життя, вони потрапляють у справжню реальність (буддисти в Нірвану, штейнеріанці проходять у духовний світ, послідовники Шрі Ауробіндо еволюціонують у гностичну істоту тощо). Наприклад, Шрі Ауробіндо пише, що гностична істота буде жити в єдності з Богом, почуття болю перетворюються у вібрації блаженства, любов і захват від єднання з Богом будуть рости і розвиватися, поки не охоплять все існуюче. Особливі якості справжньої реальності додає все-таки не зміст, а життя переважно подіями цієї символічної реальності; езотерична особистість живе тим, що переходить у справжній світ і одночасно творить його. Така особистість не просто фантазує, марить, вона саме живе у своїй творчості, у міркуванні про світ, у прагненні зрозуміти граничні проблеми життя і буття. При такому більш широкому розумінні близьким до езотеричної культури є будь-яка значна в культурних відносинах творчість і новація. Відповідно, багато великих мислителів, художників і суспільних діячів переживали подібний езотеричний досвід.
Уже зі сказаного зрозуміло, що езотерична практика не зводиться до простих міркувань: це особливий спосіб життя, доля, життєвий шлях, жагуча спрямованість до езотеричного світу як кінцевої життєвої мети, прихильність до ідеальних форм життя, відомий аскетизм, робота над собою, установка на кардинальну зміну себе самого, горіння і напруга душі. Але й особлива культура життя, що включає в себе розроблення езотеричного навчання (або освоєння його), психотехнічну роботу над собою (відмовлення від бажань, що відхиляють езотерика на його шляху, культивування вчення, досягнення особливих станів свідомості, занурюючи його в езотеричні реальності тощо). Сюди ж відноситься проходження езотеричного ритуалу й одночасне створення його. Езотерична культура життя передбачає також створення школи і фігури вчителя.
Аналіз езотеричних навчань підказує цікаву гіпотезу, а саме: езотеричний світ улаштований так, щоб відповідати вищим реальностям самого езотерика. Наприклад, життєва моральна мета Рудольфа ІІІтейнера — єднання з Богом і цим закінчується в його вченні езотеричне сходження. Для Штейнера характерне активне, реформаторське ставлення до світу, цьому відповідає певний ступінь шляху такого Кення, йому властиве самопізнання і езотеричне життя, обидва ці моменти знайшли відображення в його вченні. Виходить, що духовний, невидимий світ; який Штейнер описує як об'єктивний, загальний для людей, Фактично є відображенням духовного (внутрішнього і зовнішнього) життя Рудольфа Штейнера, відображенню якому наданий статус загального буття. Але одночасно духовний світ - це дзеркало культури, яка переломлюється у свідомості і житті Штейнера, культури як ідеального життя, що з'єднує такі полюси, як Світ, Людина і Бог, сприйняття світу й активне ставлення до цього, Я (мікрокосм) і Світ (макрокосм), звичайний земний світ і світ езотеричний.
За Штейнером виходить, що людина входить у духовний світ, попередньо пізнаючи і формуючи саму себе. Вона потрапляє у вищий світ, так би мовити, через вікно свого Я. Тому цілком природно, що духовний світ є проекцією його Я, хоча Штейнер стверджує зворотне (незалежність духовного світу від людини). Тут однак постає принципове запитання, як Штейнер та інші езотерики досягають такої трансформації своєї психіки, коли їх внутрішнє життя і досвід починають сприйматися як самостійний, езотеричний світ? Щоб відповісти на поставлене запитання, розглянемо спочатку один приклад — використання йоги для потрапляння в Нірвану.
Зовні техніка йоги начебто не пов'язана з ученням Будди. Але якщо уважно придивитися до тих станів, які досягаються з її допомогою, то неважко помітити, що ця техніка є просто необхідною ланкою навчання. Справді, за допомогою йоги Будда і його учні отримували можливість, по-перше, звільняти свою душу (психіку) від усіх земних бажань (через пряме витіснення відповідних психічних бажань або шляхом їх переосмислення) і, по-друге, налаштовувати (програмувати) себе на стани, що відповідають тим реальностям, які вели в Нірвану. Тут можна навіть говорити про своєрідну "психотехнічну систему". Так, одні її прийоми (концентрація уявлень, заміщення візуальних видів внутрішніми візуальними образами, відволікання від збудливих і відволікаючих почуттів та думок) служили виробленню особливих здібностей, дозволяючи актуалізувати і навіть візуалізувати внутрішні уявлення і реальності. Інші прийоми (наприклад, занурення в "нечистоту" або звільнення від елементів душевного життя, що заважають) допомагали переосмислити і згорнути (знищити в собі) усі психічні потреби і реальності, викликаючи земні бажання, які утримують людину в звичайному житті. Третій прийом (викликання спеціальних уявлень і станів - "просвітління", "чистоти", "зібраності", просторової і розумової "нескінченності", "неіснування" тощо) дозволяв розвити і зміцнити саме ті сторони душі та реальності свідомості, які задовольняли вчення Будди.
Загальна логіка психотехнічної системи йоги визначала наступну стратегію: розвиток здібностей актуалізації внутрішніх реальностей і уявлень, згортання тих реальностей та уявлень, що не відповідали вченню, розвиток і вдосконалювання інших реальностей та уявлень, як. відповідають вченню, нарешті, актуалізація і візуалізація цих реальностей та уявлень. Оскільки вершина усієї підготовки — досягнення Нірвани, можна припустити, що наприкінці успішної підготовки (яку, підкреслимо, досягали лише деякі обдаровані індивіди) у людини виявлялися розмонтовані (подавлені) усі реальності, крім однієї. Ця реальність найбільш адекватно описується саме ідеєю Нірвани, тобто в ній переживаються (до цього часу розвинуті і відповідні здібності) стани неіснування, повної свободи, порожнечі. Зовні ж переживання цієї реальності ніяк не фіксується, і збоку Нірвана виглядає як тимчасова смерть. Так, для звичайного життя людина, що досягла Нірвани, ніби помирає. Тим самим, дійсно реалізується ідея Будди: ще при житті людина іде від страждань, утім, як і від життя як такого у звичайному розумінні.
Таким чином, уже йоги продемонстрували, що внутрішній досвід та інші психічні утворення (які самі змінюються під впливом психотехніки) можуть на зразок зовнішнього світу поставляти свідомості враження й образи. І не просто поставляти, а утворювати для людини повноцінний і найбагатший світ, де вона може нескінченно мандрувати, де вона живе. У цього внутрішнього світу (назвемо його "езотеричним"), який став для езотерика світом як таким, є дві важливі риси, що відсутні у світі звичайному. Перше, езотеричний світ виник на основі внутрішнього світу і досвіду самої людини. Тому езотеричний світ, з одного боку, принципово обмежений цим досвідом, з другого — абсолютно природний для людини; усі події і ситуації цього світу, усієї його реальності мають природну основу й аналоги (усвідомлювані чи неусвідомлювані) у житті конкретної людини. Образно кажучи, людина, що ввійшла в езотеричний світ, "летить у саму себе", "подорожує своїми власними психічними реальностями, занурюється у власний досвід". Друга риса така: езотеричний світ, на відміну від звичайного, піддається контрольованому перетворенню. За допомогою психотехніки він змінюється в напрямку того ідеалу, який задає сповідуюча людиною езотерична доктрина (вчення). Для нашої теми важливо відзначити, що езотеричний світ по-різному оцінюється і розуміється з запозиченої (езотеричної) і зовнішньої (науково-філософської) точок зору. Для езотерика — це справжня реальність, те, що "існує насправді", а не "здається"; для дослідника езотеризму — це багаторічна робота з психотехнічної трансформації психіки, яка створює для езотерика ілюзію остаточного порятунку.
В езотеричній культурі кінця XIX — початку XX ст. виділяються два різних напрями. Один, по суті, звернений до ідеї надлюдини, людини як перехідної істоти, що іде вперед і геть від цього життя. Інший напрям пов'язаний із прагненням перетворити саме це життя, розкрити в звичайній людині здатність до породження нових реальностей. Альтернатива тут така: або повний відхід зі звичайного життя і культури у світ уяви, або їх перетворення, зміна за законами езотеричного мислення, мови й уяви. Етичні установки езотеризму можна зрозуміти на прикладі буддизму. Дослідник буддизму Г. Ольденберг правильно відзначає, що Будда "велить не стільки любити свого ворога, скільки не ненавидіти його. Якщо Христос заповідав людям любов і співчуття ("любіть один одного"), то Будда — чесність. Моральна поведінка буддиста обмежена двома принципами: переконання, що нечесні, недобрі вчинки неминуче спричиняють за законом карми.
Страждання в цьому і наступному житті та небажання віддатися у владу такому сильному бажанню як любов до інших. За езотеричним вченням, життя людини езотеричними законами, а не Богом чи Соціумом. Порятунок - у пізнанні цих законів і виборі (творенні) тих форм буття, як. їм відповідають. Кожна людина, розраховуючи тільки на свої сили, вирішує поліпшити свою долю. З погляду моральності, езогерик - узагалі ж егоїст, однак, як правило, багато езотеричних вчень уключають такі моральні цінності, як любов, світло, чистоту тощо. Глянемо на езотеризм із позиції соціальної культурологи. Спочатку сформувався соціум, у рамках якого людина виступає усього лише одним з елементів поряд з іншими - природними матеріалами, знаками, артефактами, технічними знаряддями і спорудженнями. В архаїчній культурі та культурі стародавніх, що передували античній культурі, людина була цілком інтегрована у соціальному організмі. Поза соціумом вона не мала самостійного життя, тому і не було потреби в спеціальних семіотичних моделях індивідуальності, а, отже, не існувало і самого явища індивідуальності.