В період реформування суспільних відносин особливу увагу потрібно звертати на фактори соціальних процесів, умови, за яких вони здійснюються та спрямовуються з метою своєчасного виявлення застійних явищ, що гальмують процеси розвитку. Досліджуючи соціальні об'єкти, наприклад, стан соціальної структури населення на конкретні часові горизонти, дослідники водночас мають змогу визначити характер, особливості й оптимальні умови, за яких відбуваються соціальні процеси. Отже, сама соціальна структура — це соціальний об'єкт чи явище (залежно від того, як її розглядати), а трансформація соціальної структури в період реформування економіки — соціальний процес. Коли соціальні процеси відбуваються в межах регіону (на регіональному рівні) або між окремими регіонами, то це — регіональні соціальні процеси.

Якщо хочуть наголосити на інтенсивності соціальних процесів, то часто вживають термін "соціальні зміни", під якими розуміють конкретний вид руху соціальних явищ і соціальних структур у суспільстві, наприклад, виникнення, деформація та зникнення тих чи інших елементів соціальної системи, трансформація її внутрішніх і зовнішніх зв'язків.

Соціальні зміни зумовлені, зазвичай, низкою факторів, зокрема суспільно-політичною, соціально-економічною ситуацією, особливими життєвими обставинами, що формують свідомість та поведінку індивідів і соціальних груп. Якщо соціальні зміни відбуваються в окремих соціальних структурах, то вони виражають зміст функціонування цих структур, а соціальні зміни в соціальній системі загалом відображають зміст її розвитку. Соціальні зміни можуть бути еволюційними (поступово-адаптивними) та революційними (раптово-руйнуючими).

Специфічним видом соціальних процесів є соціальні відносини і відношення, під якими розуміють особливий тип суспільних відносин, що виникають між індивідами як членами спільнот (наприклад, між працівником підприємства і власником цього підприємства) і виступають одним із способів вияву, трансформації та реалізації соціальності (спільності, близькості, відчуженості, толерантності, конфліктності, партнерства, розподілу функціональної залежності, обміну діями, діяльністю тощо) у суспільстві.

В науковій літературі акцентується на тому, що соціальні відносини — це форми вияву, трансформації та реалізації соціальності через взаємодію індивідів між собою не як "чистих Я", а як суспільно визначених, типізованих, функціональних істот, що займають певні позиції та виконують певні ролі в суспільстві. Тому й відносини та зв'язки між ними в цьому аспекті — наслідок не їх індивідуального, а суспільного буття робітників, учителів, капіталістів, студентів та ін. Такі відносини не завжди передбачають пряму взаємодію між своїми носіями, як і їх суб'єктивне ставлення один до одного чи до предмета відносин, бо вони об'єктивно задаються і реалізуються через статусні місця, які посідають суспільні індивіди. Сказане підтверджує, що соціальні відносини — завжди статусні, унормовані відносини, тому закріплюються правом, мораллю, традиціями, престижем, хоча соціальні відносини не можуть відбуватися без конкретних людей. І якщо брати до уваги такий аспект, то соціальні відносини є позастатусними: вони реалізуються через стосунки між індивідами внаслідок безпосередніх контактів або через матеріальні та духовні посередники: речі, книги (спілкування читача з письменником), музику (спілкування слухача з композитором чи виконавцем) тощо.

Отже, стосовно самих індивідів соціальні відносини можуть мати різні форми їх існування та вияву. Оскільки соціальні відносини реалізуються через статусні функції індивідів, вони "прив'язані" до конкретної території. Якщо соціальні відносини відбуваються в межах регіональної суспільної системи, то маємо право говорити про регіональні соціальні відносини. Коли ж взяти до уваги, що матеріалізовані соціальні відносини здатні набувати речової й інституалізованої форми вираження, то існування таких відносин у регіоні підсилює регіоналізм соціальних відносин як таких. Окрім цього, соціальні відносини — дуже важливий і необхідний компонент соціальної структури суспільства, його соціальної організації. Безперечно, в кожному конкретному регіоні такий компонент специфічний, що ще раз підтверджує наявність регіональних соціальних відносин.

І, нарешті, соціальні відносини виступають об'єктом соціальної політики держави та її регіональної соціальної політики. Аналогічне можна сказати і про загальне та регіональне соціальне планування, управління.

Соціальні відносини не лише тісно пов'язані з соціальними потребами, інтересами, регіональними соціальними потребами, інтересами, а й виявляються через них. Отже, категорія соціальних відносин належить до фундаментальних понять і соціологічної, і соціально-географічної, і регіональної соціально-географічної науки.

Однак загальний об'єкт (людина, суспільство) і конкретні об'єкти вивчаються й іншими науками, наприклад, біологією, антропологією, медициною, суспільствознавством. Це означає, що коли Людина, Суспільні й інші групи людей або Суспільство виступають як об'єкт дослідження соціальної географії, то вони виступають у специфічній ролі:

По-перше, у ролі об'єкта географічної науки, а об'єктом географічного дослідження є будь-яке матеріальне утворення чи явище (стан, відносини, процес) на земній поверхні (в ландшафтній оболонці), що відповідає трьом найважливішим методологічним принципам географії (територіальність, або "геоторіальність", комплексність, конкретність), картографується (тобто відповідає основній методологічній оцінці), впливає на розвиток чи стан ландшафтної оболонки, його вивчення передбачає отримання нового знання (фактів, теорії) про цю оболонку (про геоверсум).

Коли об'єкт дослідження тієї чи іншої науки перебуває в полі зору дослідника з метою його обстеження, виявлення основних характеристик, параметрів, тенденцій розвитку тощо, то він перетворюється на об'єкт географічного спостереження. Отже, під об'єктом географічного спостереження розуміють об'єкт географічного дослідження, доступний кількісному вимірюванню у відповідних одиницях географічного спостереження. Останніми можуть бути різні міри: одиниці віддалі, площі, кількість будь-яких явищ, ознак, що дають змогу співвиміряти об'єкти спостереження у просторі та часі.

У соціальній географії об'єктом спостереження виступає соціально-географічний об'єкт, тому він повинен оцінюватися ще й за допомогою соціального показника, під яким розуміють якісну та кількісну характеристику соціальних об'єктів, процесів і явищ. Усі соціальні показники поділяються на показники-поняття, показники-ознаки, показники-критерії та показники-дані.

До показників-понять відносять систему понять, за допомогою котрих формулюються тема, проблема та гіпотези соціологічного і соціально-географічного дослідження. За допомогою показників-понять можна відобразити певну соціальну мету, норму або ідеал соціального розвитку. Показники-поняття можна розглядати також як критерії змін при здійсненні їх наукового порівняння з реально існуючими соціальними об'єктами, процесами і явищами.

Показники-ознаки, зазвичай, доповнюють показники-поняття. Вони відображають змістовний обсяг показників-понять. Без використання показників-ознак неможливо розробити якісний соціологічний і соціально-географічний інструментарій дослідження.

Показники-критерії — це найсуттєвіші емпіричні ознаки показників-понять. Саме вони становлять зміст відповідного інструмента дослідження і виконують функцію індикаторів (наприклад, система запитань у соціологічній анкеті).

Показники-дані — це система емпіричних параметрів, отриманих у процесі дослідження. Вони можуть бути виражені у кількісній або графічній формі.

Показники-поняття, показники-ознаки, показники-критерії відносяться до системи якісних показників, а показники-дані — до кількісних. При цьому останні можуть бути виражені й у формі понять (наприклад, "вік", "відстань" тощо), але такі поняття відрізняються, безумовно, від понять, що відображають якісні ознаки (наприклад, "освіта", "професія"). За цими показниками можна здійснювати (при застосуванні відповідної методології) класифікації первинної соціологічної та соціально-географічної інформації.

Соціологічні показники можна використовувати для побудови різних типологій і групувань явищ, їх властивостей, розроблення прогнозних моделей, а також для соціального планування й управління.

Соціальні показники відрізняються від кількісних показників соціальної статистики, оскільки останні виражають у кількісній формі розмір чи величину або міру поширення суспільних процесів чи явищ, але не саму їх суспільну якість. Статистичні показники є лише непрямими, кількісними показниками суспільної якості, а суспільні показники безпосередньо відображають наявність, ступінь прояву або ж відсутність такої якості. Тому навіть кількісні соціальні показники не є статистичними у власному розумінні цього слова, оскільки виражають не стільки кількість, скільки якість досліджуваного об'єкта, процесу, явища.

По-друге, людина, суспільні й інші групи людей, суспільство розглядаються соціальною географією у певному, властивому для цієї науки аспекті дослідження.

Аспект дослідження — це та сторона об'єкта, що вивчається, та, яка приваблює вченого. Дуже важливо, з якого погляду розглядається цей об'єкт: адже одна й та ж онтологічна категорія може досліджуватись різними науками у різних напрямках: (наприклад, такий об'єкт, як людина, у сфері інтересів анатомії, соціології, антропології, етнографії, соціальної географії розкривається з різного погляду).

Для географічних дисциплін, у тому числі й соціальної географії, характерний геопросторовий аспект досліджуваних явищ. При цьому часто вживаються вирази "територіальний", "регіональний", "зональний" та ін.*31. Цей аспект визначальний і для регіональної соціальної географії.

І соціальна географія, і регіональна соціальна географія мають свій метод дослідження та ціль дослідження, що у свою чергу характеризують їх як окремі та відносно самостійні галузі знань.

Метод дослідження — сукупність підходів до дослідження у певній царині знань, тобто методологія (не тільки і не стільки загальнонаукова, скільки специфічна для цієї науки), а також особливі прийоми, методика дослідження. І для соціальної географії, і для регіональної соціальної географії характерне поєднання географічного та соціального підходу. Суть географічного підходу стає зрозумілою з