діяльнісний аспект передбачає вивчення мети, змісту, мотиваційної структури, організації освітньої діяльності;*

культурологічний аспект передбачає аналіз освіти як одного з факторів відтворення і розвитку культури;*

інституціональний аспект передбачає аналіз сталості та визначеності впливу освіти на цілеспрямоване формування особистості;*

технологічний аспект передбачає аналіз методів, способів, процедур освітньо-виховної діяльності;*

соціологічний аспект передбачає аналіз проблем управління освітою;*

інформаційний аспект аналізу освіти вивчає місце її як каналу інформації в інформаційних системах.

За своєю структурою соціологія освіти поділяється на:*

теоретичну соціологію освіти, яка займається розробкою теоретико-методологічних проблем реформування освіти, виявом соціально-культурних факторів, пізнання і виховання, взаємообумовленістю соціальних і духовних процесів в освіті і т. д.*

прикладну (емпіричну) соціологію освіти, завданнями якої головним чином є діагностика соціально-педагогічної ефективності різних типів і стилів життя, традицій культури.*

експериментальну прикладну соціологію освіти, яка виступає зазвичай у нерозривному зв'язку із соціальною педагогікою і спрямована на розробку нових соціально-педагогічних центрів, форм і методів виховної роботи і т. д.

Відповідно з проблемно-тематичним змістом предмету соціології освіти можна визначити такі її основні функції:

1) теоретично-пізнавальна, яка спрямована на відкриття нових закономірностей соціально-культурних процесів в освіті, розробку нових теорій і парадигмальних підходів до вивчення освіти;

2) інформаційна, яка спрямована на відкриття нових соціальних фактів;

3) прогностична, яка передбачає розробку соціальних прогнозів в галузі розвитку освіти на основі теоретико-методологічного аналізу одержаних соціальних фактів, впливу на них змін, що відбуваються в самому суспільстві;

4) реформування освіти, створення її нових соціальних моделей, адекватних основам організації життя громадянського суспільства, ринковим відносинам.

Методологічною основою соціології освіти є:*

концепція єдності процесів пізнання, навчання і виховання як видів соціально-культурної діяльності;*

теорія соціалізації, тобто включення індивіда в той або інший соціально-культурний простір життєдіяльності.

Методи досліджень, що використовуються в соціології освіти, випливають із методології конкретно-соціологічних досліджень. Особливе значення в соціології освіти мають соціометричний аналіз, спостереження, порівняння, аналіз документів, експеримент, анкетування, інтерв'ю та ін.

Основна функція освіти — передавати цінності конкретної культури.

Е. Дюркгейм

Освіта — це розвиток особистості й формування громадянина, здатного самостійно й вільно мислити й діяти. Навчання — ядро освіти, але остання відбувається й за межами навчальних закладів — протягом усього життя людини.

Освіту розглядають як цілісну самостійну систему, яка має ін-ституційний характер. Ознаками соціального інституту освіти є:*

соціальні функції освіти (навчання і виховання);*

наявність суспільно вироблених форм, освітніх установ, їх організація і становище в суспільстві, а також певних осіб, які здійснюють функціонування даного інституту, їх статус в суспільстві;*

наявність регулятивів по функціонуванню даних установ і осіб, які беруть участь в освітній діяльності, тобто свідомо поставлених цілей, законів, які визначають функціонування установ, засобів та методів освітньої діяльності, матеріально-технічних засобів.

Отже, освіта як соціальний інститут, як цілісна система передбачає наявність:

1) суб'єктів освітньої діяльності — педагогів, учнів та студентів навчальних закладів;

2) об'єктів освітньої діяльності — як окремих учнів та студентів, так і їх колективів, в яких розвиваються здібності, здійснюється обмін діяльністю, знаннями, формами спілкування;

3) засобів освітньої діяльності — навчальних планів, програм, методів й організаційних форм навчання, підручників, посібників, технічних засобів і т. ін.

Розглядаючи освіту як соціокультурний елемент, як частину культури відповідного суспільства, як результат соціокультурної взаємодії людей, що проявляється у формі пізнання і його кінцевих результатів (знань, досвіду, вмінь і навичок), соціологія визначає функції освіти.*

Культурна функція забезпечує передання від покоління до покоління культурної спадщини, відтворення та розвиток культури.*

Професійно-економічна функція визначає характер взаємозв'язку освіти з розвитком продуктивних сил суспільства.*

Соціальна функція містить можливості впливу на соціальну структуру, створює певні канали соціальної мобільності, рольових та статусних переміщень.*

Виховна функція втручається у процес гармонізації та вдосконалення людських якостей, формування громадянина, стимулює саморефлексію — глибоке усвідомлення людиною своєї суті та особистих потенцій.*

Функція соціального захисту поширює потенційні соціальні можливості людини у професійному й особистому самовизначенні, особливо за ринкових умов.*

Гуманістична функція освіти покликана забезпечити формування системи якості, які дозволять людині виконувати функції носія культури, духовності, творчо налаштованого суб'єкта суспільних відносин.
*

Урбаністична функція розкриває вплив освіти на міграційні процеси (найбільше вона проявляється у діяльності вищої школи). Демографічна функція підкреслює вагомість культурно-освітніх факторів у демографічних процесах у державі (склад населення, тривалість життя, шлюбність, народжуваність тощо). Функція історичного спадкоємництва та наслідування соціального досвіду відтворює характер відносин із зовнішнім світом та відбиває різноманіття соціально-рольової структури суспільства.*

Соціалізаційна функція забезпечує засвоєння широкого кола цінностей, соціальних ролей і очікувань, на основі яких складається повсякденне життя людей.*

Функція соціального контролю проявляється у тому, що, перебуваючи у навчальних закладах по декілька годин на день учні та студенти одержують знання на основі стандартизованих підручників, виконують внутрішній розпорядок закладу, вимоги адміністрації та наставників, засвоюють звички і переконання, що пропагуються освітньою установою. Отже, освіта, тим самим, сприяє підтримці стабільності суспільства.

Доводячи соціокультурний зміст інституту освіти, соціологія досліджує систему соціальних принципів, на яких побудовані освітянські системи сучасності.*

Принцип загальності освіти, або демократизації школи визначає доступність освіти для будь-яких соціальних та етнічних верств населення.*

Принцип безперервності освіти демонструє наслідування, вертикальний та горизонтальний зв'язки між всіма ступенями у навчанні, стимулює процеси підвищення кваліфікації та відновлення освіти.*

Принцип освіти широкого профілю тяжіє до гуманітарного змісту навчання, його фундаменталізації та багатопрофільності.*

Принцип поєднання навчання з вихованням посилює гуманістичну компоненту освіти, відбиває координацію дій через школу, всіх навчальних, виховних, культурних, комунікаційних та інших соціальних інститутів у їх впливі на особу.*

Принцип інтенсифікації нагромадження знань вимагає від сучасної системи освіти переробки наукової, економічної та соціально-політичної інформації, її ретельного відбору відповідно до потреб навчання, отже, й певної структурної мобільності та механізмів внутрішнього самооновлення.*

Принцип полікультурності освіти відбиває певні аспекти побудови плюралістично інтегрованих освітніх систем у етнічно неоднорідних суспільствах.*

Принцип інституційної рефлексії означає здатність системи освіти до соціальної та змістової адаптації під впливом науково-технічного та соціального прогресу.*

Принцип пріоритетності загальнолюдських духовних цінностей над політичними і класовими інтересами, що вимагає незалежності освіти від політичних партій та рухів. Принцип випереджуючого розвитку освіти закладається у порівнянні з динамікою соціального руху, він гостро відстоюється сучасною соціологією як провідний фактор соціогенезу освіти. Принцип інноваційності в освіті сучасна наука вважає за доцільне сполучати з принципами зваженого консерватизму в освітянській політиці для збереження інституційної цілісності та ціннісних надбань в освіті.*

Принцип елітарності набуває нового змісту, що пов'язаний як з якісним відбором учнів за рівнем їх здібностей і таланту, так і з диверсифікацією формалізованих інститутів, що становлять структуру системи освіти.*

Принцип формування "вільного освітнього середовища", закладає поширення демократичних можливостей вибору форм, засобів, рівнів та напрямів у навчанні.

Основні завдання системи освіти* | формування соціальної потреби громадян в освітніх послугах;*

регулювання характеру, змісту та обсягів набутих і засвоюваних знань на основі розробки нових навчальних планів, програм, методів і форм навчання;*

розробка, запровадження і регулювання меж різнорідності культурно-освітнього й наукового простору країни на базі системи міжнародних стандартів;*

значне збільшення варіантів освітніх закладів, установ, систем, що віддзеркалюють специфічні, національні, регіональні, релігійні та інші інтереси населення;*

посилення уваги до неформальної освіти і самоосвіти;*

подолання міжнародної ізоляції, входження у європейський та світовий освітянський простір

Таким чином, методологія побудови освітянської системи та спрямованість змісту її головних соціальних функцій визначає соціокультурний характер інституту освіти. Освіта — соціальна система, яка має свою структуру (форми, види, ступені).*

дошкільна освіта і виховання — здійснюються разом із сім'єю і мають на меті забезпечення фізичного, психічного здоров'я дітей.*

загальна середня освіта — забезпечує всебічний розвиток дитини як особистості, її нахилів, здібностей, талантів, професійне самовизначення.*

позашкільна освіта і виховання — забезпечує творчу самоорганізацію дитини в системі позашкільних освітньо-виховних закладів.*

професійно-технічна освіта — забезпечує здобуття громадянами робітничої професії відповідно до покликання, інтересів, здібностей, підвищення їхньої виробничої кваліфікації, перепідготовку;*

вища освіта — забезпечує фундаментальну, наукову та загальнокультурну, практичну підготовку, одержання громадянами спеціальності відповідно до покликання, інтересів, здібностей;*

післядипломна підготовка — забезпечує систематичне поновлення набутих у внз знань, перепідготовку людей з вищою освітою з метою опанування нових спеціальностей та професій;*

аспірантура і докторантура забезпечують наукову та педагогічну підготовку кандидатів і докторів наук;*

самоосвіта — система набуття і підвищення рівня знань шляхом самостійного опанування знань та вмінь, одержання професії і спеціальності. Самоосвіта набуває легітимності шляхом перевірки та оцінки знань системою екстернату.

Система освіти в Україні переживає радикальні зміни, які торкаються всіх її елементів і ланок. Поруч з традиційною школою з'явились ліцеї, гімназії, коледжі, школи і класи з поглибленим вивченням предметів, профільні класи т. д. Паралельно з системою безоплатної освіти існує платна (комерційна) освіта у всіх ланках — від дитячих садків до університетів.

Змінюється система відносин між інститутом освіти і церквою, яка розвиває свої семінарії, відкриває богословські факультети та університети, недільні школи тощо.

Ще на початку 90-х pp. XX ст. в монолітній системі державної освіти України виникли окремі недержавні (приватні) навчальні заклади, які значно розширюють можливості