Освіта як соціальний інститут

План

1. Основні віхи становлення соціологи освіти

2. Освіта та її функції і зв'язок з іншими науками

3. Тенденції і проблеми модернізації сучасної вітчизняної освіти

Основні віхи становлення соціологи освіти

Виокремленню соціології освіти в самостійну наукову дисципліну сприяли такі об'єктивні чинники:*

перетворення феномену освіти в складне й багаторівневе соціальне явище, яке визначає напрямки розвитку людської цивілізації;*

набуття освітою найпотужнішої виробничої сили, якою людство почало опановувати тільки протягом XX ст.;*

швидке зростання протягом останніх 100 років кількості навчальних закладів і охоплення освітянською діяльністю всього населення — дітей і дорослих;*

зростання ролі освіти в соціалізації особистості, підготовці працівників нового типу, громадянина, активного соціального суб'єкта;*

переростання системи освіти у відносно самостійну і стійку форму соціальної практики і в той же час поглиблення взаємозв'язків і взаємозалежності освіти з економічною, політичною, культурно-духовною та іншими сферами суспільного життя;*

широке використання освіти як послуги, що продається, як цінної інтелектуальної власності, як підприємництва і як джерела прибутку;*

швидке зростання престижу вищої освіти як джерела розвитку промисловості та військової могутності;*

поява значної кількості теоретично підготовлених і практично працюючих в царині освіти соціологів.

Ці та інші тенденції і закономірності в розвитку освіти — її глобалізація та модернізація, зростання ролі у вирішенні глобальних проблем, поширення безперервної і дистанційної освіти, загострення конкурентоспроможності держав на світовому ринку експорту освіти, наявність кризових тенденцій у сфері освіти багатьох держав світу — і сьогодні посилюють увагу соціологів до неї.

Початок і становлення соціології освіти в Європі іноді пов'язують з творчістю Р. Оуена і Ш. Фур'є, які ще на початку XIX ст. обґрунтували необхідність суспільного виховання підростаючих поколінь і зв'язок з трудовою діяльністю.

Проте, основи соціології як самостійної науки заклав е. Дюркгейм. Саме він впритул наблизився до постанови і початкового розв'язання проблем соціальних функцій освіти. Процес освіти, за Б. Дюркгеймом, слід розуміти з точки зору його вкладу в сприяння й збереження соціального порядку.

В подальшому розвиток соціології освіти в Європі пов'язаний з творчістю М. Вебера, А. Турена, К. Манхейма, Р. Будона, П. Бурдьє та ін. К. Манхейм наприклад, бачив в освіті засіб розв'язання проблем і подолання соціальних антагонізмів. Р. Будон проаналізував вплив соціального становища молоді на її успіхи в навчанні. П. Бурдьє з'ясував взаємодію освіти з процесами в економіці та політиці.

У США поштовх розвитку соціології освіти дали наукові дослідження Л. Уорда "Динамічна соціологія" (1883р.) і Дж. Дьюкої "Школа і суспільство "(1899 р.). Л. Уорд вивчав освіту як один з чинників цивілізації і прогресу. Дж. Дьюї обґрунтував соціальну визначеність освіти. На початку XX ст. у США з'явились дослідницькі установи із соціологічних проблем освіти. У 1927р. було створено Американське національне товариство.

У цей час при національних соціологічних асоціаціях засновуються секції соціології освіти, спеціальні журнали. Починаючи з Ш Міжнародного соціологічного конгресу (1956р.) проблеми освіти постійно обговорюються на його засіданнях. З 1971 р. при Міжнародній соціологічній асоціації діє дослідницький комітет "Соціологія освіти" а з 1972р. — Європейський центр із вищої освіти при ЮНЕСКО.

Інтерес до соціології освіти в індустріально розвинених країнах різко зріс у 1970-і pp. у зв'язку із відставанням систем освіти, що склались, від нових вимог науково-технічної революції і на фоні масових виступів студентів та інтелігенції західних країн за демократизацію вищої і середньої школи. Ситуація, визначена американським соціологом Ф. Кумбсом як "криза освіти", викликала до життя багаточисельні дослідження доступності різних ступенів освіти, взаємовідносин учнівської молоді з педагогічним колективом, існуючі в школах, класах соціометричних структур. Почалось широке вивчення ролі освіти як чинника "вирівнювання життєвих шансів"; каналу соціальної мобільності, зв'язку освіти та соціальної стратифікації.

Послідовники Т. Парсона досліджували освіту як інститут соціалізації в сучасному суспільстві, розглядали навчальні заклади та їх елементи як соціальні системи (системи ролей, норм та ін.).

Щодо розвитку соціології освіти в колишньому СРСР, у тому числі й в Україні, то він ускладнювався негативним ставленням до соціології загалом. Лише з початку 60-х pp. XX ст. в практику стали входити конкретно-соціологічні дослідження проблем освіти, з'являються публікації з соціології освіти. Об'єктами досліджень в соціології освіти ставали учні і студенти.

У 70-80-х pp. в радянській соціології освіти ЇЇ різні аспекти представлені в працях Н.А. Аітова, ("Освіта як фактор формування соціальної структури"), Л. Н. Кочана ("Оптимізація різних форм освіти"), В. М. Димова ("Соціальна політика у сфері освіти"), М. X. Тітми ("Роль системи освіти в прогресивному самовизначенні молоді"), В. Н. Турченка ("Науково-технічна революція та розвиток освіти "), Ф. Р. Філіппова ("Соціальні функції освіти"), В. Н. Шубкіна ("Освіта, життєві плани і шляхи молоді"), Є.І. Головахи ("Життєва перспектива і професійне самовизначення молоді").

Лише починаючи з 80-90-х pp. російські та українські соціологи почали глибше і детальніше вивчати:*

зміст, якість навчально-педагогічного процесу, окремі компоненти навчальної діяльності;*

взаємодію навчання з іншими формами і видами життєдіяльності суб'єктів, що забезпечують функціонування освіти;*

проблеми кризи вітчизняної освіти та шляхи виходу з неї;*

взаємодію системи освіти з виробництвом, соціальною структурою суспільства, дозвіллям, політичними інститутами, духовним світом людини тощо;*

професійну орієнтацію, життєві шляхи учнівської та студентської молоді, задоволеність обраною професією і майбутньою роботою;*

вплив позанавчальної діяльності на формування спеціаліста, організацію в школах та вищих навчальних закладах самоуправління.

Вітчизняна соціологія освіти 90-х pp. представлена працями Ю. М. Алексєєва ("Освіта і держава"), В.І. Астахової ("Трансформація соціальних функцій вищої освіти"), Л.В. Чернецького ("Система освіти в умовах ринкових перетворень"), Л. Н. Герасіної ("Вища школа в умовах реформації освіти"), О. О. Якуби ("Освіта як соціальний інститут"), А.О. Лігоцького ("Проектування сучасних освітніх систем") та ін.

Спробу систематизованого викладання соціології освіти як науки і навчальної дисципліни зроблено в працях Ф. Р. Філіппова, В. А. Нечаєва, м. Н. Лукашевича, В.Т. Солодкова, І. М. Гавриленка, О. А. Скідіна.

З виникненням недержавних (приватних) навчальних закладів почались дослідження цього сектора освітянського простору. Процесу інституціоналізації приватної вищої школи присвячена монографія О. Л. Сидоренка "Приватна вища освіта: шляхи України у світовому вимірі", публікації В.І. Астахової "До питання про соціальні функції та принципи становлення системи приватної освіти в Україні", "Державні і недержавні вузи в системі освіти", "Про стан, перспективи розвитку приватного сектора національної системи освіти України", /./. Тимошенка "Приватна освіта України, успіхи та труднощі становлення", "Система недержавної освіти в Україні" та ін. Питання розвитку системи недержавних навчальних закладів обговорювались на науково-практичних конференціях.

Освіта та її функції і зв'язок з іншими науками

До свого виокремлення в самостійну соціологічну дисципліну соціологія освіти розвивалася в межах соціології культури, концептуально вона нерозривно пов'язана із філософією освіти і соціологією культури (освіта є частиною культури), а у своїй практичній спрямованості — із соціологією виховання, педагогічною соціологією, соціальною психологією і соціальною педагогікою. Соціологія освіти, на відміну від загальної, спеціальної і соціальної педагогіки, вивчає не лише специфіку освітнього процесу, але й певну сукупність взаємозв'язків системи освіти з іншими соціальними системами суспільства, його соціальними інститутами.

Якщо загальна і спеціальна педагогіка визначає зміст освіти, її організаційну основу, то соціологія освіти вивчає ефективність діяльності відповідних соціальних інститутів по формуванню у людей науково-практичного світогляду в результаті підвищення їх загальноосвітньої підготовки. Якщо педагогіка вивчає людину в процесі навчання, то соціологія освіти вивчає її в інтроспективі і перспективі, в процесі включеності її у всі сфери соціальної діяльності і форми суспільних відносин у зв'язку із одержанням певної освіти, виявляє, як змінюються соціальні ролі людини в залежності від рівня освітньої підготовки.

Зв'язок соціології освіти з іншими науками* | педагогічна соціологія;*

педагогіка (безпосередньо вивчає методичні і дидактичні основи освіти і виховного процесу);*

соціологія культури;*

соціологія науки;*

психологія (розглядає освіту як джерело формування особистості);*

соціальна філософія (розглядає освіту як соціальне явище і соціальну систему)

Отже, соціологія освіти — це галузь соціологічного знання, яка вивчає закономірності та функціонування освіти як соціокультурного інституту, її взаємодію з іншими інститутами і суспільством загалом, а також соціокультурні процеси і соціальну політику у сфері освіти.

З цього визначення стає достатньо очевидним об'єкт соціології освіти. Це сфера освіти, те соціальне середовище,-в якому відбуваються процеси навчання і виховання, взаємодіють суб'єкти освіти.

До визначення предмету соціології освіти спеціалісти підходять по-різному. Одні акцентують увагу на вивченні соціальних функцій освіти, другі — на виявленні різних аспектів взаємодії освіти та інших соціальних інститутів.

Вивчення освіти як системи обумовлює два основних підходи до її аналізу. З одного боку, освіта є видом людської практичної і пізнавальної діяльності. Тому систему освіти спеціалісти вивчають з гносеологічної (теоретико-пізнавальної) точки зору. З іншого боку, освіта є системою певним чином пов'язаних між собою установ, організацій, які виконують функції навчання й виховання. В якості елементів цієї системи виступають підсистеми, які у свою чергу можуть розглядатися як системи меншого масштабу і навіть ділитися на системи ще більш приватні,