Наука, освіта, мистецтво

План

1. Що таке наука?

2. Функції сучасної науки

3. Етика науки

4. Освіта

5. Мистецтво

6. Мистецтво в системі культури

Чи є різниця між етичними нормами звичайної людини і вченого? Чому освіта набуває усе більшої Цінності у сучасному суспільстві? Чи можна прожити без мистецтва? Навіщо фізику знання живопису, а художники - математики?

Наука є однією з найважливіших форм культури суспільства, а її розвиток - Найважливішим фактором відновлення всіх основних сфер життєдіяльності людини: і матеріального виробництва, і соціально-економічних відносин, і духовного життя.

ЩО ТАКЕ НАУКА?

Науку в цілому можна розглядати з трьох точок зору: 1) як особливу систему знань; 2) як систему специфічних організацій і установ із працюючими в них людьми (наприклад, галузеві науково-дослідні інститути, Академія наук, вузи), які виробляють, зберігають і поширюють ці знання; 3) як особливий вид діяльності систему наукових досліджень. Але що варто розуміти під словами "особлива система знань"? Чим наукові знання відрізняються від повсякденного людського досвіду? Щоб спростити наше завдання, розглянемо кілька прикладів, у яких продемонстровані різні види знань. Людина, яка що-небудь знає чи вміє робити, може сказати:

1) я вмію (знаю як) виготовити деталь на токарському верстаті;

2) я знаю, як скласти програму для роботи на комп'ютері;

3) я знаю, чому піднімається в повітря і літає апарат, який важчий за повітря (реактивний літак), я вмію ним керувати.

Як бачимо, знання людини різноманітні і стосуються різних предметів. У наведених прикладах вони відносяться до практичної діяльності людини, їх можна назвати швидше практичними уміннями.

Особливість наукових знань полягає в глибокому проникненні в суть явищ, у їхньому теоретичному характері. Наукове знання починається тоді, коли за сукупністю фактів усвідомлюється закономірність - загальний і необхідний зв'язок між ними, що дозволяє пояснити, чому дане явище протікає так, а не інакше, передбачити подальший його розвиток. Згодом деякі наукові пізнання переходять в сферу практики.

Безпосередні цілі науки - опис, пояснення і передбачення процесів та явищ дійсності, тобто в широкому розумінні її теоретичне відображення. Мова науки істотно відрізняється від мови інших форм культури, мистецтва більшою чіткістю і строгістю. Наука - це мислення в поняттях, а мистецтво ~ У художніх образах.

ФУНКЦІЇ СУЧАСНОЇ НАУКИ

На різних етапах розвитку суспільства наукові знання виконували різні функції. Мінялося і місце науки залежно від умов її розвитку і попиту на неї в ті чи інші епохи. Так, антична наука спиралася на досвід математичних і астрономічних досліджень, накопичений у більш древніх суспільствах (Спінет, Месопотамія). Елементи наукових знань, що з'явилися там, вона збагатила і розвинула. Ці наукові досягнення були досить обмежені, але вже тоді багато з них активно використовувалися в землеробстві, будівництві, торгівлі, мистецтві.

В епоху Відродження загострений інтерес до проблем людини і її свободи сприяв розвитку індивідуальної творчості і гуманітарної освіти. Але лише наприкінці цієї епохи склалися передумови для виникнення і прискореного розвитку нової науки. Першим, хто зробив вирішальний крок у створенні нового природознавства, що перебороло протистояння науки і практики, був польський астроном Микола Копернік. Коперніківським переворотом чотири з половиною сторіччя назад наука вперше розпочала суперечку з релігією за право безроздільно впливати на формування світогляду. Адже для того, щоб прийняти геліоцентричну систему Коперніка, необхідно було не тільки відмовитися від деяких релігійних поглядів, але і погодитися з уявленнями, що суперечили повсякденному сприйняттю людьми навколишнього світу.

Повинно було пройти чимало часу, перш ніж наука змогла стати визначальним фактором у вирішенні питань першорядної світоглядної значимості, що стосується структури матерії, будови Всесвіту, виникнення і сутності життя, походження людини. Ще більше часу треба було для того, щоб пропоновані наукою відповіді на світоглядні питання стали елементами загальної освіти. Так виникла і зміцнилася культурно-світоглядна функція науки. Сьогодні нош є однією з її найважливіших функцій.

У XIX ст. почали змінюватися відносини між наукою і виробництвом. Становлення такої найважливішої функції науки, як безпосередня продуктивно сила суспільства, уперше відзначив К. Маркс в середині XIX ст., коли синтез науки, техніки і виробництва був не стільки реальністю, скільки перспективою. Звичайно, наукові знання і тоді не були ізольовані від техніки, що швидко розвивалася, але зв'язок між ними мав однобічний характер: деякі проблеми, що виникали вході розвитку техніки, ставали предметом наукового дослідження і на віть давали початок новим науковим дисциплінам.

Прикладом може бути створення класичної термодинаміки, що узагальнила багатий досвід використання парових двигунів.

Згодом промисловці і вчені побачили в науці могутній каталізатор процесу безупинного удосконалення виробництва. Усвідомлення цього факту різко змінило ставлення до науки і стало істотною передумовою її вирішального повороту убік практики. З революціонізуючим впливом науки на сферу матеріального виробництва ви вже познайомилися (.надайте приклади цього апліту).

Сьогодні в науці усе більш чітко виявляється ще одна функція: вона починає, виступати як соціальна сила, безпосередньо включаючись в процеси соціального розвитку і керування ним. Найбільш яскраво дана функція виявляється в ситуаціях, коли методи науки і її дані використовуються для розробки масштабних планів і програм соціального й економічного розвитку, наприклад таких, як програма економічної і політичної інтеграції країн член і в ВЕС (великого економічного співтовариства).

Істотною рисою подібних планів і програм є їхній комплексний характер, тому що вони припускають взаємодію гуманітарних і технічних наук. Серед гуманітарних особливо важливу роль відіграють економічна теорія, філософія, соціологія, психологія, політологія і інші суспільні науки.

Жодна серйозна зміна в суспільному житті, жодна соціальна, економічна, військова реформи, так само як і створення національної освітньої доктрини, прийняття якого-небудь серйозного закону, не можуть сьогодні обійтися без попередніх наукових досліджень, соціологічних і психологічних прогнозів, теоретичного аналізу.

Соціальна функція науки найбільш важлива у вирішенні глобальних проблем сучасності. Як приклад, тут можна навести екологію. Відомо, що наука - один з факторів тих далеко небезпечних змін, що відбуваються в сфері проживання людини. Цього не приховують і вчені. Вони були серед тих, хто першим став подавати сигнали тривоги. Зараз учені намагаються не тільки точно визначити масштаби екологічної небезпеки, але і знайти шляхи її подолання.

Творцями наукового знання виступають конкретні люди носії певної культури, які розділяють її цінності і норми. Однак, крім загальноприйнятих норм, наукова діяльність накладає додаткові обмеження на дослідника.

ЕТИКА НАУКИ

У науці, як і в будь-якій сфері людської життєдіяльності, взаємини між тими, хто в ній зайнятий, і дії кожного з них підкоряються певній системі етичних (моральних) норм, які визначають, що заохочується, а що вважається недозволенним і неприйнятним для вченого в різних ситуаціях. Ці норми можна розділити на три групи.

До першої відносяться загальнолюдські вимоги і заборони, такі, як "не укради ", " не бреши", пристосовані, зрозуміло, до особливостей наукової діяльності. Скажімо, у науці як щось подібне до крадіжки розцінюється плагіат, коли людина видає наукові ідеї, результати, отримані іншим, за свої. Особливо це актуально з наш час, коли доводиться навіть створювати спеціальні законодавчі акти, які захищають права автора. Цим займається спеціальна галузь цивільного права - авторське право.

До другої групи відносяться етичні норми, що служать для ствердження і захисту специфічних, характерних саме для науки цінностей. Прикладом таких норм є безкорисливий пошук і відстоювання істини. Широко відомий кислів Аристотеля: "Платон мені друг, але істина дорожча", зміст якого полягає втому, що в прагненні до істини вчений не повинен рахуватися ні зі своїми симпатіями й антипатіями, ні з будь-якими іншими не науковими висновками. Історія науки з вдячністю шанує імена людей, що не відреклися від своїх наукових переконань перед лицем найтяжких іспитів і навіть самої смерті. Згадайте трагічну долю видатного вченого М.І. Вавілова, який помер від голоду і хвороб у саратовській в'язниці. Саме йому належать слова: "Ми на хрест підемо, а від своїх переконань не відмовимося".

До третьої групи відносяться моральні правила, що стосуються взаємин науки і вченого із суспільством. Це коло етичних норм часто визначають як проблему свободи наукового пошуку і соціальної відповідальності вченого. Проблема соціальної відповідальності вченого має глибокі історичні корені. Протягом століть, з часу зародження наукового пізнання, віра в силу розуму супроводжувалася сумнівами: як будуть використані його творіння? Чи є знання силою, що служить людині, і чи не обернеться воно проти неї?

Сьогодні, коли настільки гостро постали проблеми неоднозначності, а часом і небезпеки соціальних наслідків наукових досліджень, ці питання особливо актуальні. Звернемося до прикладу.

Серед галузей наукового знання специфічне місце займають генна інженерія, біотехнологія, біомедичні і генетичні дослідження людини. Незаперечні досягнення цих наук сполучаються зі зростаючою для людства небезпекою непродуманого чи зловмисного використання їхніх методів і відкриттів, здатних привести до появи так званих організмів-мутантів із зовсім новими спадкоємними ознаками, які раніше не зустрічалися на Землі і не обумовленими еволюцією людини. Саме тому, приміром, суд