Ненаукове пізнання

План

1. Мудрість міфу

2. Досвід повсякденного життя

3. Народна мудрість і здоровий глузд

4. Пізнання засобами мистецтва

5. Там, де закінчується наука

Чи завжди пізнавальна діяльність веде до наукових результатів? Які знання дають міфи? У чому полягає народна мудрість? Чи можна довіряти досвіду? Що там, за обрієм науки? Чи відійшли міфи в минуле?

Навіть зараз, на початку XXI ст., більшість людей черпають багато даних про світ аж ніяк не з наукових трактатів. Поряд з наукою як способом пізнання світу існують і інші шляхи пізнання.

МУДРІСТЬ МІФУ

Найбільш раннім способом розуміння природної і суспільної дійсності був міф. Хто з Нас не захоплювався поетичністю, чарівністю міфів древніх народів?! Міф - це завжди оповідання, причому істинність його не підлягала сумніву, а зміст завжди так чи інакше був пов'язаний з реальним життям людей. На відміну від науки, яка прагне пояснити світ, установити взаємозв'язок між причиною і наслідком, міф заміняє пояснення розповіддю про походження, творіння світобудови чи його окремих проявів.

Усе, що відбувається в міфі, набуває значення своєрідного зразка для відтворення. Він ніби сполучає в собі обов'язкову розповідь про минуле і пояснення сьогодення і майбутнього. Так, у грецькій міфології походження науки, знань про світ пояснюється подвигом Прометея. Ім'я його означає "мислячий колись", тобто такий, що передбачає, на відміну від його брата Епіметея, "сильного заднім розумом". За деякими міфологічними джерелами, Прометей сам виліпив перших людей із землі і води. За іншою версією цього міфу, боги створили людей і тварин із суміші вогню і землі та доручили Прометею і Епіметею розподілити можливості між живими істотами. Саме Епіметею зобов'язані люди беззахисністю, тому що він витратив усі здібності на тварин, не залишивши на долю людей нічого. Тоді Прометей викрав "премудре уміння" Гефеста й Афіни разом з вогнем, тому що без вогню ніхто не міг би володіти чи користуватися цим "умінням". Прометей наділив людей розумом, навчив їх будувати будинки, кораблі, займатися ремеслами, носити одяг, лічити, писати, читати, приносити богам жертви. Іншими словами, від Прометея люди одержали і знання, і мистецтво, і зв'язок з богами (через жертви). Є Ще один дар Прометея, про який згадують рідше, ніж про інші, але без якого людство навряд чи змогло б розвиватися. Він вселив у людей "сліпі надії", навчив їх вірити у мрії, тим самим вклавши в них прагнення до постійної діяльності.

У міфах поряд з розповідями, оповіданнями про події, важливих для людей, стверджувалася прийнята в даному суспільстві система правил і цінностей. Це було своєрідне моделювання людської поведінки у певних умовах. Самі міфи служили особливою "лабораторією" людської думки, у якій були накопичені і систематизовані у певному порядку випробувані зразки поведінки на усі випадки життя.

Які ж відомості про навколишній світ містили в собі міфи? Насамперед у них описувалися творення світу, тварин, людей, походження природних сил, особливості рельєфу, різні звичаї й обряди. Імовірно, ви можете пригадати такі міфи. У багатьох з них творіння зображувалося як "добування" героєм елементів культури (наприклад, шляхом викрадення в первісних хранителів) або як виготовлення творцем-деміургом. Так, у Древньому Межиріччі існував міф про перших мудрих правителів-напівбогів, які нібито навчили людей усіх досягнень техніки і культури.

Процес творення світу часто уявлявся як перетворення хаосу в космос шляхом поступового упорядкування, що супроводжувалося боротьбою богів або героїв з демонічними силами. Описувалося відділення неба від землі, виділення суші з первинного океану, поява трьох світів: небесного, земного і підземного.

Знання про зміну часів року містилися в календарних міфах і були пов'язані з оповіданням про умираючих і воскреслих богів та героїв (Озириса, Деметри, Персефони тощо).

У деяких народів ще в стародавності існували так звані есхатологічні міфи, що описують прийдешню загибель космосу, за якою настане або не настане його відродження. Ідеї загибелі космосу чи його частин присутні в міфах про потоп, який посилають усемогутні боги для випробування людей, даючи можливість врятуватися окремим представникам роду людського.

Поряд з космічними темами в міфах були присутні біографічні мотиви: народження, походження, посвята в повновіковий статус, шлюб, смерть міфологічних героїв. Усі ці міфи містили опис певних випробувань, через які герої успішно проходили. Навколо деяких міфологічних героїв складалися цілі цикли, як і навколо окремих історичних персонажів. Приклад першого типу міфів - міфи про Одисея, Тезея, Геракла. Приклад міфів про реальні події - міфи про Троянську війну, про яку відомо не тільки з розповідей, що дійшли до нас, але і за даними розкопок німецького археолога Шлімана.

Міфи, очищені від ритуалу й елементів святості, дали початок казкам. До міфів належить і древній героїчний епос, тобто сказання про минуле, що містить цілісну картину життя народу. Найвідомішими прикладами героїчного епосу, тісно пов'язаного з міфологією, є "Іліада", "Одіссея", "Махабхарата", "Рамаяна". Епічні богатирі українського народу також нагадують героїв біографічних міфів.

Міфи, казки, епос були своєрідним способом збереження життєвого досвіду народів. При цьому запам'ятовувалися не тільки уявлення про дійсність, але і прийоми мислення, що допомагали орієнтуватися в навколишньому світі. Італійський філософ Д. Віко (1668-1744) дотепно назвав міфи першим виданням розумового словника людства. Осягаючи міфи свого народу, індивід починав співвідносити свій особистий досвід з родовим досвідом колективу, співтовариства людей. Цим визначалося значення мудрості, що зберігалася в міфах в умовах безписемної епохи. Це була своєрідна "жива пам'ять", що зберігала сукупність знань, умінь, досвіду, накопиченого не одним поколінням людей.

Вже в XX ст. у дослідженні міфів сформувалося кілька напрямів. Так, Дж. Фрезер вважав міфи ритуальними текстами, у яких усе не випадково, усьому своє місце і час. Від цих текстів не можна відступати, а їхній істинний зміст доступний деяким, та й з'являється він через одкровення. Прихильники іншого напряму (функціоналісти) у міфі бачили спосіб підтримки певного порядку, що зв'язує воєдино не тільки спільність людей, які живуть в один час і в одному місці, але і їхніх предків. Функція міфу забезпечувати безперервність культури племені (народу).

Міфологічні уявлення древніх людей про устрій світу, діяння богів і героїв залишилися в минулому. Але деякі риси міфологічної свідомості зберігаються і понині. Багато хто з нас, як і раніше, вірять, що за допомогою декількох простих ідей можна пояснити все різноманіття світу.

У XX ст. цю роль приписували ідеям "чистоти рас", "держави загального благоденства", "царства загальної свободи" тощо. Ми і сьогодні одних відомих людей героїзуємо, а інших демонізуємо. Ми, як і раніше, чекаємо "культурного героя", що відкриє перед нами нові, небачені можливості.

ДОСВІД ПОВСЯКДЕННОГО ЖИТТЯ

Особливим способом пізнання світу є життєва практика, досвід повсякденного життя. Здавна люди не тільки прагнули пояснювати світ у цілому, але і просто трудилися, мучилися невдачами, домагалися результатів. При цьому вони накопичували і певні знання. Вам уже відомо, що на відміну від спеціальної пізнавальної діяльності, на відміну від науки, де знання самоціль, у практичному досвіді вони є "побічним продуктом". Наприклад, людина, що жила на березі ріки чи озера, будувала корабель, човен для плавання по хвилях. Основним результатом такої діяльності повинне було стати судно, а побічним - знання про те, яке дерево взяти, як і чим його обробити, яку форму надати плавучому засобу пересування. При цьому закон Архімеда був невідомий будівельнику судна. Але якщо човен виходив вдалим, то швидше за все правила, за якими він був побудований, цілком відповідали науковим положенням, нехай навіть невідомим будівельнику-практику. Масу знань практичного характеру давала людям діяльність ремісника, хлібороба, кухаря, лікаря, винороба, будівельника тощо. Обов'язковим способом формування практичного знання було учнівство в досвідченого наставника, майстра, умільця.

Практичному знанню, що виникає в ході нагромадження досвіду, відповідає і своя мова. Пригадаєте: "на око", "мало-мало" тощо. Спробуйте точно визначити в грамах, хвилинах, сантиметрах, скільки це. Професійна майстерність власника такого практичного знання вимагає здатності "ловити" мікрони і міліграми, частки секунди; уміння орієнтуватися у всім різноманітті інструментів, матеріалів, умов праці за допомогою пам'ятних знаків, звички, вправності.

У процесі придбання життєвого досвіду людина засвоює не тільки практичні знання, але й оцінки, норми поведінки, причому засвоює їх ніби поволі, без спеціальних зусиль, діючи за зразком. Знання, пов'язані з повсякденним досвідом, іноді називають духовно-практичними. Від них один крок до народної мудрості.

НАРОДНА МУДРІСТЬ І ЗДОРОВИЙ ГЛУЗД

Зростання обсягу й ускладнення діяльності людей, спрямованої на задоволення їхніх потреб, приводили до необхідності фіксувати знання, досягнення практики у вигляді описів. Причому такі описи містили ніби зібраний воєдино узагальнений досвід різних людей, іноді навіть багатьох поколінь. Такі узагальнені практичні знання склали основу народної мудрості.

На ранніх етапах історії людська мудрість приписувалася насамперед богам, що у вигляді дарунка наділяли нею окремих людей. У древніх греків уособленням мудрості