З узагальнення досвіду виникали своєрідні афоризми, приказки, судження, що містять практичні висновки. Усі знають вислів: "Куй залізо, поки гаряче". Народилося це судження зі спостереження, що метал варто обробляти в такому стані, коли він легше піддається обробці. Воно означає заклик робити що-небудь вчасно, поки умови сприяють діяльності. Зараз воно може означати дії, зовсім не пов'язані з ковальським ремеслом. Більшість положень народної мудрості, зафіксованих у прислів'ях, приказках, загадках, пов'язані спочатку з практичною предметною діяльністю.

Загадки тісним чином пов'язані з мистецтвом древніх оракулів, провісників, віщунів. І разом з тим, народна загадка доступна будь-якій людині, що володіє природним розумом і життєвим досвідом.

Визначною рисою народної мудрості як своєрідного зводу рецептів поведінки для різних випадків є її неоднорідність, суперечливість. Це пов'язано з тим, що в ній фіксується ставлення різних людей до одних і тих самих явищ, вчинків. У зводі народної мудрості можна відшукати прямо протилежні судження з того самого приводу. Наприклад: "Не відкладай на завтра те, що можна зробити сьогодні", а поруч: "Ранок від вечора мудріший". Ви самі можете продовжити підбір таких парних суджень на рівні народної мудрості.

Тепер звернемося до того, що таке здоровий глузд. Словник визначає його як погляди людей на навколишню дійсність і самих себе, що стихійно складаються під впливом повсякденного досвіду, причому ці погляди є підставою для практичної діяльності і моралі. Спробуємо розібратися в цьому тлумаченні.

Насамперед здоровий глузд включає певні знання, засвоєні стихійно, без спеціальної пізнавальної діяльності. Ці відомості засвоюються тією мірою, у якій людина опановує живим, безпосереднім досвідом сучасників, навичками людської життєдіяльності. У цьому розумінні здоровий глузд складає так зване природне мислення і притаманний кожній здоровій людині. Так, з погляду здорового глузду, якщо не знаєш, як користуватися якимось приладом, доцільно запитати в знаючого, а якщо такого немає - не чіпати прилад без крайньої потреби. Здоровий глузд підказує, що краще не робити того, що може зашкодити іншим і собі самому.

Безсумнівно, здоровий глузд фіксує багаторазово перевірені, здавалося б, очевидні відомості. Але чи можна завжди і в усьому довіряти тільки йому? Іншими словами, чи досить для повноцінної діяльності тільки здорового глузду?

Варто помітити, що здоровий глузд, будучи тісно пов'язаним з досвідом багатьох людей, обплутаний оманами, упередженнями, стійкими уявленнями, стереотипами, що приймаються людьми даної епохи як абсолютні, непорушні істин. Так, у часи Гомера вважали за можливе існування людей з псячими головами. Це викликало подив, але не сумнів. Здоровий глузд - явище достатньо консервативне, майже незмінне, нові свідчення важко витісняють попередні, однак усе-таки з часом зміни відбуваються. Можливо, і непогано, що в процесі безупинного розвитку уявлень про світ залишаються незмінними деякі сфери знань, що спираються не стільки на науку, скільки на живий досвід предків.

ПІЗНАННЯ ЗАСОБАМИ МИСТЕЦТВА

Інший тип пізнання дає мистецтво. Воно має справу з художнім освоєнням світу. Звичайно, мистецтво не обмежується пізнанням світу, його призначення значно ширше. У мистецтві виражається естетичне ставлення людини до дійсності. Своєрідність естетичної діяльності далі буде обговорюватися спеціально. Тут ми обмежимося вказівкою на пізнавальну сторону мистецтва.

Так, можна вивчати історичне минуле за архівними документами і археологічними знахідками, систематизуючи й узагальнюючи їх. Але можна дізнаватися про минуле і за допомогою художніх творів, створених майстрами літератури, живопису, театру. Художній твір дає емоційно забарвлене і яскраве уявлення не тільки проте, як виглядали герої минулого, але і проте, що вони думали і почувалися, як поводилися при певних обставинах, допомагає відчути дух часу.

Світ почуттів, образів, що постає в кращих творах мистецтва, не тільки має здатність уловлювати важливі для людей і суспільства процеси, явища, сторони життя, але і несе важливу інформацію, яка ніби оживляє знання про світ.

Специфічним способом художнього пізнання є використання художнього образу. Будучи відображенням дійсності, образ має певні властивості реально існуючого предмета. Літературна розповідь про подію не є самою подією, але дає можливість відтворити її за допомогою фантазії читача. Мармур не є живою плоттю, але варто відсікти від брили зайве, як стверджував великий скульптор Мікеланджело, надати холодному каменю форму художнього образу - і ось перед захопленим глядачем могутнє тіло атлета чи освітлене світлом мудрості обличчя філософа. Площина полотна, використаного живописцем за допомогою майстерності, кольору, лінії, композиції, перетворюється в тривимірний простір. Таке заміщення одного предмета іншим веде свій початок від первісного світогляду, відповідно до якого всі речі можуть перетворюватися одна в іншу. Один предмет може заміняти собою інший, при цьому зрозумілішою стає суть і призначення обох.

В античному і середньовічному мистецтві місце художнього образу займав канон - звід прикладних правил художнього чи поетичного ремесла. Наслідування його було необхідною умовою художньої діяльності. В епоху Відродження з'явилося уявлення про стиль як права художника створювати твір відповідно до своєї творчої ініціативи, тобто творити світ за власним уявленням про нього. У XVIII ст., коли бурхливо розвивалися знання про природу, художня форма стала сприйматися як своєрідна організація, упорядкованість, підлегла внутрішнім цілям. Художник, пізнаючи світ, переносив його за допомогою образу в мистецтво. Від Г. Гегеля бере початок розуміння мистецтва як "мислення в образах".

Г. Гегель писав, що образ стоїть "посередині між безпосередньою чуттєвістю і думкою, що належить сфері ідеального". Іншими словами, образ допомагає уявити ідеальну думку через реальне втілення і зрозуміти це втілення як вираження думки.

За допомогою художнього образу мистецтво створює своєрідну гіпотезу навколишнього світу чи його частин. Ця гіпотеза неодмінно бажає від сприймаючого і пізнаючого світ власної фантазії, творчості, глибокої розумової діяльності, нарешті, готовності сприймати світ таким чином.

Отже, погодимося, що пізнавальна діяльність дуже різноманітна. Вона не може бути представлена як урочистий хід до абсолютної істини, у ході якого здійснюється приріст усе нових і нових істин. На шляху пізнання людину чекають і омани, і розчарування, і помилки. Передові наукові знання можуть уживатися з забобонами і неуцтвом. Усе це не зменшує значення наукового пізнання, але лише підкреслює, що різноманіття проявів людини і багатство світу довкола неї вимагають і різноманіття пізнання дійсності, сполучення різних способів і форм пізнавальної діяльності.

ТАМ, ДЕ ЗАКІНЧУЄТЬСЯ НАУКА

Ще одним наслідком існування позанаукового знання є поява час від часу таких напрямів, які одержали узагальнене найменування пара наука (від лат. para - після, при, білянаукове знання). На відміну від здорового глузду, що незмінно прагне до ясності, однозначності, рецептурності (роби так, і не роби так), пара наука грішить туманністю і загадковістю даних, якими вона оперує. Як часто доводиться читати або чути про деякі загадкові, непояснені явища (непізнані об'єкти, фантастичні випадки зцілення невиліковно хворих, відкинутих медичною наукою і практикою тощо). Немає сумніву, далеко не всі таємниці природи, суспільства, самої людини відкриті, ніхто не візьметься стверджувати, що наука проникла в найбільш далекі куточки світобудови. Через обмеженість можливостей науки відповісти на усі, без винятку, питання завжди існує деякий недосліджений простір, проникнути в який прагне людина. Займає цей простір паранаука, нерідко використовуючи свідчення, що не підтверджуються в експерименті, не вписуються в прийняті теорії чи просто суперечні загальноприйнятим і перевіреним практикою науковим знанням.

Ми зовсім не вважаємо, що усе, що сьогодні наука пояснити не може,- це сфера паранауки. Звичайно, можливі прориви на окремих ділянках пізнання, що обганяють розвиток теорій. Існують достовірні факти, що не вписуються в сформовані наукові системи. Але це не означає, що несумлінне використання таких фактів надає право на заперечення їхньої наукової цінності. Підхід до таких питань повинен бути продуманим і об'єктивним.

Паранаука відрізняється претензією на універсальність: часто знайдені ліки чи метод лікування, далекі від традиційної медицини, прихильники паранауки поспішають оголосити універсальним засобом від усіх хвороб. Нерідко паранаука, претендуючи на винятковість, використовує псевдонаукову термінологію. Наприклад, твердження: "Людина народжується зі сферичним біополем" містить більше питань, ніж інформації. Що таке сферичне біополе? Хто і як визначив його сферичність? На яку відстань воно поширюється? Якщо геометрично людина не крапка, то чи значить це, що на різних ділянках тіла біополе має різну товщину, щоб залишатися сферою? Але паранаука не прагне до відповідей на ці нескінченні питання, вона безапеляційно використовує подібну формулу, пояснюючи з її допомогою причини хвороб чи інші проблеми людини.

Для паранауки характерні також завищені претензії на увагу до себе (це виглядає приблизно так: "Я запропонував нові ліки від усіх хвороб, але фармацевтам пояснювати цього не буду, оскільки вони