичного районування з метою визначення особливостей туристичних функцій території, прогноз тенденцій зміни цих функцій при трансформації географічного поділу праці у сфері туризму та координації розвитку туризму відповідно до динаміки поступу видів економічної діяльності територіальних господарських комплексів, наукове передбачення, планування оптимального використання соціальних і природних систем туристичних ресурсів. Отже, йдеться про виявлення територіальних закономірностей та особливостей територіальної організації туризму як комплексу природних, економічних і соціальних явищ, об'єктів. Для досягнення цієї мети необхідно розв'язати такі завдання:—

виявити причини і фактори поширення туристичних ресурсів у межах регіонів, конкретної держави, у світі загалом;—

з'ясувати закономірності розподілу туристичних організацій по території;—

проаналізувати вплив туризму на спосіб життя різних соціальних верств населення;—

визначити особливості туристичної поведінки людей;—

дослідити роль туризму в формуванні суспільного розуму та суспільного інтелекту на конкретній території;—

вивчити вплив туризму як економічної діяльності на розвиток продуктивних сил, динаміку соціальних процесів;—

дослідити регіональні й національні особливості територіальної організації сфери туризму, їх вплив на рівень життя населення.

До найважливіших завдань географії туризму, безумовно, належить обґрунтування системи чинників розвитку та геопросторової організації територіальних туристичних систем, виявлення й обґрунтування законів і закономірностей їх формування, функціонування, структур; розроблення й удосконалення понятійно-термінологічного апарату.

Предметом географи туризму є територіальна організація сфери туризму, в тому числі територіальних туристичних систем, а також туристичної життєдіяльності людини, групи людей, країни, групи країн, світу та вивчення впливу територіальної організації сфери туризму на територіальну організацію суспільства загалом в умовах соціального рекреаційного часу і соціального рекреаційного простору в співвідношенні з конкретними геопросторово-часовими координатами.

Географія туризму виконує численні функції, зокрема загальноосвітню. Географія туризму допомагає зрозуміти особливості світогляду різних людей, спільностей, націй у різних державах і на основі цього формувати власний світогляд.

Інша надзвичайно важлива функція — виховна. Маючи туристично-географічні знання, людина може свідомо регулювати свої відносини з людьми різних політичних поглядів, національностей, вірувань, конфесій.

Велику роль виконує туризм у відтворенні духовного і фізичного здоров'я. Отже, йому належить оздоровча функція. Географія туризму — самостійна галузь знань, що зародилася в надрах рекреаційної географії і має власний об'єкт, аспект, мету, завдання дослідження, предмет вивчення. Як і кожна самостійна наука, вона виконує низку функцій, необхідних і корисних для суспільства.

Географія туризму пов'язана також з природничими науками, філософією і багатьма іншими. У числі суміжних їй дисциплін можна, зокрема, назвати екологію, соціальну психологію, територіальне планування. При цьому зазначимо її унікальний внесок у теорію: розроблення "власної" проблеми — простір і поведінка в ньому людини, окремих соціальних груп суспільства під час відпочинку. Подальший розвиток географії туризму, її внесок у потреби практики прямо залежить від успіхів і досягнень в інших галузях знань, саме географія туризму виступає стимулятором або вагомим фактором розвитку інших наук.

Географія туризму в свою чергу має достатньо розвинуту структуру. Вона розпадається на три блоки: теоретично-прикладний; історично-прогностичний; галузево-регіональний.

У складі першого блоку дисциплін туристичної географії ми виділили такі складові; теоретичну географію туризму; прикладну географію туризму. В складі другого блоку об'єднуються: історична географія туризму; конструктивна географія туризму; прогностична географія туризму. До складу третього блоку входять географії: пізнавального туризму; краєзнавчого туризму; заповідного туризму; екотуризму; гірського туризму; історико-архітектурного туризму; сакрального туризму; сентиментального туризму; економіки туризму.

Подаємо коротку характеристику кожної з названих туристично-географічних дисциплін.

Перший блок:

Теоретична географія туризму — це наука, яка об'єднує і розвиває теоретичні, методологічні, методичні основи географії туризму. Головне її завдання — розроблення нових концепцій, розвиток теорій, накопичення і використання нових методів для розвитку самої географії туризму.

Прикладна географія туризму звертає увагу дослідників, спеціалістів на особливості застосування концепцій, елементів теорій і самих теорій у процесі розвитку власне туризму.

Другий блок:

Історична географія туризму як наукова галузь почала формуватися з розвитком географії туризму, що викристалізувалася з рекреаційної географії, яка зародилася в Україні наприкінці 60-х — початку 70-х років XX ст. на стику фізичної географії, географії населення та медичної географії. Отже, до вагомих завдань історичної географії туризму належить, по-перше, виявлення і дослідження особливостей виникнення, підходів до формування, основні етапи розвитку географії туризму, тобто вивчення історії географії туризму як науки, по-друге, — дослідження історичних аспектів розвитку сфери туризму в просторі.

Конструктивна географія туризму — напрям географічних досліджень, головна мета якого полягає у виявленні нових можливостей цілеспрямованого конструювання географічного середовища в інтересах розвитку туризму. В межах конструктивної географії туризму передбачається розроблення нових моделей туристичних об'єктів, ТТС та ін.

Прогностична географія туризму — царина науково обґрунтованих передбачень розвитку географічного середовища, окремих його компонентів за умов формування та поступу туристичної сфери, зокрема ТСС, окремих туристичних об'єктів, туристичної поведінки населення, а також перспективних взаємовпливів і взаємозв'язків сфери туризму та географічного середовища.

Третій блок:

Географія пізнавального туризму як наукова галузь була визнана лише на зламі XX і XXI ст., хоча корінням сягає вглиб віків. У первісних людей переважали чуттєві форми пізнання світу, від яких значно відставали абстрактне мислення і практика. Власне, постійне прагнення отримати новий чуттєвий досвід, а не реальні предмети та явища видимого об'єктивного світу, стало причиною подолання простору в процесі здійснення подорожей. Таке прагнення доповнене бажаннями пізнати й реальні предмети, явища зовнішнього середовища, що сприяло розвитку географії пізнавального туризму.

Отже, географія пізнавального туризму — це територіальна організація тієї частини туристичної сфери, яка дасть змогу тим, хто відпочиває, здійснювати спостереження за навколишнім середовищем, а це, в свою чергу, допоможе здобувати знання безпосередньо у спілкуванні з довкіллям.

Останнім часом зростає інтерес до дослідницької діяльності. Вона передбачає не пасивне спостереження, а різноманіття активності. її суть полягає у здійсненні відкриттів і наукових пошуків, внаслідок чого виявляється активність людей, їх вміння самостійно здобувати знання. Вивчення просторових аспектів такої діяльності зумовили розвиток географії дослідницької діяльності.

Географія екотуризму сформувалася у зв'язку з розвитком власне екотуризму. Зазначимо, що термін "екотуризм" походить від двох слів — екологія і туризм. Екологія у вузькому розумінні визначається як розділ біології, що вивчає взаємовідносини між живими організмами і середовищем їх існування, у широкому — як наука про функції та структуру природи. Загальний предмет глобальної екології — дослідження біосфери, її структурно-функціональної організації, еволюції й антропогенної динаміки. Головні завдання екологічної науки: дослідження біосфери у зв'язку з необхідністю розв'язання проблем раціонального природокористування й охорони навколишнього середовища, вироблення абсолютно нових моральних основ, створення нової життєвої парадигми на основі глобальної конверсії свідомості людства, вивчення парникового ефекту, розв'язання проблеми кислотних дощів і озонової діри, здійснення повної утилізації відходів промисловості, дехімізація сільського господарства, демілітаризація, ресурсозбереження та ін.

Коли зауважити, що туризм становить різновидність активного відпочинку, в процесі якого відбувається відновлення працездатності, що поєднується з пізнавальною діяльністю, то можна дійти висновку: екотуризм — це така різновидність активного відпочинку, в процесі якої не лише відновлюється працездатність, здоров'я, а й відбувається пізнання взаємовідносин між живими організмами та середовищем їх існування на конкретній території, ознайомлення з особливостями функціонування біосфери загалом, вивчення екосистем, окремих пам'яток природи і ставлення людини до природи, а географія екотуризму — це просторові аспекти й територіальна організація цієї різновидності активного відпочинку.

Отже, географія екотуризму виконує дві надзвичайно важливі функції: пізнавальну та дослідницьку.

У складі екотуризму виділяють сільський (зелений) туризм, або агротуризм, який набув інтенсивного розвитку в багатьох європейських країнах. Відпочинок у процесі агротуризму користується попитом у людей з різним рівнем достатків. Завдяки агротуризму міські жителі мають змогу не лише відпочити у сільській місцевості, а й ознайомитися зі способом життєдіяльності сучасних сільських мешканців, народними традиціями, сільськогосподарськими роботами. Все це в свою чергу сприяє розвитку географії агротуризму. Такий вид туризму, сприяючи розвитку малого бізнесу в аграрних регіонах, дає змогу сільським жителям поліпшити фінансове становище. В Україні 1996 р. створена Спілка сприяння розвитку сільського (зеленого) туризму. Вона об'єднує 14 регіональних осередків, основне завдання яких — облік сільських господарів, котрі можуть приймати відпочиваючих, організація освітньо-правової й інформаційної діяльності, сприяння у просуванні турпродукту сільських господарів на туристичному ринку. Найактивніші регіональні осередки діють в АР Крим, Закарпатській, Івано-Франківській, Київській, Львівській і Полтавській областях.

Держава приділяє належну увагу розвиткові сільському туризму. Це засвідчує той факт, що на спільних засіданнях Колегії Держкомтуризму та