Основним методом у географії, отже, і в географії туризму як у важливій географічній дисципліні, є геометод. Для географічних наук, у тому числі й для географії туризму, характерне застосування геопросторової парадигми. Оскільки географія туризму відноситься до соціальних наук, то соціальний підхід повинен бути визначальним.

Географія туризму перебуває у пошуках власної нової парадигми, яка повинна містити елементи нових знань різних наук, у тому числі й наук, які скурпульозно вивчають саму людину.

Тому, незважаючи на те, що методологія географії туризму охоплює геопросторову парадигму, соціальний підхід та інші засоби, вона ще потребує збагачення, нових методів, нових прийомів і для цього повинна розвивати не лише власну теорію, а вчасно вивчати і використовувати все найцінніше з інших наук.

Географія туризму використовує багатий арсенал методів. Чільне місце з-поміж використовуваних методів посідає системний підхід.

Уміння проводити туристично-географічні дослідження зі застосуванням системного підходу — обов'язкова умова підготовки соціогеографи, основним науковим інтересом якого є географія туризму, а також спеціаліста сфери туризму, котрий повинен добре володіти туристично-географічними знаннями.

До методів дослідження географії туризму входять також давні традиційні та нові методи зі застосуванням сучасних, технологій збирання й оброблення інформації, загальнонаукові, міжпредметні методи і методи, що використовуються в географічних науках, у тому числі в географії туризму.

Сучасні теоретичні та практичні проблеми становлення і подальшого розвитку географії туризму, їх характер — це своєрідний критерій рівня розвитку цієї галузі знань.

Подальший розвиток понятійно-термінологічного апарату становить чи не найбільшу теоретичну проблему сучасної географії туризму.

Вагоме завдання, що постає перед ученими цієї галузі знань — створення підручників з географії туризму українською мовою. Для підготовки висококваліфікованих дослідників цієї проблеми і педагогів доцільно, щоб на географічних факультетах були створені кафедри географії туризму. Важливою теоретичною проблемою і настільки ж складною є розроблення концепції територіальної організації туристично-географічної життєдіяльності людини.

Розв'язання туристичного районування України має неабияке практичне значення. Адже виважена економічно і соціально доцільна регіональна стратегія розвитку держави можлива лише за умов урахування туристичного районування.

Значної уваги потребують пошук методів і систем показників для обґрунтування закономірностей науки "Географія туризму", виявлення потреби у туристичних спорудах, випуску туристичної літератури, детальне вивчення особливостей довкілля людиною при здійсненні подорожей в умовах адаптації до навколишнього середовища в конкретних геопросторово-часових координатах, дослідження особливостей формування ТТС та ін.

Хоча географія туризму сформувалася як самостійна галузь знань, надзвичайно гостро постає проблема уточнення "паспортних" даних цієї науки — предмета географії туризму, конкретизація завдань цієї галузі знань.

Необхідно розв'язати теоретичні проблеми географії туризму: розроблення теоретичних узагальнень соціальних, економічних, екологічних та інших чинників форм просторової організації географії туризму, дослідження туристично-географічних аспектів індивідуального та суспільного здоров'я, а також практичне завдання висвітлення суспільної (соціальної) ролі туризму в незалежній Україні, піднесення цієї ролі на належний рівень у межах держави загалом і в окремих її регіонах. Не менш важливо розкрити ту особливу роль географії туризму, яка їй належить у вихованні підростаючого покоління, у розв'язанні проблем охорони здоров'я, боротьбі з бідністю та соціальними недугами сучасного суспільства.

З-поміж найважливіших практичних сучасних туристично-географічних проблем сьогодення вирізняються такі: вивчення особливостей поведінки населення окремих країн і всього світу в сфері туризму; дослідження сучасної і створення нової, ефективнішої територіальної організації туристичної сфери; аналіз стану економіки туризму та готельного бізнесу в різних країнах і регіонах світу, оцінка їх ролі у житті людей різних національностей; визначення територіальних аспектів розвитку туризму в контексті еволюції релігії та культури в різних етнічних спільностях; дослідження змін окремих туристично-економічних ознак територіальних суспільних систем у процесі історичного розвитку (розвиток конкретних видів туризму, ставлення населення до туризму як до економічної діяльності, впливу розвитку економіки туризму на формування особливостей господарської діяльності, культури та їх сукупного значення для суспільного розвитку території), прогноз нових стандартів туристичних послуг на найближчу та віддаленішу перспективу.

На нашу думку, серед практичних завдань географії туризму особливу увагу слід приділити належній оцінці її міжнародного значення як виду економічної діяльності.

Наголосимо, що знання з географи туризму необхідні також і вчителям загальноосвітніх шкіл. Вони дадуть їм змогу глибше пізнати і довести до розуміння учнів географічні закономірності рекреаційних явищ у земному просторі, усвідомити особливості сучасної туристичної поведінки населення. Крім того, саме ці знання сприятимуть вихованню толерантності у підростаючого покоління.

"Географія туризму" — самостійна галузь знань, яка входить до системи соціально-географічних наук. Вона не лише має власний об'єкт, аспект, метод, мету, завдання і предмет дослідження, а й об'єднує науковців-дослідників, котрі іменують себе туризмогеографами (соціогеографами). Ця наука володіє всіма атрибутами, що виокремлюють ЇЇ з-поміж інших.

Надзвичайно важливо розробити не тільки туристичне, а й рекреаційне районування. Під останнім розуміють поділ території на певні токсономічні одиниці, які відрізняються спеціалізацією рекреаційного обслуговування, структурою рекреаційних ресурсів і напрямами їх освоєння, охорони. Розрізняють кілька аспектів рекреаційного районування. Серед них — географічний, економічний, екологічний і соціальний. Географічний аспект полягає у виявленні особливостей територіального поділу праці у сфері рекреації відпочинку, туризму, лікування, прогнозуванні перспективних функцій районів, напрямів, тенденцій і закономірностей рекреаційного освоєння.

Суть економічного аспекту полягає в координації розвитку рекреаційного обслуговування з іншими господарськими системами. Екологічний аспект передбачає створення передумов раціонального використання або консервації рекреаційних ресурсів. Однак чи не найважливіший — соціальний аспект, який полягає у виділенні рекреаційних районів у такий спосіб, щоб забезпечувалось оптимальне функціонування територіальної рекреаційної системи і виконання її цільової функції.

Суть генетичного принципу зводиться до виділення рекреаційних районів на основі врахування ретроспективних тенденцій розвитку рекреації і продовження їх на перспективу за темпами, що відбуваються.

Нормативний принцип полягає у досягненні мети максимального задоволення рекреаційних потреб суспільства при раціональному використанні рекреаційних ресурсів, підвищенні ефективності територіального поділу праці й інтеграції рекреаційних функцій. При цьому при виділенні рекреаційних районів беруть до уваги існуючий адміністративно-територіальний устрій.

Токсономічні одиниці рекреаційного районування відображають особливості територіальної організації рекреації.

Рекреаційний регіон — територіальна система, що об'єднує підсистеми тривалого і короткочасного відпочинку, санаторно-курортного лікування і туризму, а також інфраструктурні рекреаційні системи, транспортне обслуговування, інженерне забезпечення.

Рекреаційний район — частина рекреаційного регіону, що охоплює курорти однакового профілю, зони відпочинку, центри туризму.

Рекреаційний підрайон — це частина рекреаційного району, яка об'єднує один або кілька курортів однакового профілю із зонами відпочинку і центрами туризму. Питання рекреаційного районування і територіальної організації функціонування рекреаційних об'єктів розробили у межах рекреаційної географії В. Преображенський, Б. Лиханов, Ю. Веденій.

Дуже поширене рекреаційне районування. Воно охоплює чотири рекреаційні регіони (Карпатський, Кримський, Дніпровсько-дністровський, Азово-Чорноморський), вісім рекреаційних районів (Одеський, Приазовський, Феодосійський, Ялтинський, Євпаторський, Придніпровський, Донецький, Придніпровський).

Для того, щоб територіальні рекреаційні системи формувались, розвивались, доповнювались новими рекреаційними об'єктами, їх треба спочатку запроектувати. Лише їх ефективне розв'язання може зробити запроектовані територіальні рекреаційні системи життєздатними. До таких прикладних проблем рекреаційної географії належать:—

пошук оптимальних показників сучасного і можливого у перспективі функціонального використання рекреаційних територій;—

збагачення методу комплексної оцінки рекреаційних ресурсів та інженерно-будівельних умов району, в яких вони розташовані;—

розроблення нових методів (за умов переходу до ринкових відносин) визначення перспектив розвитку мережі установ лікування, відпочинку, туризму;—

прогнозування рекреаційних потоків і напрямів розвитку рекреаційних зон;—

встановлення оптимальних параметрів елементів територіальних систем;—

вивчення рекреаційної потреби і рекреаційного попиту населення та факторів, які впливають на їх динаміку;—

розроблення заходів, спрямованих на збільшення потенціалу рекреаційних ресурсів зокрема; особливу увагу слід приділити визначенню оптимального показника рекреаційного навантаження у різних територіальних системах.

Рекреаційне навантаження — це показник, який визначається кількістю рекреантів на одиницю площі за певний проміжок часу. Рекреаційне навантаження може бути критичним і нормативним. Критичне — таке навантаження, коли відбуваються деструктивні зміни природного середовища. Нормативне рекреаційне навантаження — це допустиме навантаження, яке не приводить до порушення стійкості природно-територіальних комплексів. За показником рекреаційного навантаження слід особливо стежити на територіях, що охороняються. Однак зі зростаючим забрудненням території України стійкість її природно-територіальних комплексів знижується. Це вимагає нових досліджень з метою уточнення показника рекреаційного навантаження та ін. Зазначимо, що низка прикладних питань рекреаційної географії розв'язується науковцями і проектантами науково-дослідних і проектних інститутів України в процесі проектування курортно-рекреаційних систем.

Отже, рекреаційній географії належить величезна роль у розвитку сучасного суспільства як прикладній науці. її подальший розвиток у цьому напрямі сприятиме удосконаленню територіальної організації суспільства України.

Література

1. Алаев Э. Б. Социально-экономическая география: Понятийно-терминологический словарь. — М.: Мысль, 1983.

2. Иваничка К. Социально-экономическая география. — М.: Прогресс, 1987.

3. Олійник Я. Б., Степаненко А. В. Вступ до соціальної географії: Навч. посіб. — К.: Т-во "Знання", KOO, 2000.

4. Пістун М. Д. Основи теорії суспільної географії. — К.: Вища шк., 1994.

5. Софронова В. М. Прогнозирование и моделирование в социальной работе. — М.: Издат. центр "Академия", 2002.

6. Соціально-економічна географія / За ред. О. Шаблія. — Львів: Світ, 1994.

7. Социологический энциклопедический словарь / Ред.-коорд. акад. РАН Г. В. Осипов. — М.: Издат. группа ИНФРА-М — НОРМА,