У 2002 р. в Україні функціонувало 200 недержавних вищих навчальних закладів. В цілому вони довели доцільність свого існування. Провідними серед них є Харківський гуманітарний інститут, "Народна Українська академія", Європейський університет фінансів і т. д.

На функціонування освіти як системи значний вплив здійснює економіка, політика, культура та інші сфери суспільного життя.

Система освіти, формуючи громадянина, тим самим здійснює вплив на політичну сферу суспільного життя. Зрозуміло, освіта через культурно-виховну функцію впливає на духовне життя суспільства, є одним із факторів прогресу культури.

Тенденції і проблеми модернізації сучасної вітчизняної освіти

Сучасні соціологи (А. Печчеї, Ф. Кумбас та ін.) звертають увагу на перебіг в останній чверті XX ст. глобальної кризи освіти. Вказується, зокрема, на такі ознаки цієї кризи:*

зростання "функціональної неосвіченості" у світі, яка охоплює 1 млрд. чоловік;*

розрив між освітою та культурою;*

відставання освіти від науки;*

збереження дисфункцій сучасних освітянських систем, що обумовлює зниження якості освіти;*

послаблення впливу освіти на соціалізацію молоді;*

зростаюча диспропозиція між потенціями людської культури, досягненнями суспільства і культури мас;*

низький коефіцієнт корисної дії використання людством своїх могутніх ресурсів, наукових відкриттів, нових технологій, інформаційних систем;*

постійно зростаючий розрив між вищими досягненнями, професійною майстерністю окремих видатних особистостей і діями в цій галузі основної маси працівників та ін.

Слід відзначити, що й Україна не запобігла освітянській кризі, наслідуючи як набутки й досягнення, так й невирішені проблеми й суперечності радянської системи навчання і виховання. Освітянська криза у нашій державі була зумовлена не тільки глобальними, а й деякими національними факторами.

Фактори кризи вітчизняної освіти* | крах головних принципів та догм радянської освіти, спричинений падінням минулої політико-ідеологічної системи;*

одержавлення та бюрократизація освітянської системи;*

викривлення цілеспрямованості та соціальних функцій*

школи;*

залишковий принцип фінансування освіти і культури;*

відсутність нових моделей освіти, наукової та формальної альтернативи;*

соціальний та етичний розрив між викладацьким корпусом, студентами та учнями;*

зниження соціального престижу освіченості й інтелекту у кризовому соціумі, яким залишається українське*

суспільство

Спроби подолання кризи освіти в нашій державі сконцентровані у Державній національній програмі "Україна XXI століття: стратегія освіти", що визначила інноваційні цілі, напрями й антикризові завдання модернізації національної освіти. Цей комплекс дій та заходів концептуально відповідає світовій практиці, що понад 10—15 років впроваджує реформацію освітянських систем, як найважливіший засіб подолання глобальної кризи: міжнародні проекти "Освіта для 2000року" (ФРН); "Освіта американців для XXI сторіччя" та "Нація у небезпеці" (США); "Освіта майбутнього" (Франція); "Модель освіти для ХХІ ст." (Японія) та ін.

Серед загальних тенденцій, що характеризують вихід освіти Ь кризи, спеціалісти називають такі:

1) Демократизація всієї змістовної системи навчання і виховання та інституційної структури освіти.

2) Структурне оновлення.

3) Прагнення змістовно оновити освіту підвищенням фундаменталізації, гуманізації та гуманітаризації, посиленням екологічного й психологічного компонента в освіті, впровадженням комплексної інформації.

4) Використання провідних, найновітніших технологій навчання.

5) Інтеграція та глобалізація освіти як на національному, так і на світовому рівні.

6) Нарешті, провідною ідеєю модернізації освіти є її розвиток за принципом безперервності, створення єдиної системи неперервної освіти, що становитиме органічний комплекс державних і громадських (приватних) освітніх установ.

Спеціалісти вважають, що в сучасній Україні реалізація наведених провідних тенденцій поки що гальмується дією визначальних об'єктивних і суб'єктивних факторів.

Для формування зрілого суспільства, до якого ми прагнемо, потрібний високий економічний і освітній потенціал. Хоча ми й говоримо про наш освітній потенціал, він нижчий, ніж у високорозвинених країнах. Наприклад, у них середні терміни навчання становлять 18-20 років, а в нас — 14, а можливо, і 13 років.

Вважається, що неможливо раз і назавжди створити постійно діючу ефективну систему освіти. Вона має безперервно вдосконалюватися, розвиватися, змінюватися під впливом вимог часу. А все це неможливо забезпечити без належного соціологічного аналізу, в тому числі без розробки соціальних прогнозів розвитку освіти і діагностики негативних явищ, які гальмують процес поступу освіти. Це завдання повинно розв'язуватися диференційовано соціологією загальноосвітньої школи, соціологією професійної школи і соціологією вищої школи.

Розв'язання проблем, що постали у вітчизняній освіті, вимагатиме від соціології ще більших зусиль по всебічному аналізу її реального стану, визначених тенденцій і проблем розвитку і участі в забезпеченні інтеграції України з Європейською спільнотою.

Ключовим елементом розвитку освіти України в XXI ст. є розробка національної концепції освіти. Вона має включати систему взаємопов'язаних принципів розвитку на найближчі 20-30 років початкової і середньої освіти, професійної підготовки, розвитку вищої школи, системи підготовки наукових кадрів з відповідними організаційно-правовими формами установ і організацій. Розробка саме такої концепції, визначення пріоритетів і напрямків діяльності окремих підсистем та контроль за забезпеченням конституційних прав громадян України на отримання освітніх і наукових послуг має бути, на думку спеціалістів, головною формою державного регулювання системи освіти і науки.

Необхідно сприйняти модернізацію та адаптацію освіти до нових ринкових умов як складну соціокультурну дію, що вимагає впровадження особливої політики, державної та громадської підтримки, програмування новацій, соціальних проектів, експериментів у цілому комплексі безпосередніх соціальних дій.

Література

1. Астахова В.І. Вища школа України. —X, 1991.

2. Астахова В. И. Трансформация социальных функций высшего образования в современных условиях. —X, 1999.

3. Герасіна Л. М. Оновлення сучасної вищої школи в контексті глобальних проблем освіти. —X, 1994.

4. Лігоцький А. О. Теоретичні основи проектування сучасних освітніх систем. —К., 1997.

5. Лукашевич Н. П., Солодков В. Т. Социология образования. — К., 1997.

6. Нечаев В. Я. Новые подходы в социологии образования // Социологические исследования. — 1999. —№ 1.

7. Сидоренко О. Л. Приватна вища освіта: шляхи України у світовому виміру. —X, 2000.

8. Сучасні системи вищої освіти: порівняння для України / За заг. ред. В. Зубка. — К., 1997.

9. Философия образования для XXI века. — М., 1992.

10. Частная высшая школа в объективе времени: украинский вариант. Монография / Под. ред. В. И. Астаховой. —X., 2000.

11. Шереги Ф. Е., Харчева В. Г., Сериков В. В. Социология образования: прикладной аспект. — М., 1997.

12. Якуба О. О. Освіта як соціальний інститут // Соціологія: навч. посібник. —X, 1996.